Політика владних “демократичних” режимів відкинула провідні підгалузі легкої промисловості України більш як на 60 років назад і створила на наших теренах надійний ринок збуту продукції із зарубіжжя.

На Прикарпатті, як і України загалом, є величезна армія трударів, котрі заробляють на шматок хліба в широкій мережі секонд'хендівських магазинів і “блошиних” ринків. Політика “демократичної” влади за роки нашої незалежності створила нову й могутню своєрідну індустрію по реалізації недоносків із зарубіжжя. Вона, розчавивши добре розвинуту легку промисловість, одержану в спадок від комуністичної системи, поглинула мільйони працелюбів. Хоч у цій індустрії крутяться величезні гроші, вона слабо поповнює бюджет, зате надійно одягає й взуває прості верстви населення. Тож розкрию плюси і мінуси секонд-хенду.

ЗАРУБІЖНІ НЕДОНОСКИ. Фактично ними завалено терени держави, особливо її західно го регіону. І їх продовжують завозити на українську митну те риторію, перетворивши її у ве личезний смітник лахміття з різних країн, де нема куди його подіти. Фактично ми стали най надійнішим санітаром територій чужих держав. За інформацією голови Держ компідприємництва Михайла Бродського, тепер в Україну вво зиться майже два кілограми вжи ваного одягу на одну людину, вклю чаючи тих, хто ще бавиться пип кою. “Під прикриттям секондхен ду часто ввозиться й контрабанда, – говорить він. – Так, наприклад, потрапляє до нас новий одяг, кот рий потім продають за комерційни ми цінами.

Бо ж, якщо він новий, тоді потрібно платити мито. Заво зячи одяг з голки під прикриттям недоносків, наш бізнес від цього ремесла збагачується”. Торік, за його словами, заве зено товарів легкої промисло вості групи секондхенд в обсязі 73500 тонн на суму 57 мільйонів доларів США. А за минуле півріччя – 39620 тонн на 39 мільйонів доларів. Причому, 80 відсотків секондхенду постав ляють із зарубіжжя в нашу країну, як гуманітарну допомо гу, доводять в Держкомпідпри ємництві. А гуманітарний одяг, який під час завезення не обкла дався митними платежами, не може бути використаний в ко мерційних цілях. Додам: вітчизняний бізнес від секондхендівської індустрії, ви бачте, чхає на оті правила. Мені, зізнаюся, не вдалося знайти жодного факту, щоб хтось з його реалізаторів віддав, як гума нітарку, якійсь немічній бабусі чи каліці кофточку або сведрик. Тривогу викликають й дані міністра промислової політики Дмитра Колесникова.

Обсяги внутрішнього ринку товарів лег кої промисловості тепер склада ють 50 мільярдів доларів США. Причому, лише 30 відсотків рин ку поповнюється українською продукцією та легальною імпорт ною. Решта 70 відсотків – кон трабандою, секондхендом, то варами “сірого” нелегального імпорту. Не розкрив міністр інші дані: скільки втрачає держава від такої індустрії. І це в час, коли нашу легку промисловість ще не знищено до тла. На думку цього чиновни ка, її підприємства можуть випу скати щороку: один мільйон ква дратних метрів тканин, 200 мільйонів одиниць одежі та 150 мільйонів пар взуття. Однак, вва жаю, цей потенціал не зможемо й частково використати за всю каденцію влади білосиніх. Адже попередні режими виробили такі правила гри на вітчизняному ринку, що наш виробник не змо же конкурувати з товарами се кондхенду чи брендами за рубіжних фірм.

ПЛЮНДРУВАННЯ ГАЛУЗІ. Потік товарів легкої промисло вості росте пропорційно темпам знищення вітчизняної галузі, яка аж до проголошення Україною незалежності постійно й ди намічно розвивалася. Про тем пи тодішнього й наступного ви робництва свідчать бодай такі дані офіційної статистики. Так, протягом усіх десятиріч, починаючи з 1950 року, в Ук раїні інтенсивно нарощували ви робництво взуття аж до того часу, як ми стали на самостійну стежину. Якщо в 1950 році було виготовлено 28,8 мільйона пар шкіряного взуття, то в 1990му ця цифра досягла 196 мільйонів. А от до кінця першого деся тиріччя молодої держави вона знизилася до 4 мільйонів пар. Аналогічна плачевна динаміка буквально по всіх підгалузях лег кої промисловості. Трикотажних виробів, напри клад, у 1950 році ми виробляли 35,4 мільйона штук, у 1990му – 351 мільйон, а на кінець минуло го десятиріччя – лише 1,6 мільйо на. За цей час показники по тка нинах усіх видів є такими – у мільйонах квадратних метрів: 30,2 – 1212 – 7,3; панчішношкар петкові вироби – у мільйонах пар: 79,9 – 443 – 8,4 і так далі.

Саме в перше новітнє деся тиріччя руйнування вітчизняної легкої промисловості відбувало ся значно вищими темпами, ніж це робив фашизм у роки війни. Якраз протягом нього заклада лися надійні основи секонд хендівської індустрії. Незважаючи на катастрофічне зниження власного виробництва, жодний співвітчизник не ходив голий і босий. Виручали недоноски із зарубіжжя. Тодішня влада мала всі мож ливості не допустити дальшого розвитку секондхендівської ін дустрії. Адже в легкій промисло вості тоді ще зберігалися до свідчені кадри, не було прихоп лено виробничі площі й технічну начинку цехів. Та й бізнес від ремесла по торгівлі зарубіжни ми недоносками не був укріпле ний і не відчував таког, як тепер, смаку від “блошиних” ринків. Од нак найвищі владні чинуші, в уго ду зарубіжним їх підтримуваль никам, прискорювали темпи руй нування галузі, яке досягло апо гею в “помаранчеве” п’ятиріччя. Навіть торік, коли, здавало ся, падіння виробництва в легкій промисловості досягло дна, уря дова команда Юлії Тимошенко зуміла своєю політикою опусти ти її ще нижче, як кажуть, плінту са. Як стверджує Держкомстат, торік порівняно з попереднім роком випущено продукції лише 74,1 відсотка. У тому числі на підприємствах текстильної про мисловості –72,6 відсотка, з ви робництва одягу, хутра та ви робів з нього – 72,6, а шкіри, виробів з неї та інших матеріалів – 71,4 відсотка. Отже, провідні підгалузі лег кої промисловості відкинуто більш як на 60 років назад і та ким чином розчищено ринок для продукції із зарубіжжя. Від могутнього комплексу легкої промисловості, який за лишила Радянська влада і кот рий надійно поповнював бюд жет, забезпечував стабільною роботою, належною платнею та соціальними потребами мільйо ни трударів, фактично майже нічого не залишилося.

РОЗКВІТ НА ЗГАРИЩАХ. Теперішній уряд, до речі, єдиний за роки незалежності, прагне витягнути, образно кажучи, з ще незаритої в землю домовини лег ку промисловість та її реаніму вати. Сприяти цьому поклика ний і майбутній Податковий ко декс. Та сумніваюся, чи пред ставники мільйонних армій індустрії секондхенду й торгівлі добротним одягом із зарубіжжя здадуться, як кажуть, без бою. Перші численні й різні їх акції протесту, що прокотилися тере нами держави, свідчать, що ця індустрія надто сильно вкорени лася. Причому, їй аналогів нема в світі, зокрема щодо обліку коштів й приховування від опо даткування доходів. Та й співвітчизників, котрі постійно одягаються в секонд хенді, я б порівняв з камікадзе. Адже ніхто й ніколи не дізнається, скільки всякої зарази міститься в отому мотлоху. Бо ж перш, ніж потрапити на нашу митну тери торію, він піддається термічній обробці. Сумніваюся, чи хтось із зарубіжних обробників тур бується про наше здоров’я. Це – поперше, а подруге, мало хто чув, що кожна річ ма теріального світу має свою енер гетику. Одягаючи чужий, ска жімо, светер, чи, вибачте, бюст галтер, вдягаємося й в чужу енергетику, чужі думки і совість. Ніколи не чули й не почуємо, хто та людина, як віддала свої недо носки, – чистий пан, туберкуль озник, сифілітик чи СНІДник. Це добре усвідомлюють ве ликі й дрібні владні мужі, а тому обходять, як якусь заразу, купи мотлоху із зарубіжжя.

Та й за два десятиріччя нашої незалеж ності абсолютно нічого ради кального не зробили для зупин ки постійного прогресу недуги легкої промисловості й впрова дження цивілізованих методів торгівлі зарубіжним одягом. Більше того, запудрюють мізки бідним верствам населення, га манці яких здатні лише на по купку одягу з секондхенду, ніби в цій сфері все о’кей. Так, навіть виходець з При карпаття – міністр охорони здо ров’я Зиновій Митник доводить: мовляв, “перевіряються контей нери секондхенду і вибірково деякі речі. Коли б виявлено щось серйозне, то я би про це знав”. Логіка, як кажуть, залізна, тим паче в українських реаліях. Адже наша новітня історія пере повнена фактами, коли глави відомств абсолютно не знають, що твориться в підконтрольних їм сферах. Вони спохвачуються лише тоді, коли припече. Бо ж принцип вуйка, який хрестить ся лише тоді, коли вже вдарив грім, повсюдно досить живучий.Знищити майже до тла могутню в часи комуністичної системи вітчизняну легку промисловість вдалося за два “демократичні” десятиліття. А бодай частково її відновити не вистачить, мабуть, і півстоліття.

Бо ж багато виробничих комплексів новітні їхні власники перепрофілювали. Технічну начинку розкрадено. Та й сумніва' юся, чи хтось з олігархів ризикне вкладати у виробництво одягу з “нуля” в умовах, коли залізним потоком він плив, пливе і буде плисти із зарубіжжя. Зрештою, бізнес від ремесла “купи якнайдешевше в зарубіжжі, а продай якнайдорожче в Україні” надто сильно вкоренився й вже почав різко протидіяти діям теперішньої влади біло'синіх щодо наведення елементарного порядку. ної податкової служби в області. Це складає 95,9 відсот ка від кількості справ та 93,6 відсотка від суми розгляну тих позовів. Тепер у Верховній Раді України знаходиться на роз гляді урядовий проект Податкового кодексу України. Його схвалення сприятиме зручному та зрозумілому застосуванню його норм як платниками, так і контролю ючими органами. Отже, зменшить кількість звернень до суду. Наш кор. На захисті інтересів держави За даними юридичного управління ДПА в області станом на 1 жовтня в судах всіх інстанцій знаходилося на розгляді 2716 справ на загальну суму 3180 мільйонів гривень. З них 1976 справ за позовами органів державної податкової служби до суб'єктів господарювання на загальну суму 1984 мільйони гривень, та 740 справ на 1196 мільйонів гривень за позовами платників податків до органів державної податкової служби області.

Петро ПИРОЖУК.