Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Tue05222012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Політика

Бігом до Європи!

П'ятниця, 29 липня 2011, 15:03

Перегляди: 136

1
2
3
4
5

(1 Проголосувало)

Чому під лозунгами європейського вибору Україну перетворено в експортера на чужину дешевої робочої сили та імпортера звідти найрізноманітнішої продукції
Тривалий час з високих і нижчих трибун власть імущі та лідери кишенькових партій проголошу ють: нам треба рухатися до Європи. Трохи дивно, адже все в нас – від першої в світі Трипільської цивілізації до могутнього природного дару Божого. Займаючи один відсоток суші Землі, маємо 5,2 відсотка її ресурсів. Тож мало б бути соромно за кимось плентатися.

ШИРМА. Саме нею служить прого лошення владою курсу щодо євро пейського вибору. Мовляв, наше місце не десь, а саме в Європі, в колі її дер жав. Бо, як кажуть, там і сонце яскравіше, і моря тепліші та й люди привітніші. Втім, наша країна теж не ликом шита. Якщо порівняти її за розміром з іншими державами Європи, то тягне на друге місце після Росії. З півночі на південь вона простяглася на 900 кілометрів, а з заходу на схід – 1200. У нас не лише неосяжні лани чорноземів, а посідаємо перше в світі за запасами самородної сірки, друге – за запасами кіноварі (ртут ної руди) і перше місце в Європі за запа сами кам’яного вугілля, залізної та мар ганцевої руд і кам’яної солі. Однак, на відміну від цивілізованих держав Європи, на базі могутнього дару Божого простий народ бідніє. І ось чому. Насамперед, у представників найвищих владних структур, бізнесових кланів і кримінальних верховодів у стократ більший апетит, ніж у їх колег цивілізова них держав Європи.

Якщо там співвідно шення прибутків 10 відсотків багатих людей до такої ж кількості бідних стано вить 5:1 = 7:1, то в Україні величезна прірва між статками цих верств населен ня. Яскравою ілюстрацією є ріст мільйо нерів на тлі поглиблення бідності за “по маранчеве” п’ятиріччя. Якщо у рік такого ж кольору революції – 2004й, за даними департаменту Держподаткової служби, зафіксовано 3057 мільйонерів, то в часи “царювання” урядової команди Юлії Ти мошенко – 2008 та 2009й роки – їх кількість досягла епогею – відповідно 7444 і 7423 чоловік. Такого різкого стрибка “поголів’я” мільйонерів на тлі процвітання злиднів не вдалося знайти не лише серед держав Європи, а й світу. Про цю разючу динаміку не прийнято говорити з владних амвонів, як і розкри вати її складові в ЗМІ. Адже в нас музику замовляє капітал і під неї витанцьовують гопака як чиновники, так і “гангстери” пера. І це в час, коли злидні прискорюють вимирання нації.

За даними соціологічного досліджен ня компанією “Українське демократичне коло”, вже при нинішній владі 67 відсотків опитаних українців заявили про погіршен ня рівня свого життя. У той же час сумарні статки 100 найбагатших співвітчизників становлять 61 відсоток внутрішнього ва лового продукту України – 83 мільярди доларів США. Ніхто всебічно не аналізує, звідки беруться мільйонні статки. Прав да, в Генпрокуратурі заявляють про бага то заведених кримінальних справ. А кого посадили за казнокрадство чи розтринь кування народного багатства? Щоб продемонструвати видимість на ведення порядку, останнім часом най ширше за всю історію незалежності Ук раїни рекламується судовий процес над “помаранчевим” експрем’єром. Та він більш подібний на цирк з трюками, яких не допускають в жодній державі Європи. А в нас “циркачам” сходить з рук, бо кримінал головної опозиціонерки квалі фікують як політичні репресії.

ЖЕРТВИ. Вони різні й з перших років нашої незалежності до них вда валася українська еліта з метою бути хорошою в очах лідерів європейських держав. Щоб їм догодити, доморощені “любимці народу” масово розорювали насамперед економічний потенціал, бо він міг гідно конкурувати не лише на євро пейському, а й світовому ринках. Вдумайтеся бодай в такі офіційні дані, які стосуються аграрного сектору еко номіки. Протягом багатьох років, що пе редували нашій незалежності, Україна порівняно з найбільш розвинутими дер жавами – США, Канадою, Францією, Німеччиною, Великобританією, Італією та Японією – мала пристойний розвиток. Протягом останнього комуністичного де сятиріччя (1980–1990 роки) виробляли на душу населення найбільше цукру, кар топлі та яєць. Нам належало друге місце після Італії з виробництва овочів, а після Франції – з виробництва молока. Лише з виробництва м’яса і зерна поступалися США, Канаді, Франції та Німеччині.

Ексуряди, жертвуючи в часи свого правління аграрним сектором в обмін на прихильність до них з боку правителів Заходу, перетворили Україну з могутньо го експортера домінуючих видів продукції в надійного імпортера. Таким чином спри яли розвитку агроекономік у зарубіжжі й перетворенню значної частки родючих вітчизняних ланів ледь не в пустелі. Ще гірша ситуація в багатьох доле носних галузях промисловості. Їх вар варське знищення, втрата вітчизняного кадрового потенціалу сприяли найбільшій в історії України хвилі міграції в зарубіжжя й перетворення наших теренів у надійні ринки збуту чужої продукції. Нинішні правителі не роблять, схоже, належний висновок з гіркого уроку своїх попередників. Проілюструю цей гіркий висновок бодай на одному факті, що стосується Чорнобильської трагедії. У квітні, коли готувалася Чорнобильська конференція з участю керівників багать ох держав, президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу свою в ній участь підтвердив лише однією умовою – неза прошенням на неї президента Білорусі Олександра Лукашенка. І наші прави телі взяли під козирок Баррозу – по жертвували Бацьком, хоч держава сусідка дуже сильно постраждала від атомного вибуху на нашій станції й О. Лукашенко мав про що розповісти учас никам конференції щодо очищення своєї території від забруднень. Щоб виправити великий цей прокол, породжений вимогою Баррозу, наші пра вителі запросили згодом Бацьку на інший менш вагомий захід – 25річчя Чорно бильської трагедії, який проводився ра зом з російськими колегами. Зрозуміло, з етичних міркувань він не приїхав, а на запитання, чому знехтував запрошенням, відповів: “Задайте це питання Януковичу: чому білоруський президент не присутній на їх заходах. Це у них ви спитайте. На жаль, “вшивості” вистачає у нинішнього керівництва України”. Коментарі, як ка жуть, зайві.

ОБОЖНЕННЯ. До нього, характе ризуючи держави Заходу, часто вда ються ті сильні українського світу, на рахунках яких осідають величезні суми грошей завдяки оборудкам з там тешнім бізнесом. Зішлюся лише на деякі факти, які свідчать, що Європа не така свята, як її малюють. Насамперед, там нерідко ставлять палиці в колеса щодо нашого першого вагомого наступу на корупцію, котра, наче іржа, досі роз’їдає всі сфери суспільного життя. Надаючи політичний притулок плюндрівникам України, в першу чергу міністру економіки в уряді Ю. Тимошенко – Богдану Данилишину, там дають зро зуміти: можна безкарно зловживати. Тож напрошується запитання: яка потрібна Європі Україна – міцна й стабільна чи лихоманна й корупційна. Перевагу, скла дається враження, надають другій дилемі. Багато проводирів країн Європи, на догоду заокеанському “старшому бра тові”, розгорнули широку пропаганду про ніби порушення прав людини в тій же Білорусі.

Вона проводиться за тим же сценарієм, як залякували світ бак теріологічною зброєю Іраку. Однак досі навіть слідів її не знайдено, бо ота пропа ганда була приводом для повного військо вого знищення тодішнього незалежного режиму країни й захоплення її могутніх нафтових комплексів. У Білорусі нема могутніх природних ресурсів, але провина сябрів перед За ходом та, що не розвалили, як у нас, економіку, а поставили заслін “прихва тизаторам”, зокрема із зарубіжжя. Вла да О. Лукашенка запобігла перетворен ню країни в ринок збуту продукції з Євро пи та в постачальника туди дешевої, як з наших теренів, робочої сили. Тож з ме тою підриву стабільного економічно соціального розвитку Білорусі й привлас нення створеного всім народом могутнь ого потенціалу розгорнуто атаку на її проводирів під маскою порушення демо кратії. Жодний з наших попередніх режимів, які обожнювали Європу, не зумів домог тися піднесення рівня життя простих співвітчизників бодай до гірших країн кон тиненту. Очевидно тому, що їх чужі натх ненники не ставили такої мети. Похваль ба й запрошення в своє коло були для них вищі, ніж інтереси власної держави.

У часи, які нині не прийнято згадувати добрим словом, Україна входила в першу десятку найбільш економічно розвинутих держав. Відсутність безробіття, стала платня, приємлива купівельна спро можність – все сприяло тому, що співвітчизникам не було потреби шукати порятунку, як тепер, у державах тієї ж Європи. “Прихватизовуючи” і плюндруючи створений всім народом величезний потенціал під гаслами європейського вибору, новітні властьімущі відкинули нас на чужі задвірки. Тож тепер, як ніколи, актуально звучать слова Великого Тараса: “І чужого научайтесь, і свого не цурайтесь”.

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: