Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Tue05222012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Політика

Замах на День Перемоги

П'ятниця, 06 травня 2011, 21:58

Перегляди: 136

1
2
3
4
5

З створенням величезної кількості партій та партійок розгортається між ними “змагання” щодо привернення на свій бік виснаженого руйнівними реформами простого населення. А чимало їх представників, здобувши в ньому владні мандати, продовжують старий політичний “бізнес”. Ос" танній з них стосується баталій навколо Дня Перемоги над фашизмом.

НЕВИЗНАННЯ. Тон що до невизнання Дня перемоги святом задають певної заква ски політичні сили, насампе ред західних регіонів України, та їхні обранці в представ ницькі органи влади. Так, у зверненні депутатів обласної ради до найвищих ешелонів вла ди підкреслено: “Не вважаємо, що встановлений совєтським ре жимом день 9 травня є днем пе ремоги українського народу”. Таким чином роздмухують зга саючий вогонь старої ворожнечі між прихильниками і противни ками цього свята. Чого гріха таїти: навіть в багатьох родинах за хідних регіонів України неодно значна про нього думка. Інтен сивне роз’ятрення старої, образ но кажучи, рани загостроює у них стосунки, а в кінцевому підсумку – дестабілізує ситуацію загалом у країні. У цивілізованих державах, де свого часу політичні формуван ня та їхні представники в орга нах влади розділяли суспільство на різні табори, давно знайшли точку єднання. Яскравою ілюст рацією є Іспанія, в якій тепер ти сячі наших співвітчизників ряту ються від злиднів у рідній домівці.

Свого часу вона пережила кілька братовбивчих революцій та війну з США. Потім – у 1936–1939 ро ках, – надто жорстоку грома дянську війну, яка фактично розділила державу на два мо гутніх табори. Представники од ного зі зброєю в руках виступа ли проти фашистської диктату ри генерала Франсіска Франко, а іншого – його захищали. Він тривалий час тероризував краї ну, яка після його смерті пішла шляхом демократизації. За кон ституцією держави двом історич ним областям, що претендува ли на незалежність, – Країні Басків або Басконії (бакською мовою Еускаді), на півночі та Ка талонії на північному сході країни – було надано автономію. Хоч історія Іспанії залишила значно гірший грунт для роз брату, ніж наша, нові тамтешні покоління зуміли порозумітися. Їх проводирі – владні й партійні – сконцентровують зусилля не на розбраті, а єднанні й тво ренні. Маючи значно менші, ніж на наших теренах, ресурси для розвитку промисловості й посі дає п’яте місце в Західній Єв ропі за обсягом її виробництва. Наші чорноземи теж значно більші й родючіші, ніж грунти у багатьох країнах, зокрема й Іспанії.

Та, аби не померти з голоду, експортуємо з чужини різний харч. Зрештою, влада й політики Іспанії зуміли навіть з спекотно го клімату одержувати величез ну економічну вигоду, розвинув ши міжнародний туризм. Бага то хто мріє хоч би раз побувати на місцевих курортах Коста Брава, КостадельСоль, на Ка нарських островах або на слав нозвісній Ібіці. Багатство цієї стабільної кра їни примножують українські пра целюби, втікши туди від злиднів у рідній домівці, породжених на самперед битвами політичних формувань за найтепліше місце під сонцем. ПІАР. Різні політичні сили, втрачаючи довіру виборців, ви користовують всяку можли вість, щоб нагадати про себе. Більше того, продемонструвати, що тільки вони здатні захистити співвітчизників від здирницьких цін і тарифів, від свавілля кланів і окремих багачів. Зрештою, підвищити рівень життя бодай до того, що є в розвинутих держа вах “чорного” континенту, не ка жучи вже про європейські. Змов чують, звичайно, про одне: їхні представники, будучи вже при владі, рулили державний кора бель у прірву. Однією з піарських акцій, щоб якнайсильніше засвітити ся, є боротьба за відміну свята Дня Перемоги. У чолобитній до парламенту наша обласна рада чітко визначилася: “Звертає мось до Верховної ради та Пре зидента України з пропозицією припинити дію Закону України “Про увічнення Перемоги у Ве ликій Вітчизняній війні 1941– 1945 років, – підкреслено в до кументі, прийнятому в середині квітня на сесії облради, – і виз нати 9 травня Днем пам’яті за мільйонами безвинно загиблих українців у Другій світовій війні”.

Погоджуюсь зі словом “без винно”, але що було робити, коли вдосвіта, 22 червня, на мирних жителів західноприкор донних населених пунктів не лише тодішньої УРСР обруши лися тисячі тонн фашистських бомб і артилерійських снарядів. Потім українці перенесли на собі всі страхіття війни – від спален ня сіл і знищення заводів до роз стрілів непокірних і вивезення на рабські роботи на чужині. Ги нули співвітчизники в тилу й на фронтах, наближаючи велику Перемогу. І тепер, коли за роки неза лежності економіку знищено значно сильніше, ніж у роки вій ни, не час вносити розбрат від міною Дня Перемоги. Можна б підняти на щит тему захисту від знущання над народом накрут никами цін і тарифів, виступити проти проявів феодалізму, який є в багатьох сферах, але в борців проти свята нема, очевидно, альтернативи. А от у напрямі щодо припинення дії законодав ства про увічнення Перемоги на своєму конику. Відчутнє в зверненні навіть втручання представницької вла ди в діяльність церков. “Пропо нуємо Ієрархам Українських тра диційних церков у дні 8–9 травня відслужити скорботний молебень за упокій душі тих мільйонів ук раїнців, які стали жертвами...”. Теперішні ієрархи – це глибоко освічені люди. Вони й без пропо зицій з містечкового “білого до му” знають, які заходи провести зі своїми прихожанами. Далі – більше: “Закликаємо всіх українців проігнорувати ті блюзнірські “паради” та інші так звані урочистості, що ініціюють ся комуністичними та іншими україноненависницькими полі тичними силами”. Звучить, як у найгірші часи нашої історії, коли ворогами народу називали най щиріших українців, які мали іншу думку, ніж владні проводирі.

ОДНАКОВО. Тим, хто поліг у важкому двобою з во рогом на фронтах війни, на ближаючи День Перемоги, од наково, як відзначають їх рат ний подвиг – урочистим вша нуванням внеску в розгром фа шистських військ чи скорбот ними молебнями. Полеглі воїни не імуть, як потомки називають час, в який у лігві ворога – Берліні – прогриміли останні залпи і над його святинею – рейхстагом – піднято червоний прапор – Днем Перемоги зі сльозами на очах чи Днем пам’яті за загиблими, які наближали цей період. То пот рібно живим, щоб на героїзмі батьків і дідів виховувати почут тя гордості за переможців над фашизмом. Адже не було б його розгрому, то поділ світу, при наймні європейського континен ту, був би інакший, ніж нині. Зре штою, не було б в нинішніх кор донах і незалежної України. А теперішні політичні ігри щодо Дня Перемоги є кощунст вом. Адже це крок до чергового в суспільстві розбрату між його прихильниками і противниками, яке, образно кажучи, наелект ризовується з перших років нашої незалежності й досі різким зниженням платіжно купівельної спроможності про стих співвітчизників витками цін і тарифів, іншими негараздами, викликаних політикою влади – центральної й містечкової. Воїни йшли на смерть не за те, щоб за ними правили скорботні мо лебні, а наблизити День Пере моги над ворогом. І наближали, хто як міг, навіть ціною власного життя. Досі нема точних даних загиблих.

Але й ті, які приблизно називають різні фахівці, викликають жах – тільки військових, яким вкоротили во рожі кулі життя, багато мільйо нові. Тисячі воїнів полягли в боях за звільнення від фашистів При карпаття. Про внесок співвітчиз ників у наближення Дня Пере моги частково розкрито на 1й сторінці. Прикро, але факт: історія про їх героїзм нагадує флюгер, який показує напрям, звідки дмухає влада. Про неувагу до пам’яті про них на Прикарпатті свідчить переіменування вулиць, які но сили ім’я загиблих тут борців з фашистськими полчищами, ви кидання на смітники їхніх ба рельєфів чи пам’ятних дощок. А зроблено це за рішеннями такої ж політичної закваски, як ни нішня, представницької влади. Вимога депутатів облради “визнати 9 травня Днем пам’яті” спрямована на затушування Ве ликої Перемоги над фашизмом, яку здобували не лише воїни тодішніх республік союзної спільноти, а й США, Великобри танії, Франції та багатьох інших країн. А найкращою про них пам’яттю було добре впорядку вання місць їх поховань, повер нення на старі місця пам’ятних дощок, відновлення назв вулиць героїв тощо.

На світлинах з архіву: жи тель села Чорний Потік Надвір нянського району Михайло Васи лишин, якого удостоєно звання Героя Радянського Союзу за мужність при форсуванні ріки Одер; начальник політвідділу 18ї армії полковник Леонід Брежнєв (справа) на спостережному пункті в Карпатах у 1944 році.

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: