Звістка про те, що болехівську лазню купив приїжджий бізнесмен із Росії, швидко облетіла місто. Згодом з”ясувалося – Роман Маринець місцевий, родом із села Гериня. Замолоду виїхав у Росію на заробітки. Добившись там успіху, повернувся на Батьківщину, залишивши посаду фінансового директора Норильського нікілевого комбінату. Його завжди тягнуло до рідного краю, щоб тут себе проявити, застосувати значний багаж знань і досвіду, які здобув нелегкою працею. Незважаючи на труднощі, вирішив придбати й відбудувати занедбану лазню. Давні друзі й рідні відговорювали Романа Івановича від сумнівної затії. Казали, що нічого не вийде, бо об”єкт у жалюгідному стані і його можна тільки знести. Але чоловік нікого не слухав. З ентузіазмом взявся за справу. Досить швидко збудував сауну, а також єдиний у Болехові готель із кафебаром, де можуть тепер зупинитися відвідувачі міста. Раніше їм треба було їхати для цього в Долину чи Моршин.

– Скажіть, як сталося, що у Болехові розпалося таке мо гутнє виробництво меблів, а промислова база тодішнього лісокомбінату знищена? – І сам хочу з”ясувати, в чому причина падіння цього велетня. Мабуть, попередня влада не цікавилася його долею або більше того – була зацікавлена, щоб такого гіганта меблевого виробництва на Прикарпатті знищити. Важко у каламутній воді побачити дно. Під виглядом благих намірів дали в оренду комбінат іноземцю. А той його добив до ручки, ошукавши акціонерів, привласнивши народне майно. Із території лісокомбінату машинами вивозили сотні тонн металолому. Тепер новий горе влас ник шукає клієнтів, щоб збути колишній комбінатівський клуб та інші вцілілі приміщення. По купців підбирають з іноземців. Турок хоче в черговий раз наду рити болехівчан. Мовляв, прий шли закордонні інвестиції, а на справді буде відкрито розва жальний нічний заклад. – Які ще найбільші пробле ми бачите в Болехові?

– Не всі міські помешкання мають водовідведення, очисні споруди зношені, на будівництво нових потрібні значні капіталов кладення. Проблема з очисними нас тільки пекуча, що давно місцева влада, громадські організації, партії мали бити на сполох, а не відкладати її на потім. Принаймі досвід багатьох передових європейських країн показує, що шкірзавод, котрий у Болехові діє не один десяток років і нині належить іноземцям, забов”язаний мати сучасні очис ні споруди. Ті, хто живуть непо далік заводської каналізації, за дихаються від смороду. Влада займає позицію статиста, вдо вольняючись тим, що шкірзавод платить хоч якісь податки до бю джету міста. Але ж хіба вони цінніші за здоров”я людей? Крім цього, існує проблема із полігоном твердих відходів. Усіх їх тонким пластом глини не при криєш. Моє бачення полягає в тому, що на території полігону треба збудувати невеликий сміттєпереробний завод.

– Крім екологічних про блем, що ще заважає жите лям Болехова і прилеглих сіл почувати себе комфортно? – Досить актуальне транс портне питання. Необхідно ви просити кошти на добудову об”їзної дороги. Місто не розра ховане на такий інтенсивний ав томобільний рух. Фури створю ють великі незручності для горо дян. Оскільки місто має велику протяжність від одного краю до іншого, треба ввести автобус ний маршрут з умовою заїзду до залізничного вокзалу. Міський залізничний вокзал усі автобусні маршрутки минають стороною. Це створює незручності для тих, хто користується залізничним транспортом. Тут великих зусиль і коштів не треба. Варто лише зацікавити автоперевізників.

– Що, на вашу думку, пови нен зробити міський голова, аби місцеві підприємці були зацікавлені розвивати свій населений пункт? – Найважливіше – не пере шкоджати бізнесу, не регулюва ти його діяльність різними забо ронами. Болехів повинен мати власний міні завод з перебки молока. Адже наш край най більш придатний для розвитку твариництва. Маємо хороші сінокоси, пасовища, тут сама природа нас до цього спонукає. На жаль, селяни різко скоротили по голів”я худоби, а значить зменшилося виробництво молока. Його різні кмітливі підприємці заготовляли за безцінь або вза галі зникали, не розрахувавшись зі здавачами. Так, у Голландії, яку недавно відвідав, цікавився роботою мінізаводу з переробки молока. Я був здивований тим, що кілька працівників дають собі раду і виготовляють добру про дукцію, особливо твердий сир багатьох видів. Тоді подумало ся: невже ми гірші за голландців? Відкривши завод, зацікавимо селян у розвитку тваринництва.Нам необхідно також розви вати сферу вирощування і зби рання лікарських трав, дарів лісу. Треба створювати переробні підприємства такого плану. Роз виток випуску готової продукції деревообробній галузі дасть до даткові чималі кошти для міста.

– Коли торкнулися акту ального питання лісу, то чи вам щось відомо про Болехівський лісгосп? Кажуть, його керів ництво з кожного, хто заго товляє ліс, отримує по два до лари від одного кубічного ме тра деревени. – Про це доводилося чути. Не хочу щось стверджувати, не пе ревіривши інформацію. Але, ма (Закінчення. Початок на 1;й стор.) При бажанні, можна багато зробити буть, диму без вогню не буває. Мені, приміром, простіше брати лісосіку в Долинському лісництві, бо там усе чисто. – Крім таких, скажімо, ви робничих проблем, у Болехові є чимало інших питань, які до ведеться вирішувати його новій владі. – Так, великі незручності мешканців викликає те, що нині місто – окрема самостійна тери торіальна одиниця, а донедавна входило до складу Долинського району. Тому у нас нема деяких установ. Це створює чимало не зручностей. Треба негайно вирішити про блему з дитячими дошкільними закладами. Навіщо видумувати колесо до велосипеда, якщо це зробили до нас. Так, міська рада планує збудувати дитячий садок, коли він вже давно є. Треба тільки знайти кошти на те, щоб його завершити і ввести в ек сплуатацію. При вдумливому підході це не важко зробити. Нині гостро стоїть проблема лікарні. Її кілька років тому збу дували, потрібно лише докінчи ти об”єкт. Навіщо ж було почи нати споруджувати корпус біля старої лікарні? Вважаю, це тільки зайва трата бюджетних коштів.

– Наш край має туристичну перспективу. Як, на вашу дум ку, прискорити розвиток цієї галузі? – Дуже серйозна тема. Із розвитком туризму пов”язуємо великі надії і сподівання. Ще коли працював на норильському ні кілевому комбінаті, приїжджав до місцевої влади з пропозицією збудувати відпочинковий центр біля скель Довбуша. На жаль, тодішня влада тільки кивала, але нічого для цього не зробила. Мабуть, чекала інвестицій осо бистого характеру. Тому натяки росіянам про такі наміри не спо добалися і вони збудували відпо чинковорозважальний центр в Австрії. Тепер туди їздять не тільки працівники Норильського комбінату, а й жителі різних об ластей Російської Федерації. Таким чином, значні надходжен ня від туристичного бізнесу осіда ють в Австрії, хоча могли працю вати на Прикарпаття. Можливо, мені вдасться пе реконати моїх колишніх колег вкласти гроші у розвиток ук раїнського туризму. Хочеться, щоб принаймі від Сколе була збудована дорога в Козаківку, яка б частково відбирала ту ристів, котрі мандрують міжна родною трасою Київ–Чоп. У не далекому майбутньому Україна може приймати зимові олім пійські ігри. Про таку перспекти ву вже озвучив президент Віктор Янукович. Це значить, що Слав ське буде задіяне, і ми можемо туди вклинитися, аби на цьому трохи заробити. Словом, масу питань нале жить вирішувати. Тут потрібна виваженість і бажання.

Розмову вів Володимир ЛІПЧАНСЬКИЙ.