Газета Прикарпатська правда

Tue05222012

Back Аналітика Політика На могили воїнів ідуть молитися, а не влаштовувати політичні шоу

На могили воїнів ідуть молитися, а не влаштовувати політичні шоу

(1 Проголосувало)
На могили воїнів ідуть молитися, а не влаштовувати політичні шоуНаближається трагічна ювілейна дата – 70"річчя порушення світанкової тиші вибухами фашистських бомб і снарядів на всій західно"прикордонній території не лише України. Страшне, приголомшуюче слово “війна” смер" чем увірвалося в мирні оселі. А тепер деякі політичні сили пргнуть заро" бити навколо цього лиха вкрай необхідні їм політичні дивіденди.
ТАК, у сусідньому Львові, який в народі називають столицею Галичини, запахло новим побоїщем, можливо й більшим, ніж у День Перемоги. Чимало з тих, хто віроломний напад фашист ських полчищ вважає визволь ним походом, закликають ого лосити загальну “мобілізацію” на 22 червня. Мета – протидіяти тим, хто прагне помолитися на братській могилі – Холмі Слави чи поклонитися полеглим у боях героям, для яких тут вічна домівка. На мітингу в цій столиці, на який зібралося майже п’ять ти сяч місцевих жителів, лідер ВО “Свобода” Олег Тягнибок, учив його учасників, як діяти 22 черв ня. Насамперед, вийти з фото графіями не тих, хто віддав жит тя за визволення від фашистсь ких полчищ міста й села області, а “замордованих енкаведиста ми рідних”. “Якщо нас буде не тисячі, а десятки тисяч, – підкреслив він, – то скільки би цих гастролерів зі злим серцем і паскудними намірами не приїхало, вони нічо го не зроблять”.
Тут, у кровопролитних боях, загинули воїни різних націона льностей – білоруси, росіяни, грузини, казахи... У різних країнах живуть їхні діти, внуки чи правнуки. Чимало з них у попередні роки приїжджали в цей трагічний день віддати шану своїм рідним героям. Тепер їх названо “гастролерами”. Більше того, причеплено ярлик “зі злим серцем”, а наміри відвідати мо гили загиблих “паскудними”. Якщо вдуматися, то дивного нема нічого. Не за горами вибо ри в парламент і головний “сво бодівець” прагне заробити прохідні бали. Тож намагається заручитися прихильністю ульт раправих, яких досить багато не лише в цьому західному регіоні. А найвірніша соратниця О. Тягнибока – Ірина Фаріон пере вершила свого політичного батька. “22 червня кожний по винен сказати собі: чи можу я сидіти в хаті, варити борщ, пити каву, коли в моє місто прийде ворог, – наголосила вона. – Ми повинні всім мільйонним Льво вом вийти, щоб зупинити цю орду”. Причеплення таких ярликів співвітчизникам, які сповідують інші цінності, ніж вона, Фаріон, тягне на кримінал. Велети на шого народу використовували слово “орда”. Іван Франко: “Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну”. Гулак Арте мовський: “Нагайкою татари, мов овець з кошари. Народ в орду гнали”. Тарас Шевченко: “Зажурилася Україна: За що ж боролися ми з ляхами? За що ми різались з ордами?”. Наших класиків “свободівка” перевер шила, прагнучи таким чином посіяти розбрат у суспільстві.
ПРИКАРПАТСЬКІ “демократи” досить часто мавпують своїх соратників з столиці Галичини. Особливо відзначилися вони щодо витрав лення пам’яті про воїнів, які на світанку, 22 червня, вогнем зустріли фашистські літаки, котрі ревом моторів розбудили жителів області, не давши їм скинути смертоносний вантаж. Так, у Галичі, за рішенням першої “демократичної” влади, знищено монумент пам’ятник хлопцю з Білорусі – льотчику Леоніду Бутеліну за те, що в небі над районом обірвав політ у той роковий світанок двох во рожих бомбардувальників. Ось як описав його подвиг знавець тих подій – підполковник запасу М. Вербинський. “Винищувач Бутеліна швид ко наблизився до ворожого бом бардувальника. В ту ж мить на “юнкерсі” з’явилося полум’я від снаряда, випущеного з винищу вача. “Юнкерс” різко нахилився й, ніби комета, тягнучи за со бою великий димовий хвіст, упав на землю. Тим часом Бутелін, зробив ши віраж, вирівняв машину. Зно ву показався “юнкерс”. Бутелін, не довго думаючи, розвернув її й полетів на ворога. Коли до нього залишалася мала від стань, натиснув на гашетку, але кулемет мовчав – закінчилися боєприпаси.
Довелося йти на таран. Слідом за бомбовозом упав на землю й червонозірко вий винищувач. Свій подвиг Ле онід Бутелін здійснив о 5 годині 15 хвилин 22 червня”. Неможливо й уявити, скільки б лиха завдали прикарпатцям два фашистські літаки бомбо вози, якби їхній політ не припи нив ціною власного життя хло пець з Білорусі. Його подвиг, як і багато інших, здійснених у пер ший світанок війни, льотчиками і артилеристами Червоної Армії, котрі дислокувалися на теренах області, нині повністю затушо вано. А в той трагічний світанок, коли жителі обласного центру спокійно спали, небо над містом оберігала батарея Олександра Муравйова. Ось як описав ті хви лини інший знавець подій – гвардії підполковник запасу Бо рис Венков, який, до речі, був активним дописувачем “Прикар патки”. “Розвідник спостерігач червоноармієць Г. Кириленко доповів: “Чую гул моторів!”. “По силити спостереження”, – нака зав Муравйов, розглядаючи в бінокль безхматне небо. З півдня на схід над горизонтом появилося дев’ять “юнкерсів 88”. Снаряд, випущений із зенітки комсомольця І. Кузьмен кова, розірвався біля одного з них і бомбардувальник за горівся. А через пару хвилин врізався в землю ще один “юн керс 88”. Згодом батарея збила ще п’ять літаків ворога. За ці бої лейтенанта О. Муравйова, стар шого сержанта І. Кузьменка та єфрейтора П. Малоного було відзначено високими урядови ми нагородами”. Додам: коли в мирний час обласний центр розбудовували в сторону, де в перші дні війни дислокувалася батарея, одну з нових вулиць було названо її іменем. Однак цю вулицю, як й усі інші, що носили імена воїнів, переіменовано. “Демократи” ви креслили їхні імена з новітньої історії.
ЯКРАЗ день, коли тисячі таких, як Бутелін і батарейці Муравйова, вогнем зустріли ворога, є найбільш скорботним. Адже саме в цей час почалися битви, в котрі втягнулося багато провідних держав, яких досі не знала наша планета Земля. Небачені досі людські жертви – військовиків і мирного населення, руйнуван ня, котрі наче могутнє торнадо, спустошувало не лише терени України, – все тривало аж до повного розгрому ворога та його капітуляції. Саме на недавньому відзна ченні Дня Перемоги чимало політсил зробили все, щоб на ньому підлатати свій імідж. Не обминула така спокуса й нашу обласну раду. У її зверненні до глави держави і парламенту підкреслено: “не вважаємо, що встановлений совєтським режи мом день 9 травня є днем пере моги українського народу”. Відзначилися в цей день по боїщем і в столиці Галичини. Тепер багато хто прагне за робити дивіденди на трагізмі – Дні Скорботи і Пам’яті, яким у народі називають початок війни, хоч це суперечить Божим за повідям. Адже на спільних кла довищах, де покоїться прах воїнів, моляться, а не займа ються політичною тріскотнею. Саме в цей період особливо обростає домислами те, як “батько всіх народів” дізнався про напад Німеччини, хоч поки що єдиним документом є спога ди маршала Георгія Жукова. Після того, як з усіх округів надійшло повідомлення про на пад чужинців, маршал набрав номер телефона Сталіна. Дов го ніхто не піднімав слухавку. Жуков наполегливо набирав номер кілька разів. Накінець почув голос генерала Власика – начальника охорони Сталіна. “Прошу терміново з’єднати мене зі Сталіним”, – сказав Жуков.
Власик довго мовчав, здивова ний цією просьбою. Адже за три валу свою службу генерал не пам’ятав жодного випадку, щоб хтось так рано турбував вождя. Тихо, ніби стараючись його не розбудити, генерал відповів: “Товариш Сталін спить”. “Будіть негайно: німці бомблять наші міста”, – сказав Жуков. Після його інформації вождю про бом бардування на всьому західно му кордоні й просьби дати дозвіл на бойові дії у відповідь, Сталін довго мовчав. Жуков чув тільки його дихання в трубці. Мовчан ня Сталіна було таким трива лим, що у Жукова закрався сумнів, чи чує його, і перепитав Сталіна: “Ви мене зрозуміли?” Та в рубці продовжувалося мов чання. Аж нарешті вождь дав відповідні розпорядження. Вже цей факт свідчить, що він не очікував віроломного нападу, до кінця вірив німецькій верхівці, що не почне війну. Та багато хто, аби заробити диві денди на такому страшному ли ху, яке почалося 22 червня, пов ністю звинувачуючи в ньому то талітарний режим, хочуть вла штувати шоу навколо могил тих, хто загинув на фронтах у бит вах з ворогом.
Петро ПИРОЖУК.

Останні статті:
Попередні статті:

Цікава стаття? Поділіться нею з іншими:

Додати коментар


Захисний код
Оновити


Prykarpatska pravda
© 2010-2011. Газета «Прикарпатська правда». Всі права захищено.
При повному або частковому використанні матеріалів сайту обов’язковим є активне гіперпосилання на джерело «Прикарпатська правда»
Рейтинг сайтів прикарпаття Український рейтинг TOP.TOPUA.NET