Уже шістдесят п'ять років живе і працює в області відомий краєзнавець, організатор музейної справи на Прикарпатті, громадська діячка, яка тепер робить багато для соціального захисту ветеранів війни та праці Олександра Синиця. Я досить часто зустрічаюся з цією неординарною людиною і в неї дома, на різних ветеранських заходах. Остання наша зустріч пройшла напередодні її ювілею – 90 річчя з дня народження.

– Олександра Іллівна, чи думали, прибувши в Станіславську область вчи телювати з Донбасу, що залишитесь тут назавжди? – Ні, звичайно. Уявіть 1946 рік, тільки кінець війни. Скрізь на шляху сюди спос терігала самовіддану роботу з відбудови народного господарства. Земля стогна ла від ран. Пам'ятаю Делятин, який поба чила, коли їхала у Ворохту, Він ще димів у згарищах. На Гуцульщині моє життя йшло в бу денних клопотах і турботах. Діяла картко ва система і місцева влада все робила для того, щоб забезпечити населення найбільш необхідним На першому місці стояло завдання піднімати й розвивати народну освіту, охорону здоров'я. Я це відчувала, працюючи завідуючою почат кової школи в селі Ільці тоді Жаб'ївського району, а згодом інспектором райвно. Роботи було багато. Ми розуміли, що на нас, педагогів, покладали великі надії. І п'ять років, проведених у цьому районі, добряче мене загартували, мабуть тому так люблю цей чудовий куток України.

– Як склалась Ваша трудова діяль ність із переїздом до Станіслава?

– Працюючи в райвно, у партійних органах, я часто бувала з різних питань в облцентрі. Мені подобалось це спокійне й охайне місто. Уже мала тут знайомих освітян, тому легко було влитися в педа гогічний колектив середньої чоловічої школи № 5, куди отримала скерування. Через якийсь час мене призначили ди ректором обласного краєзнавчого музею. – Вас знають як відомого краєзнав ця, заслуженого працівника культури. – Чи вважаєте, що самоутвердили себе сповна в цих титулах?

– Робота припала мені до душі й сер ця, із перших років стояло безліч питань, які треба було вирішувати якнайшвидше: приміщення для музею ( він знаходився в аварійному будинку), комплектування відповідними кадрами, фондами, фінан сування. Три роки наполегливої роботи дали позитивні наслідки. У квітні 1959го музей перевели у відремонтоване при міщення міської ратуші. Це велике досяг нення в культурному житті краю. Наш колектив був дружний, згуртова ний. Фахівці своєї справи: П.Арсенич, О.Харитонова, Є.Цепенда, Д.Прунько, Т.Редько – всі, від директора до приби ральниці, вболівали за долю закладу, ЗО років мого тут керівництва можна назва ти буремними, бо за цей час музей ор ганізував і відкрив 12 філіалів, зокрема в Крилосі з історії Давнього Галича, Криворівні – І.Я.Франка, Яремчі – Музей пар тизанської слави. Багато зусиль віддали створенню ху дожнього музею в обласному центрі та майже всіх районах. Відкрили музеї в школах, профтехучилищах, на під приємствах, у колгоспах. Наша область займала провідне місце не тільки в Ук раїні, а й Союзі з їх організації. За це отримували почесні грамоти, грошові премії, інші нагороди. Успіхів досягали завдяки підтримці й постійній допомозі обласних органів влади і досвідчених кадрів культури.

– Крім музейної роботи, чи знахо дили час для громадського життя?

– Іноді рахую не роки праці, а кількість щоденних робочих годин. Мабуть, вийш ло б на цілих 50 літ. Музейна робота захоплююча, тому доводилося працюва ти в позаробочий час, у вихідні, перери ваючі відпустки, які собі дозволяла тільки в осінньозимовий період. Робота була пов'язана із громадсь кою діяльністю з питань охорони пам'яток історії й культури, депутатство в Івано Франківській міській раді ряду скликань. Була активістом у товаристві “Україна”, протягом п'ятнадцяти років працювала у ветеранській обласній організації. Літа минають швидко. Та все одно я в ділі щодня. Пишу статті для газет і жур налів, видала дві книжки: “Українці за межами України” та “Вдячна доля”. Недавно проїхала через всю Україну. Побувала в Донецьку, зустрічалася з ро дичами, давніми знайомими, і де б не заходила, прагнення людей жити краще в заможній державі. Адже для цього все у нас є: багаті надра, родюча земля, а голо вне – працелюбний народ. Вірю в щасли ве майбутнє України.

---

• 30/12/2011 00:00 - Разговор о главном
• 23/12/2011 00:00 - Пенсійна реформа : що хвилює громадян
• 16/12/2011 00:00 - Віктор Медведчук: "Цілі поки що не досягнуті"

• 14/10/2011 21:17 - Що за стартом пенсійної реформи
• 30/09/2011 15:50 - “Вірю в те, що поступово життя стане кращим”
• 23/09/2011 16:08 - На підмогу прибувають рятувальники
• 29/07/2011 14:52 - Успіх кожного в успіху всіх
• 22/07/2011 14:19 - Бракує грошей і шкіри

---