Україна стала заручницею міфу про сильну руку, "помаранчева революція" стала наслідком слабкості державної системи, а Україна територією для протистояння наддержав. Про це Віктор Медведчук, голова ради центру "Правова держава" розповів в інтерв'ю "Известиям в Украине". Пропонуємо його увазі читачів "Прикарпатської правди"– Вікторе Володимировичу, зовсім недавно в ЗМІ активно обговорювали події семирічної давнини: "помаранчева революція", майдан, прихід Віктора Ющенка на пост президента. Як оцінюєте те, що сталося тоді і свою роль у цих подіях, чи змінилося у вас до них ставлення, адже ви тоді точно були на боці Віктора Януковича?
– Події 2004 року готувалися заздалегідь. Ще у 2002 році Ук раїна вперше на собі відчула свою незахищеність від зовнішніх інтервенцій. Ви пам'ятаєте, проти нас велася справжня інформаційна війна висмоктана з пальця "справа про продаж "Кольчуг"? Нас звину вачували у сприянні тероризму. Ще раніше виникла "справа Гонгадзе", в якій досі зали шається багато темних плям ... І як синхронно і дуже організова но виник рух "Україна без Куч ми" ... Якщо говорити про моє став лення до тих подій, то я розумів, що державна система в тому вигляді слабка і неефективна, а головне – ми були абсолютно незахищені перед зовнішніми силами. Ми дотепер погод жуємося з тим, що наша тери торія це просто майданчик для протистояння наддержав. І подібні події можуть повторюва тися знову і знову, без будь яких якісних змін. Але час розставив усе по своїх місцях за прези дента Ющенка ми не стали ближ че до Європи, а при президенті Януковичі ми не стали ближче до Росії. І міфи розвіяні, а Ук раїна так і стоїть в нерішучості, що ж їй робити.
– І все-таки, якби в 2004 році виграв Янукович, то що, людям сьогодні жилося б краще? – Якщо брати результати го лосування, вибори він виграв, але влада була настільки дез орієнтована, що сил її втримати не було. Кандидати боролися не за реформи чи демократію вони боролися за владу. Фактично тоді всі усвідомлювали, що вла да, зосереджена в руках прези дента Кучми, дозволяє йому осо бисто приймати будь які рішен ня, а роль інших гілок влади, які існують саме для контролю одне за одним, зводяться до ролі об слуговування єдиної гілки – пре зидентської.
Це одна з глибин них і ключових причин, чому так багато людей бажали відходу Кучми і підтримували акцію "Ук раїна без Кучми". Люди виступали не проти Кучми, вони були проти тієї системи, яку він очолю вав. І Леонід Кучма вже тоді це добре розумів. Тому одним із стратегічних за вдань, яке тоді вирішувала Адміністрація президента, було проведення консти туційної реформи, що передбачала знач не посилення ролі парламенту й уряду. У перспективі, я за основу брав поширену європейську модель парламент оби рається за відкритими партійними спис ками і формує більшість, більшість же у свою чергу формує і призначає уряд, в той час як президент відповідає за міжна родні відносини і національну безпеку, він гарант дотримання Конституції. Ще раз повторюся: справа не в персо наліях, справа в самій системі влади, яка або забезпечує справедливий розподіл суспільних благ, або забезпечує інтереси тільки однієї гілки влади, і тут вже не важливо громадські вони чи приватні. А люди при владі нерідко починають плута ти громадське і приватне. Так ви у 2004у як глава Адміністрації президента не зай малися виборами кандидата від влади Януковича? Віктор Янукович займав другу за значенням посаду в країні, він на той момент був главою уряду, а до цього головою Донецької обласної державної адміністрації. Адміністрація ж президен та розглядала діяльність уряду як части ну загальної політики, яку проводив пре зидент. У цьому сенсі наша підтримка, звичайно, була на його боці. Але були ще дві причини, з яких Януковича підтрима ли, в тому числі і в парламенті, як єдиного кандидата на пост президента, це його активна позиція в питанні членства Ук раїни в Єдиному економічному просторі і готовність проводити конституційну ре форму. А у Ющенка і його оточення була надія, що вони під демократичними прапорами зможуть отримати владу Кучми. Можу сказати, що і як глава Адміністрації, і як лідер партії, яка однією з перших висунула Януковича кандида том у президенти, і як громадянин я був повністю на його боці. Тоді кожна людина робив свій вибір, незалежно від того, яка в неї посада. Як ви пам'ятаєте, проведен ня третього туру стало можливим тільки завдяки тому, що парламент проголосу вав за внесення змін до Конституції. Потім виявилося, що "демократові" Ющенку потрібні були авторитарні повноваження Кучми. Але навіщо тоді було поверта ти цю стару Конституцію? Для мене це питання дуже серйозне відсутність в Україні цивілізованої євро пейської Конституції може бути джере лом майбутніх політичних криз, і це ще один урок, який ми повинні винести з протистояння 2004 року, яка фактично триває і сьогодні. Моя позиція і тоді, і зараз залишається незмінною: ми не змо жемо провести жодних реформ, якщо система державної влади буде відста лою і неефективною.
І Янукович, який проголошує досить амбітні плани, зіткнеться з тим, що його ж система буде блокувати всі ініціативи. Ми всі стали заручниками міфу про сильну руку, зрозумівши цю метафору буквально. Це велика помилка, сильна рука це сильна держава, в якій кожна гілка влади сильна і здорова. Ось по дивіться, як парламент реально перетво рився на виконавця волі уряду, а сам уряд в департамент Адміністрації прези дента. На превеликий жаль, консти туційна реформа проіснувала всього чо тири роки. А як ви оцінюєте майже два роки роботи Віктора Януковича на посаді президента? Віктор Янукович, безперечно, володіє багатьма якостями досвідченого політич ного лідера та управлінця. Хоча, треба визнати, його політика змінилася порівня но з тим, що проголошувалося в 2004му і навіть в 201роках. Вже очевидно, у Януковича президента відбулася зміна пріоритетів і відмова від багатьох його програмних засад. Це стосується і його несподіваних євроінтеграційних уст ремлінь. А ви що, проти того, аби Ук раїна стала частиною Євросоюзу? Ні, я не проти ні Євросоюзу, ні того, щоб Україна була членом європейського співтовариства.
Просто сьогодні, коли Євросоюз став центром і навіть джере лом світової кризи, це питання втратило будьяку актуальність. Нині вже ніхто в Європі не приховує, що ЄС повільно, але поступово рухається в бік федеративної держави, а його членам доведеться відда вати ще більшу частину свого сувереніте ту, особливо в бюджетнофінансовій сфері. Боргова криза змусить усіх руха тися в цьому напрямку ще швидше. Усі європейські країни обов'язково підуть шляхом значного скорочення своїх соціальних витрат, зменшення держапа рату, всі країни ЄС підвищать пенсійний вік до 6668 років, і в результаті го резвісний високий рівень життя залишить ся лише у спогадах колишніх поколінь. Сьогодні Європа не в змозі взяти на себе витрати на нових членів. А як же тоді розцінювати го товність європейців підписати з Україною договір про зону вільної торгівлі? Це реальна афера, в яку втягнуто нашу державу. Має місце проста підміна по нять! ЄС не підписує і не збирається підпи сувати з Україною договір щодо ЗВТ, який по суті буде таким тільки за назвою. Оскільки підписання реального договору означало б, що між нашими країнами реалізується принцип чотирьох свобод: свобода торгівлі, послуг, свобода пере сування капіталу і, що найістотніше, вільне пересування робочої сили. ЄС, звичай но, готовий підписати договір з Україною, але тільки зовсім інший так званий до говір про асоційоване членство. І не сек рет, що таке поняття, як "асоційоване членство" в ЄС, просто відсутнє. Договір про асоціацію це виключно торговий договір, який передбачає спро щений режим торгівлі. Для ЄС дістати український ринок для європейських то варів це можливість зберегти попит на їхні товари на той час, поки в Європі йде спад споживання. В умовах нової хвилі світової кризи це як ковток свіжого повітря для європейської економіки, котра зади хається. Давайте подивимося на країни, з якими ЄС недавно підписав подібні договори, і в якому стані перебувають їхні економіки і їхні демократії Алжир, Єги пет, Йорданія, Ліван, Марокко, Палести на, Туніс, Ізраїль. До рівня таких угод не дотягли лише Сирія і Лівія, з якими, про те, є інші домовленості. Також у 2002му підписано договір про асоціацію з ... Чилі (!), що ще раз підтверджує той факт, що договір про асоціацію є частиною торгівельної політики ЄС для просування своїх товарів на нові ринки. Тож розмова про членство Україні на порядку денному просто не стоїть.
