В один з березневих ранків видався холодним. Два отинійські ставки, розкинуті обабіч ґрунтової дороги, блищали, як дзеркало. Вже тридцять років ці водойми приваблюють до себе шанувальників підлідної риболовлі. Глибина тут - понад два метри, кльов переважно добрий та й місцина мальовнича. На ці береги стікаються рибалки не тільки з Отинії, а й з навколишніх сіл Коломийського району. Улюбленим місцем дозвілля вони вже стали давно й для двох чоловіків із Глибокої – 62-річного Андрія Опар івського та 34-літнього Мирослава Хом'яка. Ці односельчани зустрілися на ставку й цього разу. Спробувавши рибальського щастя на одному березі і не впіймавши ані рибини, друзі вирішили перейти кригою на протилежний бік.

Про небезпеку провалитися під лід рибалки навіть не думали, бо ж вважали себе справжнісінькими асами вудки та сітки! Стаж риболовлі в обох чималий: колишній коваль Андрій Опарівський ледь не весь вільний час проводить на березі водойм в очікуванні небаченого улову, а його молодший товариш подружився із вудкою ще в десять років. Та цього разу самовпевненість друзів, на жаль, була абсолютно безпідставною: вони не врахували плюсової температури повітря й особливостей, здавалося б, давно знайомої їм водойми.

Тим більше, що з-під правого берега ставка через шлюз сюди постійно влива ється вода із сусіднього озерця, підмиваючи лід та ослаблюючи його міць... Залишалося ще тридцять метрів до твердої землі, як лід безшумно розверзся під ногами у Андрія Опарівського і темна крижана глибина почала поглинати чоловіка. Він встиг ще вхопитися за колесо свого велосипеда, а з уст вирвався хриплий крик про допомогу. Мирослав, котрий йшов за декілька кроків попереду, почув якийсь плюскіт, проте не надав йому значення. Обернувся лише на крик.

Часу на роздуми не було, тож молодий чоловік одразу ж кинувся на допомогу своєму старшому товаришу. На жаль, його благородний порив не мав успіху: вже за декілька секунд він сам безпорадно бовтався у крижаній воді. Надія на порятунок у душах обох чолов іків танула, як лід на сонці, адже на березі злощасної водойми не було видно жодної душі. Ті хвилини, коли, ніби, тисячі безжалісних рук тягнули тіла товариш ів на дно, в темну крижану безодню, здавалися бідолахам безконечними. Перед очима калейдоскопом промайнуло усе життя. Згодом Опарівський розповів, як у той момент думав про синів, про те, що більше ніколи їх не побачить. А ще з жахом гадав, чи довго доведеться мучитися без повітря у холодн ій водяній безодні.

Поки розігрувалася вся ця драма на ставку, на подвір'ї Бамбуляків, що через дорогу, тривало звичайне життя. 31-літній Віталій порався по господарству. Почувши розпачливі крики, котрі долинали з боку ставка та побачивши дві темні голови над поверхнею води, молодий чоловік не вагався ані хвилини: вхопив мотузку та кинувся рятувати. Як перелетів через дорогу та спустився крутим берегом до води, не пам'ятає. Каже, почувався навдивовиж легко, ноги неначе не торкалися землі, в скронях раз у раз пульсувало єдине слово: "Врятувати!".

Від берега до ближчого Мирослава Віталій повз по кризі, звиваючись, наче вуж, пам'ятаючи, що кожної миті може сам з рятівника перетворитися на потерп ілого, сподіваючись тільки на міцність криги та на своє легке тіло. На щастя, крига витримала і діставшись до рибалки, Віталій кинув йому мотузку і почав витягати з води. Коли це вдалося, почав поволі тягти його по кризі в напрямку до берега...

Поки врятований Хом’як поволі приходив до тями на березі, Віталій, озбро ївшись ще й драбиною, котру приніс сусід, обережно, по-пластунськи, вже рухався кригою до Андрія. 62-літньому чоловіку й справді було непереливки: важкий рюкзак за плечима тягнув у глибину, рука, що міцно обхопила колесо велосипеда, задерев'яніла від холоду і він вважав себе стовідсотковим кандидатом на той світ.

А Віталій Бамбуляк тим часом все ближче і ближче підбирався до нього. Цей кількаметровий шлях замерзлою поверхнею озера був важкий та сповнений випробувань. Спостерігаючи із холодно ї води, як він тричі проломлювався під кригу, намагаючись врятувати йому, Опарівському, життя, з кожною секундою менше йняв віри, що колинебудь відчує тверду землю під ногами. Він боявся, що кожне наступне занурення його рятівника у крижану воду виявиться для нього останнім.

Нарешті за допомогою мотузки і драбини старшого рибалку Віталій також витягнув на суходіл. Тим часом на берег злощасної водойми уже прибули рятувальники та швидка медична допомога. Начальник отинійської професійної пожежної частини Василь Лазаренко підтримував практично непритомного від страху та переохолодження Опарівського, зняв із потерпілого мокрий одяг та переодягнув у власний сухий, а вже у найближчій хаті надав першу долікарську допомогу.

На щастя, перебування у крижаній воді суттєвої шкоди здоров'ю рибалкам не завдало – вони відбулися незначним переохолодженням та легким переляком.

На світлині: Андрій Опарівський та Мирослав Хом’як зі своїм рятівником Віталієм Бамбуляком.

Центр пропаганди ГУ МНС в області.