Недавно Верховна Рада України відмовилася продовжити мораторій до січня 2015 року на продаж сільськогосподарських земель. Таким чином створено умови для ухвалення ще цього року рішення щодо проведення земельної реформи і в наступному – до великих торгів щодо її продажу. Могутній капітал уже прихопив провідні виробництва промислового при значення, створені всім народом у часи Союзу РСР. Тепер, очевидно, доходить черга до найціннішого природного дару Божого – землі.ВІДМОВА. А такому дару, як він наділив терени України, можуть позаздрити навіть найбільш аграрно розвинуті держави світу. Маємо третину світових запасів чорноземів. Природнокліматичні умови сприяють раціонально їх вико ристовувати, вдосталь вирощу вати різної продукції не лише для свого ринку, а й на експорт, якої в багатьох країнах, ох, як не вистачає. Однак не хочемо або не вміємо забезпечити нею вдос таль і за доступною ціною навіть співвітчизників. Таким чином бізнес від агропродукції досить часто створює навколо неї ажіотаж. Останній “політичний цирк” стосується гречки. Він не лише “підмочив” авторитет вла ди, а й створив умови для різко го збагачення її реалізаторів і прискореного витрушування га манців простих громадян, які люблять страви з гречки. Мета подібних витівок, які не раз влаштовували відповідні клани навколо й іншого харчу, очевидно, одна: доводити, що наш дар Божий не в тих руках – його треба продавати тим, хто, мовляв, ним краще розпорядить ся. І відмова продовжити мора торій на продаж сільськогоспо дарських земель є першим до цього кроком. Безперечно, широкополі ла ни мають продаватися, але не в умовах, які створено за роки нашої незалежності.
Споконвіч них газдів на землі – селян – настільки сплюндровано, при гнічено фінансово й морально, що вони не здатні купити омріяну землю. Її до 80 відсотків може придбати лише великий капітал, причому за безцінь. Він здатний перетворити хлібодарів у кріпа ків. Адже виплеканий протягом новітньої історії “бізнес” може вдатися, як свідчать реалії жит тя, до найгірших кроків, аби лише збагатитися. І на горі людсько му, викликаному витками цін майже на все – від гречки до цукру, від картоплі до капусти, він постійно міцніє. Рідко хто, навіть з далеко глядних хлібодарів, ризикне взя ти довгостроковий банківський кредит на покупку землі. Він фактично недоступний. А різні олігархічні клани часто “сушать” голову, в що вкладати зайвий капітал. Якраз земля є тим ла сим шматком, за який боролися споконвіку й продовжують роз робляти технології щодо її при хоплення. І не лише в Україні, а й в багатьох державах світу. Адже недаремно говорять: про дукція землі є найважливішим мірилом усіх цінностей. У наш вік великих досягнень у науці й техніці вона продовжує залиша тися першоосновою життя на родів.
Їхня історія багата фактами “земельної монополізації”. В од них державах вона сприяла під йому аграрного сектора, в інших – відкидала в далеке минуле. Важко сказати, що чекає Україну, адже ще в цьому році намічено ухвалити рішення щодо земель ної реформи, а з наступного – лани перетворити в товар.
ЗМІНА. Вона протягом нашої незалежності відбулася щодо форм господарювання на землі. На одній частині сільгоспземель колишніх колек тивних господарств газдують фермерські та різні акціонерні товариства, на іншій – гуляють бур’яни. Однак за час ліквідації колгоспів абсолютно не приба вилося продукції за доступною ціною. Більше того, через штуч но створені владною політикою проблеми з виробництвом влас ного харчу значну його частину доводиться завозити з близько го й далекого зарубіжжя. З ко лись могутнього експортера ба гатьох видів продукції перетво рилися в її імпортера. Головна причина – не відбу лося повноцінної земельної ре форми, навколо якої найвищі чи новники і політики “ламають спи си” майже два десятиліття. Об’ єднавшись у численні партії й партійки, прагнуть марнослів’ям про землю здобути політичні ди віденди. Одні їх заробляють по пуляризацією фермерства чи не обхідності передати лани в при ватні руки, інші – лише ганять колективну систему господарки та її проводирів. Сповна викори стовуючи політичні штампи, аб солютно не розкривають ситуа цію на основі конкретних фактів. Співвітчизники, не маючи ре альних даних, вірять отим реч никам, які “співають” на замов лення своїх політсил. Обстанов ка з отим же фермерством, яке вважають порятунком держави, за сімома замками. У річних інформаціях про соціальноеко номічне становище, яким надає гласність Держслужба статисти ки України на шпальтах “Урядо вого кур’єра”, про фермерство не згадано жодним словом. Не вдалося, зізнаюся, знайти свіжі показники й в інших джерелах, які покликані розкривати реаль ну обстановку.