А в разі підписання дого вору про асоціацію це буде, насамперед, перемога європейської дипломатії. Для нашої економіки повне відкриття ринку, та ще в умовах кризи, може призвести до того, що ми знищимо нашого виробника протягом кількох років. Ви пропонуєте українцям відмовитися від своєї мрії стати європейською державою? Ми повинні думати про інтереси країни і кожного її громадянина, учителя чи бізнесмена, які мріють просто гідно і спокійно жити. Нам потрібна мрія, але своя. Нам не обхідні європейські цінності. Що заважає зараз прийняти українську Конституцію, спираючись на досвід європейських країн? Що заважає нашу виборчу систе му будувати за європейськими зразками і вже зараз вводити норми європейсько го судочинства в практику українських судів? Нам ніщо не заважає будувати свою країну на європейських принципах уже сьогодні, не переводячи європейську тему на рівень фетиша. Якщо ця мрія дійсно є реальним свідомим вибором людей, а не словоблуддям політиків, які звично грають на почуттях людей. Ті політики, які розглядають євроінтеграцію як панацею від усіх наших бід, повинні нарешті усвідомити, що ЄС це не інтер нат для перевиховання складних підлітків. Євросоюз це один зі світових універси тетів, куди можна потрапити, вже маючи дуже високу підготовку. Але вся євро пейська політика щодо України має дуже конкретну мету не допустити зближення України та Росії. А яка альтернатива вступ Ук раїни до Митного союзу Росії, Ка захстану, Білорусі? Почнемо з того, що вступ кудине будь взагалі ніколи не може бути метою. Членство в тій чи іншій організації є засо бом або інструментом, якщо хочете. Візьмемо приклад із СОТ. При прове денні переговорів із СОТ ми йшли на будьякі поступки, аби стати членом цієї організації, ми погоджувалися на низьке мито, тільки б переговори просувалися швидше. Я нагадаю ідеологічну оболон ку цих переговорів, яка була нам нав'яза на євроекспертами за будьяку ціну ста ти членом СОТ раніше, ніж Росія. Ми досягли поставлених ними цілей. І що отримали? Імпортні товари заполонили наші ринки, а наші підприємства просто юють і змушені звільняти працівників. Добре: не мали досвіду, не порадили ся з власним бізнесом, але чому зараз не користуємося правилами СОТ, які дозво ляють нам переглядати умови у випадку, якщо імпорт досяг критичних обсягів. Чому? Немає політичної волі чи відповідних фахівців? Тепер що стосується Митного союзу.
У 2003 році Україна підписала і ратифіку вала договір про членство в Єдиному економічному просторі, частиною якого він є. Сьогодні ми знову все поставили на паузу, просто так, не звертаючи увагу на взяті зобов'язання, знову оголосили но вий курс. Митний союз це вже політична та економічна реальність. І створений він без участі і без інтересів України. Потрібні нові механізми, що дають економіці можливість вийти на новий ви ток зростання. Без цього не втримаєш свій ринок і не вийдеш на інші. І ці інші ринки є. Це країни Латинської Америки, Азії, є Індія, країни Близького Сходу. Ук раїна, як будьяка пострадянська країна, має ті ж проблеми. У всіх були величезні очікування іноземних інвестицій, але наші очікування не виправдалися: іноземні компанії не хочуть будувати у нас свої заводи, вони хочуть збувати тут свою продукцію. Ми, в Україні, досі не зро зуміли, що створення спільного ринку з участю трьох держав це не якась нав'яз лива ідея Кремля, це єдиний цивілізова ний спосіб зберегти власну економіку і зайняти свою нішу в світовій системі поділу праці. Україна не витримає конку ренції з двома надсистемами: з одного боку ЄС, з іншого ЄЕП. А ми продов жуємо втрачати час.
Візьмемо ситуацію з консорціумом з управління нашою транзитною газотран спортною системою. Коли пропонувало ся це зробити в перший раз, Росія не мала "Північного потоку" і планів з будівництва "Південного потоку". Тепер ми все одно підемо на створення кон сорціуму, але цінність його вже нижча, і якщо його не створити зараз, то інтерес до нього дорівнюватиме нулю. Чим раніше України визначиться зі своєю стратегією на пострадянському просторі, чим раніше сформулює свої цілі та інтереси щодо ЄЕП, тим більше у неї шансів зберегти свою економіку, науку, промисловість і не перетворити власну територію на май данчик для політичних експериментів, як це зробили країни Північної Африки, кри за в яких, судячи з новин, оселилася на довго. Україна стала заручницею чужих страхів та інтересів. США намагається будьякими засобами послабити Росію, оскільки це єдина країна в світі, яка за своєю військовою потужністю здатна про тистояти Америці. ЄС насторожено ста виться до Росії, оскільки вона представ ляє собою іншу гілку християнської цивілізації, і кожного разу, коли у нас починається ріст і культурний підйом, нас втягують у війни і протистояння. Зверніть увагу: ні ми, ні Росія ніколи не робили спроб підкорити Європу. Зате протилеж на ситуація відбувалася неодноразово. І останнє запитання: ви зби раєтеся повертатися в політику? Не знаю, чи задовольнить вас моя відповідь, але я поки що не приймав рішен ня з неї йти. Політика для мене це, насамперед, досягнення цілей. А цілі поки що не досягнуто ...
Розмову вела Марія ЦІПЦЮРА.
Останні статті:
- 30/12/2011 00:00 - Разговор о главном
- 23/12/2011 00:00 - Пенсійна реформа : що хвилює громадян
Попередні статті:
- 28/10/2011 22:15 - Відрядження на все життя
- 14/10/2011 21:17 - Що за стартом пенсійної реформи
- 30/09/2011 15:50 - “Вірю в те, що поступово життя стане кращим”
- 23/09/2011 16:08 - На підмогу прибувають рятувальники
- 29/07/2011 14:52 - Успіх кожного в успіху всіх
