Для початку хочу навести цитату: "Наш уряд має на меті змусити багатих відмовитися від надприбутків на користь найбідніших. Ми змусимо власників великих підприємств затягнути пояси, аби мільйони простих робітничих сімей змогли відчути себе людьми. Ми об'єднаємо країну і націю. Ми піднімемо країну з колін і повернемо нашій державі гідне місце в Європі. Нас перестануть зневажати і ставитися до нас як до слабких. Ми ліквідуємо корупцію та повернемо народу відчуття справедливості. Ті, які не вірять у справедливість, зрозуміють: вона все таки існує! І наша боротьба за справедливість не буде марною".

Хто думає, що цитую передвиборну промову Ю.Ти мошенко, помиляється. Це – промова прем'єрміністра Італії Беніто Муссоліні 19 грудня 1922 року. Так розпочи нався італійський фашизм. Одне з визначень фашизму – абсолютизований, зведений до рівня державної ідео логії агресивний соціальний популізм, котрий, зокрема, характеризується не намаганням вирішити гострі про блеми сучасності, а намаганням призначати ворогів. Для фашистів це були комуністи і ліберали, для нацистів – євреї.

А уряд Ю. Тимошенко теж визнавав ворогами всіх, хто не поділяв погляди БЮТ. Партія регіонів, блок Лит вина, секретаріат президента В.Ющенка, губернатори, комуністи, нашоукраїнці, Росія, Європа, Америка – всі вони, якщо вірити заявам представників БЮТ, винні у провальній діяльності уряду, котрий, на щастя, вже з приставкою екс.

Результати роботи Ю.Тимошенко відчув на собі кожен громадянин України. Прийшовши до влади, вона завзято декларувала підвищення всіх можливих показ ників. І дійсно, за два роки її урядування зріс рівень бідності, безробіття, корупції, чиновницького свавілля, зросли заборгованість із заробітної плати та обсяги зовнішніх запозичень. Урядування Ю.Тимошенко – не тільки період провалу української економіки, а й період найбільшого падіння життєвого рівня всіх українців. Маємо країну зі зруйнованою економікою, що загрузла в боргах, без бюджету і перспективи на майбутнє.

Ю.Тимошенко двічі отримувала у спадок з рук уряду В. Януковича економіку, яка динамічно розвивалася, і в найкоротші строки перетворювала її на руїну.

Торік реальні доходи населення зменшилися на 10 відсотків. Ціни на основні продукти харчування, ліки й житловокомунальні послуги зросли у кілька разів.

Восени минулого року зусиллями парламентарів уперше розмір мінімальної пенсії завдяки ухвалеому закону про підвищення соціальних стандартів був на ближений до фактичного розміру прожиткового мініму му. Проте Кабмін Ю.Тимошенко свідомо проігнорував вимоги закону.

Слід сказати про систематичне навмисне заниження та приховування Ю.Тимошенко реального розміру про житкового мінімуму, який повинні оприлюднюватися кожного місяця. Це призвело до регулярного обдирання всіх верств населення – працюючих і безробітних, моло дих і пенсіонерів, пільговиків і отримувачів соціальних допомог, які розраховуються з прожиткового мінімуму.

Помилкова оцінка соціальноекономічної ситуації в країні на тлі глобальної кризи призвела до зростання реального масового безробіття на 50 відсотків.

Ставка на домінування імпорту над експортом спри чинила занепад української металургії, хімічної про мисловості, машинобудування і тих галузей, які напов нювали бюджет і формували основу ВВП. Імпорт і тран зит не можуть бути основою процвітаючої економіки. На жаль, український народ став жертвою бізнесінтересів оточення прем'єрміністра.

Юлія Володимирівна завжди стверджувала, що у неї не було стратегії дій у випадку програшу. Їй потрібна винятково перемога у президентській кампанії, бо, як відомо, переможців не судять. Саме тому останній рік гігантська державна машина виконавчої влади була перетворена на єдиний виборчий штаб Ю.Тимошенко, а дії прем'єрміністра в соціальній сфері – на нескінчену піаракцію за державний рахунок.

Ю.Тимошенко хотіла діяти революційними метода ми. Не вийшло ні реформ, ні здобутків – суцільна руїна, розруха та економічний терор щодо середнього класу. Волюнтаризм Ю.Тимошенко відкинув Україну на ос танні місця у соціальноекономічних показниках. Нині ми опинилися далі від Європи, ніж були 1020 років тому. Така гірка правда, визнана, до речі, всім світом, крім Юлії Тимошенко.

Тож куди вона завела нас? За рівнем корумпованості державного апарату – до Латинської Америки зразка 50 60х років минулого століття. За рівнем соціальних стан дартів – до Сомалі. За рівнем інфляції – до Зімбабве.

Країна склала іспит на демократію. Черговий іспит. Бо демократія і БЮТ – це не синоніми. Демократія – це відповідальність і вміння визнавати помилки, а також бажання виправляти їх. На щастя, процеси в соціально економічній сфері ще не стали незворотніми. Кризу подолати можна. Без популізму. Без самолюбування. Без політичного нарцисизму і пошуку ворогів серед опонентів. В ім'я інтересів українського народу та кожно го громадянина України.

Михайло ПАПІЄВ. Заступник голови Партії регіонів, народний депутат України.