Причиною секретності є, оче видно, те, що фермерство, яке в державах європейської спільно ти є основою господарювання агрокомплексу, в нас дихає на ладан. Про це свідчать давніші дані Світового банку, які, вва жаю, досі мало що змінилися за “помаранчеве” п’ятиріччя в кра щу сторону. Із 43 тисяч фер мерських господарств, які пра цювали на 2004 рік, давали при буток лише четверта їх частина, а решта – існували на межі збит ковості. Забезпечували вони не більше трьох відсотків валового виробництва сільгосппродукції, хоч обробляли 7,4 відсотка за гального обсягу сільгоспземель. А що стосується колишніх колективних господарств, то ї огуджувальники значно згущу ють фарби, маніпулюючи лише даними найважчих періодів – передвоєнного і післявоєнного десятиліть. На реальну ситуацію протягом останніх, що переду вали нашій незалежності, їх засліпило. Їх, очевидно, дратує, що Україна була могутнім ви робником продуктів ланів не лише серед тодішніх респубблік сестер, де не з волі наших хлібо дарів значна їх частка там осіда ла, а й серед провідних держав світу, про свідчать такі офіційні дані. Порівняно з найбільш розви нутими країнами – США, Кана дою, Францією, Німеччиною, Ве ликобританією та Японією ми виробляли за останнє десяти річчя (1980–1990 роки) на душу населення найбільше цукру, кар топлі та яєць. Нам належало друге місце після Італії з вироб ництва овочів, а після Франції – з виробництва молока. Лише з виробництва м’яса і зерна по ступалися США, Канаді, Франції та Німеччині. Ми не мали понят тя, якими нітратами насичено овочі й фрукти із зарубіжжя, зре штою, й про карколомні витки цін, як тепер. Уся продукція була доступна навіть бомжам, яких, до речі, теж спонукали заробляти на шматок хліба, закріплюючи за ними но ваторів. Зрештою, розвиток ви робництва сприяв наповненню бюджетів, ліквідації безробіття, яке нині процвітає, наповненню гаманців простих трударів і збільшенню відрахувань на сільську “соціалку”.
ДИВО. З новітньої історії повністю викреслено імена тих, хто творив його в найкращому смислі слова на широкополих ланах – уміло здійснював керівництво агроформуваннями, в оптимальні строки сіяв, обробляв і збирав культури, забезпечуючи високі врожаї. А політики відповідної закваски виробили до них орто доксальну ненависть лише за те, що ділом доводили: в умовах усуспільненої праці теж можна добре газдувати. Проілюструю цей висновок бодай на одній підгалузі – виробництві цукро вих буряків і готового з них со лодкого продукту. В часи, що передували нашій незалежності, його виготовляли за рік в межах 6 мільйонів тонн при потребі 2 мільйони. Повністю наситивши вітчизняний ринок своїм цукром і за доступною та стабільною ціною, решту його експортували. Знищивши до тла усуспільнених виробників, Ук раїна перетворилася в могутнь ого його імпортера. Так, в 2010 році власного солодкого продук ту мали лише 1,3 мільйона тонн. Решту його завозили, викорис товуючи технології наживи на витках цін – купівельній та ре алізаторській. Раніше всю сировину для цукру або значно переважаючу її більшість (залежно від регіону) вирощували в усуспільнених гос подарствах, а переробляли її на заводах, де “прихватизацією” ще й не пахло. Нині “бурякоцукровий цикл” у приватних руках.
Тож зруйнувавши стару систе му, взамін нічого ефективнішо го не впровадили. Важко прогнозувати, як по значаться торги сільськогоспо дарськими землями на віддачі ланів. Щоб не наламати тут дров, як при “прихватизації” промис лових комплексів, варто б вга мувати апетит на продаж землі – бодай відкласти торги нею на 35 років. А за цей час провести повноцінну реформу, яка має сприяти не фінансовим спеку лянтам, а створенню належного ринку аграрного комплексу. А роботи в цьому напрямі предостатньо. Щоб торги спря мувати в правове русло, не обхідно прийняти закони щодо орендних відносин, ефективно го землекористування, охорони землі, впровадити стосовно на ших умов європейську практику дотацій сільгоспвиробнику та ряд інших. Ми вже попеклися на торгах щодо промислових ви робництв, наслідки яких сприя ли тому, що ряд галузей майже зник, а інші – відкинуто назад більш, як на півстліття. Багато країн страждали та кою недугою, як бездумний про даж землі. Її прихопував вели кий капітал, перетворюючи се лянина в кріпаків. Цей важкий для лікування вірус підкра дається й до нас. Маємо достат ньо часу, щоб виробити вакцину щодо йому протидії. Чи викори стаємо його сповна?
Петро ПИРОЖУК.
Останні статті:
- 22/04/2011 19:13 - Свято Космосу від Путіна
- 17/04/2011 15:27 - Подолати практику зволікань та інерції
- 08/04/2011 23:08 - Брюссель: невиправдані сподівання Юлії Володимирівни
- 02/04/2011 18:02 - Спрямувати зусилля на реалізацію реформ
- 25/03/2011 21:29 - Президенту доповідав глава області
Попередні статті:
- 13/03/2011 10:06 - Світло у кінці тунелю
- 13/03/2011 09:45 - Щоб позиції зміцнити
- 05/03/2011 23:03 - Перед нами складні завдання
- 26/02/2011 00:23 - Ціни
- 25/02/2011 23:44 - Ганна Герман: “Ми починали з мінусом”
