Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Tue05222012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Політика

Добро і зло від ЗВТ

П'ятниця, 25 листопада 2011, 00:00

Перегляди: 56

1
2
3
4
5

(2 Голосів)

Народна мудрість гласить: риба шукає, де глибше, а людина – де краще. Так і держави вибирають собі партнерів, з котрими, на думку їх правителів, можна мати зиск – економічний і політичний. Значну вигоду, вважають багато найсильніших українського світу, можна одержати від зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Євросоюзом, договір про яку інтенсивно форсують. Чи стане він панацеєю від бід, що час від часу будоражать як Україну, так і багато держав ЄС.

Негатив. З ним чимало спеців пов'язують захоплення, а точніше сильною окупацією українського ринку Європейськими виробниками й поглиблення руйнації нашої промисловості та сільського господарства. Та цей висновок лише одна сторона медалі. А друга стосується того, що у нас домінуючі напрями експорту – металургія та хімія. А для них уже давнопредавно не існує великих конкурентів у Європі. Якщо реалізація продукції цих галузей не наштовхається на сильних там конкурентів, то ре штучекає сумна доля. Досить цікаву думку з цього приводу висловив відомий еко номіст Віктор Лисицький. Найбільше, вважає він, агітують за Євроінтеграцію ті, хто немає діла з реальною економікою. "А реальність така, що наше, наприклад, сільське господарст во попадає поза конкурентні умо ви, – підкреслив він. – На Заході врожайність в 1,5 – 2 рази вища, в усіх кратних ЄС фермери одер жують субсидії із Євробюджету. І як би не старалися наші сільгоспвиробники, вони такої конкуренції не витримають. І коли говорять, що ми попадаємо на великий ринок, я хочу спита ти: а хто буде там купувати наші товари – хай навіть якісні, але нікому невідомі?

При такому рівні конкуренції, що там існує, всіх грошей українських компаній не вистачить, щоб відвоювати час тину того ринку". Фактично без євроінтеграції наш ринок уже завоювали чу жинці, знищуючи, як снігова ла вина, значну частину вітчизня них виробників, які в дореформні часи славилися в світі. Проілюс трую цей висновок на порівняль них даних, які краще всіляких політкоментарів розкривають ситуацію. Ніхто, мабуть, не на важиться заперечити, що протя гом незалежності наше агрови робництво чахне, як від туберку льозу, та українські ринки, особ ливо західного регіону, цього не відчувають, адже, як стверджує український союз промисловців і підприємців, тепер 40 (!) відсотків продуктів харчування, які споживають співвітчизники, є імпортними. Ці дані вважаю явно заниже ними. Адже досить багато різно го харчу йде контрабандним шляхом. Чужий харч є дешев ший нашого. Тож конкурувати в таких умовах абсолютно немож ливо. Адже це не конкуренція, а дике знищення вітчизняного ви робника і таким чином перетво рення наших теренів у ринок збу ту чужої продукції. Та виступати проти владного курсу інтенсив ної інтеграції рівнозначно, що дути проти вітру.

Якраз у часи, що передува ли реформам, які в народі на звали з приставкою "анти", Ук раїна могла конкурувати з ким завгодно. Взяти тих же агрови робників. Порівняно з найбільш розвинутими країнами (США, Канада, Франція, Німеччина, Англія, Італія та Японія) Україна за останне десятиріччя, що пе редувало проголошенню нашої незалежності – 1980 1990 роки, – виробляла на душу населення найбільше цукру, картоплі та яєць. Їй належало друге місце після Італії з виробництва овочів, а після Франції – з виробництва молока. І лише з виробництва м'яса і зерна поступалася США, Канаді й Франції. Тоді Україна рятувала доб ротною, а не з всякими домішка ми, продукцією багато держав. А нині вони нас рятують. Позитив. Його на розвитку своєї держави відчув ще великий росіянин Петро 1, “прорубавши вікно в Європу” у 17 столітті. Тоді, до речі, він обмежив автономію Ук раїни. З проголошенням нашої незалежності оте "вікно" на Захід розширилося по всьому кордо ну. Цікаві думки щодо позитиву від ЗВТ з країнами Європи вис ловив відомий аналітикеко номіст Олександир Жолудь. "Го ловний плюс від зони вільної торгівлі з ЄС – можливість більшого доступу товарів і по слуг на європейські ринки, на голосив він. – На даний момент основна проблема у даному плані – не питання тарифів чи квот, а питання ліцензій, так як наші стандарти не відповідають Європейським. Створення ЗВТ призведе до їх перегляду – і там, де вони будують відповідати європейським, доступ буде одер жано швидко. Перш за все це стосується харчпрому і легпро му".

