Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Tue05222012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Політика

Чим вабимо спільноти

П'ятниця, 30 грудня 2011, 00:00

Перегляди: 56

1
2
3
4
5

У баталіях щодо затягнення нашої держави у своє коло зійшовся, як кажуть, клин з клином. Провідні держави двох спільнот – Європейського та Митного союзів обіцяють ледь не манну з неба, якщо в котрусь з них увійдемо. Розкриємо бодай деякі аспекти, котрі чи не найбільше манять чужинців.

Ресурси. Такими з них, якими наділив Бог наші те< рени, рідко яка країна може похвалитися. Земля України, природнокліматичні умови і при родні ресурси унікальний дар Божий. 40 відсотків запасів Євро пейських чорноземів, уся таблиця Мендєлєєва у наших надрах. А от як виглядаємо на тлі країн Землі. Займаючи лише 1 відсоток її суші, володіємо 5,2 відсотками природних ресурсів. Погодьтеся, мати в своїй спільноті таку держа ву досить заманливо. Тим більше, що легко нас дурити пряником. Адже протягом двох десятиліть пе ребуваємо у стані серьозних по трясінь, економічної деградації, соціального і духовного занепаду та політичної нестабільності. Якраз нас тягнуть в ту Європу, де в багатьох країнах обмежені ресурси, хоч економіка добре роз винута.

Про вигідність мати таку державу, як наша, розкривають геополітичні постулати теореми відомого Паретто: "Про обмежен нях ресурсів на Землі, якщо у світі хтось збагачується, то лише за рахунок збіднення інших". Або таке: "Якщо держава переживає кризу і… вступає у ВОТ, то вона не створить і не відбудує своє науко воємне виробництво навіть тео ретично". Єднає Україну з такими дер жавами те, що не вдалося протя гом незалежності виробити чітку стратегію розвитку на основі мо гутніх ресурсів. Надії, які багато співвітчизників пов'язували з пе реходом до ринкової економіки, точніше впровадження капіталістичних форм організації суспільного життя не оправдали ся. І цим спекулюють багато хто з тих, що на словах прагнуть подати руку допомоги. Насправді їх манять не лише ресурси, а й геополітичні можли вості, зокрема в газотранспортній сфері. Стара система залишила такі її потужності, котрих нема в старенькій Європі. Розкрию їх бо дай на двох артеріях "блакитного" палива, споруджених відповідно ще у 1978 і 1984 роках. Першу з них діаметром 1420 мм на тиск 7,5 МПа було введено в експлуатацію у зв'язку з розши ренням експортних поставок газу. Його траса пролягла через усю територію України від Оренбурсь кого газоконденсатного родови ща, розташованого на кордоні Європи та Азії. Ця могутня артерія доносить газ у багато країн Захо ду. Другою з них є УренгойПома риУжгород. Її діаметр теж 1420 мм, а загальна довжина 4,5 тисячі кілометрів. Ця магістраль, як і пер ша, є могутнім транзитним пото ком на Захід російського газу че рез територію нашої держави. Навколо цих магістралей, які мають на своєму шляху могутні газокомпресорні станції, в останні роки не вчухають баталії. Важко передбачити їх фініш, але факт: вони, оті битви, нагнітаючи ситу ацію, переходять в політичну пло щину, чим загострюють обстанов ку в Україні.

Ринок. Він усе більше приваблює на наших тере< нах відповідні клани з близького й далекого за< рубіжжя. Адже в нас створено райські умови щодо реалізації звідти як добротної продукції, так недоносків. Якби не Україна, то чимало чужинських фірм задих нулися б від надлишку своєї хоро шої продукції, а їх території були б завалені тим, що в нас називають секондхендом. Поки політики резюмують, в яку спільноту йти краще, ук раїнський бізнес від ремесла "ку пив в зарубіжжі якнайдешевше, а продай вдома якнайдорожче" дав но зробив свій вибір. Наші різні маркети та ринки мало чим, хіба що безкультур'ям, відрізняються від тих, що діють в старенькій Європі. Нас заполонила добротна продукція з їх країн. А ті співвітчиз ники, яких доконали реформи новітніх правителів, порпаються, як кури в смітниках, у горах за рубіжного мотлоху. Курс на це лихо взято ще з перших років нашої незалежності. За цей час у всіх сферах ук раїнського суспільства відбулися великі зміни. Принципово іншим став політичний лад, економічний базис, політична система й духов на сфера. Звичайно, переміни були потрібні, але в деяких сфе рах вони, як цунамі, наробили шкоди. Насамперед, підірвано той фундамент, яким називають еко номіку. Таким чином, сплюндру вавши вітчизняне виробництво, розчистили ринок для продукції й недоносків як з країн ЄС, так і колишнього СРСР.

Про трагізм руйнації свідчать бодай такі дані з компетентних джерел. Так, валовий внутрішній про дукт усіх галузей української еко номіки склав у останньому році перебування при владі "помаран чистів" У 2009 році лише 63 () відсотки до обсягу в 1990 році. Такого спаду не зафіксовано в жодній країні світу, які пережива ли різні потрясіння. Продукції сільського господарства склали лише 57 відсотків до рівня 1990 го. Особливо підупала промис ловість, деякі галузі котрої на грані зникнення. Серед нихлегка, ча стка якої в загальному обсязі про мислової продукції досягла в 1990 році 10,5 відсотка, а торік лише 0,7 відсотка. Випуск взуття, на приклад, скоротився аж у 9,5 раза. Аналогічна ситуація в багатьох інших підгалузях. Справжній обвал стався в аг рарному секторі, хоч на зорі нашої незалежності чимало йго галузей займали лідируючі позиції серед розвинутих країн світу. Якщо в 1990 році питома вага продукції аграріїв у всій економіці займала 18,7 відсотка, то тепер більш, як у два рази менша. Доходило до па радоксу: навіть цукор і гречку, яки ми можемо накормити ледь не півсвіту, доводилося завозити з Білорусі та Китаю. Ці провали досить вигідні бізне су держав, у спільноту яких нас заманюють.

Адже ми зразково розчистили для них свій ринок. Незважаючи на економічні по трясіння, він переповнений вся кою всячиною із чужини. Приманка. Її нам підкидають як з ЄС, так і з Митного союзу, в який, нагадаю, вже входять Білорусь, Росія та Казахстан. Секретар його комісії Сергій Глазьєв, побував ши у середині грудня в нашій сто лиці, розкрив привабливу карти ну, що чекає Україну, якщо вона приєднається до МС. Причому, не абстрактно, а на основі конкрет них даних за 11 місяців існування цього об'єднання. За словами секретаря, Україна тепер має рівень виробництва порівняно з тим, що був у 1990 році, лише 65 () відсотків. І на тлі Білорусі та Казахстану членів Митного союзу цей показник ви глядає досить блідно. У першій з цих країн він становить 180 відсотків, а в другій 150ть. Додам: такі величезні контра сти є використанням різних ме ханізмів розвитку країн після роз валу Союзу РСР. Наші правителі вибрали шлях тотальної "прихва тизації", сліпого, бездумного ви конання програми "шокової те рапії", прийняття фінансової політики МВФ тощо.

А в Білорусії й Казахстані реформи проводи лися не в інтересах різних кланів, як у нас, а народів країн. Зреш тою, їх правителі не вдавалися до таких різких розривів інтег раційних зв'язків після поминок над СРСР, як українські. Великі надії покладалися й на саміт УкраїнаЄС, що не так дав но відбувся в Києві, про проведен ня якого в нашій столиці домови лися ще торік у Брюселі, тобто тоді, коли не було криміналу про ти експрем'єра Ю.Тимошенко. Хоч зовні цей захід виглядав пом пезно, як і тодішній, та якщо гли боко вдуматися в його перебіг, то напрошується висновок: "Україна ЄС: красиво й витончено прова лений саміт". Своєрідна рятівна формула про те, що в договір про асоціацію запишуть перспективу членства в ЄС і що ми є Європейською країною, фактично лише гарна обгортка. Зрештою, один з провідних гостей лідер Євросою зу Жозе Мануель Баррозу, як і його соратник Герман ван Ром пей, починали свої промови, як кажуть, за здоров'я, а закінчували за упокій. Так, перший з них підкреслив, що “саміт може дати поштовх до дальшої політичної асоціації та економічні інтеграції, додавши постулати оскомного ха рактеру "про цінності демократії”, верховенства права, повагу до прав людини і незалежності судів". Складається враження, що приманники спільнот хочуть бачи ти в своєму колі Україну, але та кою, влада якої витинала б перед ними гопака. На світлині: один з об’єктів га зотранспортної системи України.

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: