Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Tue05222012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Політика

Що за обнадійливістю

П'ятниця, 24 червня 2011, 21:25

Перегляди: 107

1
2
3
4
5

На різних рівнях – центрального і регіональних владних режимів, зокрема й на Прикарпатті, стає, схоже, модою хвалитися кращими результатами господарки, ніж у часи “помаранчевого” лихоліття. У доленосних сферах, дійсно, зрушення на краще обнадійливі. Та все ж питання залишається попереднє – коли зростання економіки й такого агрегатного показника, як ВВП, відчує народ, а не лише еліта, насамперед бізнесова, зрештою, вся українська рать, яка раює на витках цін, тарифів чи впровад& женні корупційних схем.

ПАРАДОКС. Він полягає в тому, що благополуччя простих співвітчизників продовжують, як і раніше, оцінювати по загальному росту платні, а не платіжно-купівельній спроможності. Високе чиновництво, яке займається цією проблематикою, діє в тому ж стилі, що й в попередні часи, зокрема урядування команд Леоніда Кучми та Юхима Звягільського. Досі не згладжуються в пам’яті доводи їхніх речників про поліпшення нашого добробуту. Їх козирем був тодішній інтенсивний ріст платні. Дійсно, її галоп постійно прискорювався. Ось офіційні дані за один з тих далеких років. Якщо на його початку середня місячна платня (в січні) по Україні становила 14,2 тисячі тодішніх карбованців, то вже наприкінці (в грудні) – 1 мільйон 427 тисяч!

При цьому величезному стрибку заробітку життя буття простих співвітчизників навіть погіршувалося. Адже новітній бізнес, який тоді лише розправляв крила, ще швидшими темпами накручував ціни і тарифи. Навіть за буханець хліба доводилося викладати купюру з тризначними цифрами. Нині бізнес, який зміцнів, пильно відстежує ріст платні й на основі цього проводить свою цінову політику. Вона зводить нанівець підвищення заробітку, насамперед мінімального. Витки цін на гречку, картоплю та багато інших вкрай необхідних продуктів, а також на значну частину послуг набагато швидше витрушують гаманці співвітчизників, ніж вони поповнюються.

І лише перший цьогорічний квартал дав деяке поліпшення: середній ріст зарплати загалом в Україні склав 10 відсотків, а інфляція – 3,3 відсотка. І все ж більш менш справну загальну цифру по платні створили її стрибки вгору в металургії та деяких інших сферах, а в решти – вона “замерзла” на старій відмітці або зросла на коефіцієнт інфляції. Зокрема, в найбільш поширеному секторі – бюджетному. Аби не викликати соціальний зрив, уже в наступному півріччі заплановано деяке підвищення тут заробітку. Та суттєве його зростання очікується лише з літа наступного року. Ось як пояснює резерви росту перший заступник голови фракції ПР у парламенті Михайло Чечетов: “По перше, ріст ВВП планується на рівні 5 відсотків. По друге, скорочення держапарату, витрати по якому зазнав бюджет 2011 і котрих не буде в бюджеті 2012. Накінець, з 1 липня 2012 року не буде такої статті витрат, як Євро 2012. Навпаки, з липня побудовані об’єкти будуть себе окупляти”. Словом, прогноз заманливий: ріст платні в бюджетній сфері потягне за собою й заробітки у приватному секторі. Однак ніхто не прогнозує, якою буде цінова політика. Оскільки вона випадає з поля зору як центральної, так і регіональних влад, може повторитися лихо попередніх років.

НАДІЯ. У народі кажуть, що надія на краще вмирає останньою. В усьому – від економіки до особистого життя – люди очікують поліпшення, наближаючи такий час хто як може. Що стосується економіки і ВВП, то попередній “помаранчевий” режим створив такі завали, що потрібен тривалий час, аби їх розчистити. На їхньому тлі породжують сміх доводи лідерів багатьох опозиційних до влади партій та партійок, що нинішній режим не досяг жодного економічного злету. Їх по людськи можна зрозуміти. Адже чимало представників партій, вже будучи при владі, своєю безграмотною політикою нашарували величезні завали. Тож нагадаю, що економічна ситуація, яку вони залишили, була не просто важка, а, без перебільшення, катастрофічна. Падіння ВВП в Україні за 2009 рік склало майже 15 відсотків. Цей показник був найгірший не тільки серед держав Західної Європи, а й колишньої союзної спільноти.

Промислове виробництво скоротилося на 22 відсотки. Практично зупинилося будівництво – його обсяги впали в кілька разів, а спорудження об’єктів Євро 2012 опинилося під загрозою. Найбільше постраждали мільйони трударів. Одних звільняли з роботи, інших – переводили на скорочений робочий тиждень. Хронічними стали борги по платні. Таким чином розчищався ринок для продукції з чужини та створювалася найдешевша робоча сила, яка “хлинула” у світи, рятуючись від “помаранчевого” лиха. Тож на цьому тлі невтішними були надії на краще. Основа, яку торік створили нові владні команди – в центрі й регіонах, – дала підстави вже з початку цього року спростувати песимістичні прогнози. У першому кварталі ріст ВВП досяг 5,2 відсотка. Порівняйте: аналогічна цифра в Німеччині склала 1,5 відсотка, в США – 1,8, а в сусідній Росії – 4,1 відсотка. А річним бюджетом передбачено підвищення ВВП на 4,5 відсотка. Зростання проти стартової цифри на 0,7 відсотка може здатися незначним. Та в річному вирахуванні набігає понад 7 мільярдів гривень. Однак хвалитися цим зростанням, до чого багато хто з властьімущих вдається, нема жодних підстав, адже “повземо” не до нових економічних рубежів, а до старих. Враховуючи провальний 2009 рік, господарку в якому залишив нам тандем Юлія Тимошенко – Віктор Ющенко, при збереженні теперішніх темпів росту ВВП, вийдемо на рівень 2008 року лише до кінця 2012 го. Прикро, що чимало лідерів політичних сил, які, будучи при владі, тягнули державу в прірву, змовчують про порівняльну економічну ситуацію. Більше того, будоражать народ різними необгрунтованими і безпідставними домислами. Якщо вдуматися, то нічого дивного нема: розгортаються битви за парламентські крісла, в котрих, як свідчать попередні виборчі кампанії, у підступах до них використовують, як правило, не програми, а чорнуху.

РЕФОРМИ. Це слово, як молитву, повторюють чимало великих і малих чиновників. Вони, мовляв, є панацеєю від різних бід, породжених владною політикою. Та навіть тепер, коли політична криза влади, яка найбільше будоражила суспільство в часи керівного тандему Юлія Тимошенко – Віктор Ющенко, стабільна, дехто прагне внести розбрат щодо реалізації реформ. Одним з таких проявів є закритий лист голови Національного банку України Сергія Арбузова прем’єр міністру. Цей документ ще на початку місяця “просочився” в ЗМІ й викликає недорозуміння. Адже головний банків звинуватив уряд у зриві співпраці з Міжнародним валютним фондом, котрий нав’язує нам реформи. Насамперед, у пенсійній сфері, зменшенні дефіциту бюджету “Нафтогазу” тощо. Бо ж ніхто краще, як главбанкір, не знає, що саме від темпів реформ, у котрих два ключові напрями – підвищення пенсійного віку для жінок і ціни на газ для населення, залежать фінансові транші МВФ. Реакція в уряді на лист головного банкіра не забарилася: він, мовляв, не правий, адже співпрацю з МВФ ніхто не відміняє. Додам: вимоги отих кредиторів викликали в країні неоднозначну оцінку. Тож уряд скрупульозно вивчає вимоги валютного фонду, щоб не наламати дров і не викликати протести населення. Адже треба врахувати гіркий урок з реформування податкової системи.

Невеличкі перекоси ледь не переросли в другий Майдан. В уряді й без закритого листа головного банкіра добре знають, як діяти щодо реалізації реформ, які вимагає МВФ. Тож виникає резонне запитання: навіщо було “родити” цей документ? Точної відповіді нема, зате поширюються чутки: мовляв, главі НБУ вже тісно в цьому кріслі. Так, політолог Володимир Фесенко вважає, що “за крісло прем’єра розгортається серйозна боротьба. Більше того, одним з кандидатів називають вже самого Арбузова”. Інший політолог – Володимир Корнілов – заперечує й вважає, що позиції теперішнього прем’єра все ще сильні й до впровадження непопулярних реформ його ніхто “не з’їсть”. Та в Україні вибудовано таку систему, що політичні прогнози часто нагадують метеорологічні – при передбаченні хорошої погоди сіє мжичка. Чи не окутає вона країну, якщо скрупульозно виконуватимемо вимоги МВФ?

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: