Заступника глави Адміністрації президента Ганну Герман можна назвати «не першою, але й не другою» жінкоюполітиком в державі. За рівнем свого впливу на процеси в державі вона може конкурувати з багатьма чиновниками, які формально стоять вище рангом у внутрішньодержавній ієрархії. «Главред» поговорив з Герман про помилки влади, діяльність Могильова та Хорошковського, ініціативи Табачника, свободу слова в Україні та про інше.

– Ганно Миколаївно, президент у своєму виступі до Дня незалежності сказав про необхідність конституційної реформи і натякнув, що вона буде спрямована на посилення його повноважень. Навіщо це Януковичу, якщо всі важелі впливу на ситуацію в країні у нього вже є дефакто?

– У виступі президента дослівно було сказано наступне – «нам потрібно удоско налювати Конституцію». Пізніше, на зустрічі з китайськими журналістами, пре зидент сказав, що нам потрібно зміцнюва ти, насамперед, регіональне самовряду вання. І це перше, що він підкреслює, коли йдеться про вдосконалення Конституції. Але найголовніше, що сказав президент – нам потрібно послухати думку людей, дізнатися, яку країну вони хочуть бачити, і саме це є для президента визначальним.

– Бажання президента «порадитися з людьми» передбачає проведення референдуму? – Для президента дуже важливо знати думку людей. В якій формі він буде це роби ти – чи шляхом зустрічей з людьми, чи через соцопитування – президент не казав. – Але проведення референдуму можливе?

– Президент не вимовляв цього слова. – Як бажання Януковича розширювати місцеве самоврядування перекликається з позовом до Конституційного суду щодо скасування політреформи 2004 року? – Хіба цей позов подавав президент? – Ні, але це зробила коаліція, яка не втомлюється повторювати, що вона реалізує програму дій президента. – В Україні є президент, є парламент, є уряд. Кожна з гілок влади є незалежною і має свої функції. Я не маю підстав гово рити, що парламент виконує чиїсь вказівки і є несамостійною гілкою влади. Не можна приписувати президенту ініціативи депутатів. Ми навіть не знаємо, як він до них ставиться.

– Ви не бачите суперечності в тому, що коаліція, яка реалізує програму дій президента, наважується на такий надзвичайно серйозний крок, не проконсультувавшись із главою держави? – Мені невідомо про такі консультації. І ми не маємо підстав звинувачувати де путатів у тому, що вони діють не з власної ініціативи.

– Мова не йде про «звинувачення». Але депутати могли зробити такий крок, або проконсультувавшись з президентом, або не проконсультувавшися. – Як державний чиновник достатньо ви сокого рангу я повинна робити висновки лише на основі фактів. Повторюю: мені невідомий факт таких консультацій. – Чому півтора місяці тому коаліція мала одну позицію щодо окремих норм закону про місцеві вибори, а тепер змінила її на протилежну?

– Погані політики, які не змінюють своїх поглядів під впливом громадської думки. Те, що коаліція прийшла до парламенту і повважала за потрібне рахуватися з суспільними настроями – я вважаю надзви чайно позитивним сигналом того, що ми живемо в демократичній державі, де влада дослухається до думки громадян. – Тобто, голосування за закон про місцеві вибори у попередній редакції було помилкою коаліції? – Можливо, це була помилка, можливо, це був поспіх. Але було неправильно не пускати широкий спектр партій до участі у виборах. І коли громадська думка впливає на рішення політиків – в цьому якраз і є демократія. – А є демократія в тому, що правила гри змінюються якщо не під час самої гри, то перед самим її початком?

– Значно гірше, коли правила гри не змінюються, коли позиція залишається «залізобетонною» і через ложне поняття честі мундира страждає демократія. Тоді це справді погано. А удосконалювати за кон, вислухавши критичні зауваження суспільства – це позитив. Я хотіла б зверну ти тут увагу на інший момент – БЮТ, який критикував коаліцію саме за те, що вона не допускає молоді партії до участі в місцевих виборах, не голосував за поправку до зако ну. Вбачаю в цьому подвійні стандарти – критикувати владу опозиція готова, а по правляти ситуацію – ні. Чи, може, БЮТ просто боїться конкуренції на виборах збо ку нових партій і критикувала владу за не допущення до виборів цих партій лише, сподіваючись, що президент не буде ініціювати відповідної зміни до закону? Так чи інакше – БЮТ ще раз продемонстрував вибірковий підхід до демократії – коли це їм вигідно – треба підтримувати демократію. Коли це не лежить у вузькому партійному інтересі БЮТу – демократію не підтриму ють. Коаліція справді виглядає в цьому про цесі більш чесно і принципово.

– Які ще помилки, які були зроблені владою, варто виправити в найближчому майбутньому? – Я не раз говорила, що неправильно було починати історії з блогерами, непра вильно, коли міліція аж занадто демонст рує, як вона служить президенту. Коли ми нещодавно їхали до Канева, через кожних сто метрів стояли міліціонери. Той, хто вміє пильнувати безпеку, робить це непомітно для стороннього ока. Той, хто не вміє пиль нувати – намагається, щоб всі побачили, як він це робить. Але це дрібні помилки, а серйозних провалів влади нема. Дуже доб ре йде реалізація намічених президентом реформ, пішла в плюс економіка, будують ся стосунки з зовнішнім світом і т.д. Януко вич впіймав ту нитку, яка може пов’язати Україну зі світом – це прагматизм. Я не хотіла би давати оцінки тому, як виглядає уряд – ви це можете зробити самі. Там є кілька дуже прогресивних людей, яких треба підтримувати, вони повинні дик тувати моду в цьому уряді.

– Хто саме? – Я би назвала Колеснікова, Тігіпка, Клюєва, Бойка, Присяжнюка це ті люди, які знають, що вони роблять, вони вміють говорити зі світом і доводити почату справу до кінця. Особливо це стосується Бориса Колеснікова. – А решта міністрів, наприклад, Цушко чи Табачник? – Азаров сформував професійну коман ду. Але, можливо, серед міністрів є, так би мовити, теоретики, які часто пропонують зміни, дуже відірвані від життя. І це усклад нює людям щоденне існування, побут, ви ховання дітей… – Одного з цих «теоретиків» – міністра вугільної промисловості Ященка президент розкритикував у досить різкій формі, коли той не поїхав з ним до Луганської області, пообіцяв його звільнити, але так і не звільнив. То був емоційний порив Януковича?

– Президент справедливий і ще нікого не покарав без вагомої на те причини. Коли президент з’ясував, чому Ященко не поїхав в шахтарський регіон, то змінив своє рішен ня стосовно міністра. Президент вміє роби ти крок назад, щоб потім зробити три кроки вперед. – Ви сказали, що той, хто не вміє охороняти, робить це так, що всі бачать. Виходить, що Хорошковський і Могильов охороняти не вміють? – Хорошковський не займається влас не охороною президента. І його людей за звичай не видно. Хоча часом вони невигідно проявляються, як у тій історії з блогером. Але де взяти професіоналів високого рівня на таку низьку платню, яка є зараз в Службі безпеки?

– Тобто проблема не в керівництві, а в рядових кадрах? – Я мала можливість ближче пізнати Хорошковського, коли ми разом летіли на розмову до отця Бориса Гудзяка. Образ Хорошковського, на мою думку, штучно демонізований. І причина цього може бути прихована у тому, що Хорошковський бо ляче наступив на хвіст мафії. Припинив практично контрабанду, завдав кілька до сить відчутних ударів по наркоманії. Такого не прощають. Думаю, буде робитися ще багато спроб дискредитувати Хорошковсь кого. Найпростіше це робити зсередини , через так звані необдумані кроки якихось працівників СБУ. Ви знаєте, я публічно вис ловлювалася стосовно блогерів і стосовно ВРЮ. Але це окремі ланки проблеми. Сама вона набагато глибша – мафія зацікавлена у відстороненні Хорошковського. Саме тому його сьогодні треба зберегти. – А у міліції яка проблема? – Міліція в усьому світі має такий рівень, який вона має...

– Чомусь не чути, щоб служба охорони десь у США вкладала журналістів обличчя в асфальт. – Повірте мені, в тих же США все дуже жорстко. Якби ви потрапили там до місце вого поліцейського, ви би це зрозуміли б. Колись ми їхали в машині з одним інозем цем, і нас зупинила «даїшиники» – я їх називаю «гайові». Мені було незручно за те, як себе поводив «гайовий». А іноземець каже: не соромтесь, поліцейські в усьому світі однакові. Але Могильов, як мені здається, почав змінюватися. Він намагається виглядати іншим, він навіть українську мову вчить. Він професійний. Треба лише дати йому трохи часу, щоб модернізувався. Знаю, що Моги льов тепер працює над цим – щоб змінити образ української міліції в очах громадсь кості. – Як ця «модернізація» перегукується із його бажанням закрити соціальну мережу «В контакті», яка начебто є розсадником порнографії? – Я, власне кажучи, теж проти порно графії...

– Але до чого тут «В контакті» – хіба немає інших, більш потужних порнографічних ресурсів, якими можна було би зайнятися в першу чергу. Якщо закрити цю соцмережу, мільйони людей зазнають принаймні моральних страждань... – Я не користуюся цим ресурсом, і я не зовсім розумію цю ситуацію. Може, я га лицька пуританка, немодна і несучасна, але я проти порнографії... – Але сам підхід – «закрити, заборонити, заблокувати» – ви поділяєте? – Могильов – міліціонер. Ці люди звикли забороняти. Це для нас з вами такі методи виглядають неприйнятними. Але це тому, що ми ніколи не працювали в каральних, чи, якщо хочете, правоохоронних органах.

– Ви можете пообіцяти, що в новому політичному сезоні такі інциденти, як з Сергієм Андрушком, повторюватися не будуть?

– Так. Коли президент дізнався, що охо ронець, який так вчинив з Андрушком, не був звільнений, він дав вказівку повернути справу на повторне розслідування. Прези дент вважає, що так просто цього залиши ти не можна – винний має понести кару. – На даний момент ця людина працює? – Так. – Невже так важко звільнити одного рядового охоронця, який завдав удару по іміджу президента? Невже без нього служба охорони розвалиться?! – Я цілком поділяю ваше обурення. Не потрібно за будьяку ціну відстоювати честь мундира. Моя вина в тому, що я не завжди воюю в таких випадках до останнього па трона, а воювати треба. – Хто інша сторона у цій «війні»? Могильов? – Є люди, які вважають, що треба відсто ювати честь мундира, а є ті, хто вважає, що найголовніший мундир – мундир Держави і Президента як символу Держави, і за його чистоту воювати треба. – Могильов належить до перших чи других?

– Я не думаю, що Могильов взагалі має тут щось говорити.

– Ви можете пообіцяти, що ця людина буде звільнена? – Ви маєте на увазі охоронця? Люблю цей вислів Леся Українки: «Я пані ще не сказаного слова. А сказаного слова я слу га». Не робіть мене слугою. Можу обіцяти лише те, що преса обов’язково буде знати, як завершиться ця історія.

– Як ви оцінюєте освітянські ініціативи пана Табачника – скасування дванадцятирічної освіти, ЗНО, переписування підручників тощо? Це політика особисто Табачника, уряду, чи президента? – На останній гГуманітарній раді з боку президента лунало чимало критики на ад ресу Міністерства освіти. Якби моя воля, я би залишила в Україні радянську систему освіти. Всі зміни, які відбувалися в освіті останніми роками, не принесли нічого, окрім шкоди. Не треба змін заради змін. Сьогодні десять років школи, завтра дванадцять, післязавтра одинадцять і так далі. Але час все це перемеле, час завжди залишає найкраще і найважливіше. Я на всю цю суєту дивлюся з легкою іронією і вважаю, що вона минуща. – Ви можете собі це дозволити – а як бути учням, студентам і їхнім батькам, які не знають, яких змін їм чекати завтра?

– Знаєте, що діти найкраще сприйма ють – те, що їм забороняють. Необхідну інформацію вони знайдуть в інших книж ках, в інтернеті. Доступ до того, що їм ціка во, молоді люди знайдуть завжди, навіть, якщо підручників не буде зовсім. Мене інше турбує – тепер деградує ціле покоління, винищене алкоголем і наркотиками. Але навіть якщо на цілий Київ залишиться тися ча молодих, здорових, мислячих людей, все у нас буде надія на відродження.

– Але коли настане та точка, за якою варто припинити змінювати систему освіти? Нехай вона буде не ідеальною, але вона буде хоча б передбачуваною і усталеною. – Нам треба навчитись успадковувати краще. Ми не вміємо визнавати плюси на ших попередників і продовжувати їхні добрі справи, незважаючи на наше до них став лення. Ми цього не вміємо, і ті, хто прийдуть після нас, не будуть цього вміти. Але ті, які прийдуть післяпісля, вони вже навчаться спадкоємності. Хтось мусить запровадити цю традицію в Україні.– Ви казали про критику влади, яка їй корисна. Але влада, як правило, не хоче чути критику на свою адресу...

– Звичайно, не хоче. І будьяка влада швидко звикає до того, що вона влада. Коли влада «бронзовіє», це є початком її кінця. І я дуже тішуся, коли я бачу, як Янукович визнає і швидко виправляє помилки – це свідчить, що він не «забронзовів». А щоб влада не дрімала – існують журналісти, «сторожові пси демократії», які мають кусати владу і робити це боляче.

– «Псам демократії» часто намагаються вдягнути намордник... – Хто? – Зокрема влада. – Повірте, будь-який журналіст, як ви зараз, може прийти до нас і отримати відповіді на всі свої питання. Але не всі хочуть це робити. Нині, коли є інтернет, світ відкритий, як можна запровадити цензуру?

– Це можна зробити завжди – модернізуються медіа, модернізуються і методи цензури. – Мені смішно, коли я чую про цензуру в нинішньому суспільстві. Давайте загадаємо 2005-й рік. У День Конституції ми з Януковичем їдемо на прямий ефір на Перший національний. За 15 хвилин до початку нам дзвонять і кажуть, що вони вирішили замість цього ефіру поставити повторення виступу президента Ющенка. І таких прикладів було чимало. Щоб опублікувати тоді думку лідера опозиції з будь-якого важливого суспільного питання, ми мусили платити будьякій газеті як за рекламу. Платили по 16-20 тисяч доларів за матеріал на 300 рядків. Платила партія. Мало яка газета публікувала Януковича безкоштовно. Безкоштовно публікувала статті Януковича лише газета «Дзеркало тижня» і я хочу скористатися нагодою, щоб розповісти про це суспільству. Те саме і з каналами, зокрема з «П’ятим». Але ми тоді не робили з цього такої авантюри, бо ми розуміли, що це завдасть шкоди державі. Тому давайте будемо справедливими і не казати, що стан справ зі свободою слова при нинішній владі гірший. Я вважаю, що він кращий. Давайте визнаємо, що є замовні матеріали, «чорний піар» і т.д.

– Як ваші слова узгоджуються з думкою авторитетних міжнародних організацій, які незалежно одна від одної дали негативні висновки щодо стану справ зі свободою слова в Україні? – Я вважаю, що «Репортери без кордонів» мають тут дуже заангажованого представника. Ми мали листування з Жюльяром, і я завчасно його попередила, що нас не буде в час, на який він планував свій приїзд в Україну. Просила перенести візит, щоб ми могли зустрітися і обговорити всі питання, які хвилюють. Але з нами не захотіли говорити – висновки були зроблені на основі зустрічей лише з однією стороною. Я вважаю, що так само інші інституції себе повели. Тому я маю підстави говорити про упереджене ставлення до нас з їхнього боку. Про те, що висновки робляться на основі проплачених опозицією консультантів. – Ви маєте докази існування «проплачених опозицією консультантів»? – Я знаю про те, що опозиція має цілий план дій з дискредитації нинішньої влади. І я знаю, що це коштовний проект.

– Але «Репортери без кордонів» – не єдина організація, яка критикує стан справ зі свободою слова в Україні... – Жоден представник цих організацій не захотів вислухати і нашу сторону. Невже «Міжнародний інститут преси», роблячи свої висновки, не міг нам навіть зателефонувати?.. – Як ви ставитеся до слів Льовочкіна про необхідність «самоцензури» у журналістів? – Я думаю, Сергій Володимирович мав на увазі відповідальність. Свобода слова неможлива без відповідальності за слово. Людина має бути вільною але потрібна лише відповідальність та перевірка фактів.

– Цензура з боку власників в Україні існує? – Так. – Чому? – Тому що власники видань роблять свій бізнес, і медіа є певним важелем. Власник може критикувати владу, а може і не критикувати і вимагати за це певних преференцій, може брати в опозиції гроші за показ її в ефірі, а може і не брати тощо. Власники будуть намагатися, щоб журналісти служили їхнім інтересам. Як журналістів від цього убезпечити – потрібні зміни в законодавстві, потужні, а не кишенькові профспілки, які зможуть протистояти власникам, цим людям, яким протистояти дуже важко. Більшість власників медіа намагається торгуватися з владою: я тобі – лояльність, а ти мені – певні преференції. Інша річ, чи погоджується на це влада. – А влада на це погоджується? – Наша влада сильна. Нам непотрібні брудні уклади.

– Але якщо цензура з боку власників є, вочевидь, колись вони досягають з владою певних домовленостей. – Я не знаю, чи були такі домовленості у попередньої влади, у нашої влади таких домовленостей немає. Повторюю: наша влада достатньо сильна, щоб обходитися без цих торгів.

Милан ЛЕЛИЧ. Фото Владислав МУСІЄНКО.