Їх накручувальники будоражать суспільство, підривають віру в органи влади і нема на них належної управи

Нинішній рік почався з чергових витків тарифів на житлово-комунальні послуги і цін на продукцію, зокрема харчову. Хоч вони значно нижчі, ніж у багато “найдемократичніших років, зате шуму навколо них у стократ більше. Складається враження, що в центрі й ряді регіонів, насамперед на Прикарпатті, діють якісь Бармалеї, котрі будоражать суспільство можливістю аналогічних подій, які недавно відбулися в Тунісі та Єгипті. Тож розкриємо обстановку такою, як вона є, й заглянемо в корінь цін.

СИТУАЦІЯ. У різних регіонах вели ка строкатість щодо тарифів і цін, на самперед на вкрай необхідний харч. В одних створено тепличні умови для своєрідного змагання, хто більше здере і створить за рахунок цього собі краще райське життя, в інших – приструнюють накрутників. А в цілому темпи підвищен ня за січень, як стверджує Держкомстат України, не викликає занепокоєння, адже зафіксовано ріст один відсоток. Хоч цей показник значно нижчий, ніж у такий час торік, коли при владі були “помаранчис ти”, все ж він не вписується в бюджет 2011. Адже за рік закладено інфляцію на рівні 9,8 відсотка, або 0,82 відсотка щомісяця. Відомий економіст Олександр Жолудь в січневому показнику проблеми для уря ду не передбачив. “За січень один відсо ток – цілком нормальна цифра, – підкреслив він. – Пригадаймо перший місяць ми нулого року – тоді ціни загалом зросли на 1,8 відсотка, а рік закінчили з підсумком менше 10 відсотків.

Адже в нас традиційно найменші показники інфляції припадають на другий та третій квартали. Причому, влітку часто буває навіть дефляція”. І все ж найбільше “насолили” владі й споживачам ті, хто займається продукцією харчування, адже вона подорожчала за місяць в середньому на 1,3 відсотка. А реально цей показник є дещо вищим, бо ж у споживчому кошику, по якому Держ комстат визначає інфляцію, нема греч ки. А в деяких регіонах ціну на неї накру тили до 25 гривень за кілограм. Навіть у соціальному магазині на вулиці Стуса в обласному центрі, де побував, збираючи дані для кореспонденції, вона відлякува ла дідусів і бабусь ціною по 18 гривень. У січні після гречки та інших круп ліди рували в стрибках цін овочі й картопля – вони подорожчали відповідно на 6,6 та 5,6 відсотка. Якщо стрибок на них цін можна пояснити сезонністю, то на ряд інших продуктів вона абсолютно не впли ває. Це, насамперед, стосується олії. Вона прибавила в ціні аж на 4,3 відсотка. Прикро, що в державі, яка по праву вважається житницею Європи, швидше, ніж деінде, хоч повільно, але поступово, повзуть вгору ціни на хліб. За січень він загалом подорожчав на 2,7 відсотка. І це в Україні, де найкращі порівняно з інши ми державами природнокліматичні умо ви для вирощення найголовнішого напівфабрикату – дешевого зерна.

Не менш сприятливі вони для вироб ництва з власної сировини цукру, доступ ного, як у старі часи, навіть найбіднішим верствам населення. Однак він зріс у ціні на 2,7 відсотка. Та появилося й нехарактерне для січня, образно кажучи, світло в кінці туне лю. Подешевшали, хоч незначно, жири тваринні – сало, смалець тощо. Збавили в ціні яйця, сир, м’ясо й молоко. Словом, загальноукраїнський ціновий маховик, розкручений в попередні роки, почав збавляти обороти. Не наводжу дані по області, бо кож ний читач може порівняти, наскільки містечкові ціни на харч вписуються в за гальнодержавні показники й по них оціни ти дії місцевих правителів. СТРАХ. Він постійно охоплює значні верстви співвітчизників, яким вдалося за 40-50 років пекельної праці зароби ти мінімальну пенсію чи нині за таку ж платню гнути спину на доморощених власників, бо інакше виженуть з робо ти. А в умовах безробіття, яке з перших років незалежності досі мучить народ, втрата навіть малого шматка хліба посилює злидні. Тож незначні, як у січні, витки цін на харч викликають в цих верств насе лення жах. Адже, аби викроїти кошти на оплату всього іншого, ціна якого теж зро стає, доводиться економити на шлунку чи перебиватися на харчу, який в доброго газди й пес не хоче їсти. Не вдалося, зізнаюся, знайти жодно го вагомого факту, щоб якась солідна владна інстанція, в обов’язки якої вхо дить й цінова політика, всебічно про аналізувала причини накруток на харч бодай за останні роки й прийняла вагомі рішення щодо їх запобігання чи спо вільнення.

Лише недавно прем’єрміністр вніс деяку ясність в інтерв’ю агентству “ІнтерфаксУкраїна”. “Хто міг би представити собі, що на ступить час, коли Україна буде імпорту вати м’ясо, хто про це ще 20 років назад міг серйозно подумати?” – обурювався він, назвавши те, що відбувається, загро зою національної безпеки. Додам: імпор туємо не тільки м’ясо, яким колись вдос таль годували не лише народ своєї дер жави, та цитрусові, котрі в нас не ростуть, а майже все – від часнику до картоплі. Головною причиною є різкий спад влас ного виробництва. Навіть торік, порівня но з руйнівним 2009 роком, в Україні знач но знижено виробництво молока, кар топлі, набагато поменшало великої рога тої худоби, в тому числі корів, а також овець та кіз. Незважаючи на тривале плюндруван ня доленосних вітчизняних аграрних га лузей, ніде дефіциту їх продукції не відчу ваємо. Адже майже повсюдно її предо статню кількість створено різким знижен ням купівельної спроможності значно пе реважаючої більшості простих співвітчиз ників. Бізнес від ремесла “купи харч у зарубіжжі якнайдешевше, а вдома про дай якнайдорожче” постійно накручує ціни. На нього рівняються уцілілі вітчиз няні виробники. А Бог наділив нас такими грунтово кліматичними умовами, що можемо про годувати ледь не половину старенької Європи. Причому, продукцією, доступною за ціною. Деякі причини, що заважають злету, розкрив прем’єр у тому ж інтерв’ю. На його думку, на нашій землі “відчуття господаря не появилося. Оренда землі, продаж, перепродаж якихось паїв і так далі фактично призвели до того, що в українські землі, у наш аграрний ком плекс не вкладаються ті засоби, які не обхідно вкладати”. А протягом багатьох років підряд, що передували нашій незалежності, госпо дарі на землі повсюдно появлялися, про що свідчать показники, які в “демокра тичні” часи не прийнято навіть згадувати. Так от, порівняно з найбільш розвинути ми державами світу – США, Канади, Франції, ФРН, Великобританії, Італії та Японії – Україна за останнє комуністичне десятиріччя (1980–1990 роки) виробляла на душу населення найбільше цукру, кар топлі та яєць. Їй належало друге місце після Італії з виробництва овочів, а після Франції – з виробництва молока.

Лише з виробництва м’яса і зерна поступалася США, Канаді, Франції та ФРН, У той час такого поняття, як витки цін, навіть не було. Аграрний комплекс за безпечував сталою роботою мільйони трударів, сприяв розвитку сіл, надійно поповнював бюджет. І не наша була вина, що значна частина продукції осідала в тодішньому “союзному котлі”. Та до тла зруйнувавши старі порядки, взамін нічо го кращого не впровадили. Шалене зма гання, хто більше здере за відповідний харч, стало реалією нашого життя. ІНДИКАТОР. А якраз ціни на продукти є одним з найвагоміших індикаторів, по рівню якого прості співвітчизники оцінюють владу. Роздмухування цінового цунамі, якому сприяли “пома ранчеві” владні режими, значною мірою прискорило їх кінець. Нинішня влада – в центрі й багатьох регіонах – прагне врахувати цей гіркий урок своїх попередників. Недавно пре м’єрміністр заявив: “За підвищені ціни на продукти харчування голови облдер жадміністрацій нестимуть персональну відповідальність”. Поширюються офіційно не підтверджені чутки, ніби визначено навіть перших кандидатів на “виліт”. Та з “помаранчевих” часів у нас до сить глибоко вкорінилася практика, яку влучно розкрито в народній мудрості: верхи шумлять, а внизу тихотихо. Попе редні уряди теж приймали різні заходи щодо приборкання інфляції. Але вони досить часто залишалися добрими намірами, бо ж у регіонах їх не підкріплю вали ділом. У найкращому випадку ство рювали видимість кипучої діяльності щодо приборкання цін – під прицілом телека мер її вміло демонстрували. Та після та ких “заходів” ціни стрибають ще вище.

Охочих підлататися на витках цін у всі часи було предостатньо, навіть у ті, які нині прийнято називати командноадміністра тивні. Але тоді чесні господарники різних галузей, які значно переважали, всіляко їм протидіяли. Досі не згладжується в пам’яті один з неврожайних років картоплі. Роз кручений навколо неї ажіотаж, як торік, повністю “збив” відомий в ті далекі часи голова нашої облспоживспілки Степан Гра нат, якого в народі називали Торгівельни ком з великої букви. Його команді вдалося знайти, завезти і сповна наситити свою широку мережу магазинів картоплею по 10 копійок за кілограм. Саме завдяки споживчій кооперації області (в Україні загалом її називали державою в державі) вдавалося підтри мувати стабільність цін. Невеликий “на вар”, який ніхто не розкрадав, йшов на розвиток власної інфраструктури, а не в кишені керівництва. Недаремно ім’я С.Граната носить один з відомих навчаль них закладів обласного центру. Інший факт стосується тодішнього го лови облвиконкому Вадима Бойчука. Одним з домінуючих його кред була бо ротьба проти “вимивання” дешевої, до ступної простим прикарпатцям і якісної продукції. Мене, зізнаюся, захоплювала його послідовність щодо вирішення цих питань, залучення до роботи широкого владного активу та особистий приклад. Зрозуміло, ці керівники, яких добре знав, бо часто зводили з ними жур налістські дороги, працювали в іншій си стемі. Але такі властиві їм якості, як висо ка діловитість, турбота про людину праці, вміння знайти вихід із складних ситуацій, зрештою, турбота про зміцнення еко номіки і соціальної сфери, а не поповнен ня власної кишені, нині не застаріли. Тож незрозуміло, чому багато хто з сильних нашого світу вважає їх анахронізмом.

Петро ПИРОЖУК.