А що стосується побоювань від конкуренції, то О.Жолудь їх розвіює. Мовляв, "така конку ренція лише заставить наших виробників оптимізувати своє виробництво". В унісон йому звучать думки й глави інституту Євроатлантич ного співробітництва Олександ ра Сушка, який, безперечно, за службовим обов'язком повинен агітувати за входження в ЗВТ. Адже свого солідного шматка хліба при іншій орієнтації може позбутися. Так от він доводить, ніби, те пер нам намагаються нав'язати думку, що ЗВТ з Європою не вигідно, виходячи з розбіжнос тей інтересів суспільства та бізнесу. Дійсно, великому бізне су доведеться розкошелитися на модернізацію виробництва, на виконання екологічних вимог ЄС. Хтось навіть розоритися. “Та як прорахувати вигоду від того, що, наприклад, поліпшення еко логії продовжить життя хоч би до того рівня, як у Польщі". Саме слабкий прогрес у ба гатьох напрямках, зокрема й тих, що розкривають О.Жолудь та О.Сушко, гальмує повноцінну євроінтеграцію. Підмочують нашу репутацію й суди над тими ексчиновниками, які йшли врозріз нашого законодавства. Їх там кваліфікують, як політичні. Таким чином прагнуть вигоро дити тих, хто тягнув державу в прірву, а народ збіднював, за вдяки чому підривалися основи щодо рівного партнерства в умо вах зони вільної торгівлі з ЄС. Реалії. Прикро, що їх не враховують як прихильники створення ЗВТ з Євросоюзом, так і його противники. Їх дії мені часто нагаду ють тих полководців, які сидять в старих окопах, хоч їх підрозділи рвонули далеко вперед, завою вавши нові позиції. Однак далі діяти відповідно нових реалій за важає те, що ніяк не можуть ви братися з отих окопів. Тож поки у "верхах" – чужих і наших – мудрують над пробле мами реалізації ЗВТ із ЄС, вона, хоч у викривленому вигляді, вже діє.

Її без жодних угод, на "дико му" рівні створив наш бізнес від ремесла "купипродай" спільно зі зарубіжними реалізаторами. Проілюструю плоди такої "ЗВТ" бодай на прикладах нашої лег кої промисловості. У старі часи вона надійно поповнювала бюджет, забезпе чувала робочими місцями вели чезну армію наших трударів, асигнувала значні кошти на соціалку – від житла до дошкі льних закладів. Про розмах га лузі свідчать бодай показники, з якими ми вступили в неза лежність. Наприклад, у 1990 році Україна виготовила 196 міль йонів понад шкіряного взуття, 351 мільйон штук різних трико тажних виробів, 1212 мільйона квадратних метрів тканин різних видів. Аналогічні показники були з усіх видів легпрому. Нині від них маємо те, що залишають голодні вовки від ситої вівці майже зникли цілі підгалузі. Та ні босі, ні голі не ходимо. Різні торгові центри та "блошині" ринки переповнені всякоювся чиною зарубіжного легпрому від дорогої й гарної продукції до різних недоносків. Якби не наша країна, то, без перебільшення, європейські виробники зачахли, а терени краін були б завалені недоносками. Політика нашої влади, що породила таку "ЗВТ", з одного боку ніби хороша, адже такого широкого вибору одягу з чужи ни і взуття, як тепер, ще не було. А з другого, зміцнивши економіку зарубіжних виробництв, "похо ронили" свою легку промис ловість. Якщо там створюють нові робочі місця, то в нас роз ширюється армія безробітних, значна частина якої рятується в тому ж зарубіжжі. Зрештою, замулено джере ла бюджету і доходів на соціальні виплати, за які так наполегливо борються афганці, чорнобильці тощо. Тож звідки взяти на ці цілі гроші? Виникає побоювання, що від створення зони вільної торгівлі з ЄС Україна втратить мільярди. А заради чого?

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: