Минає рік президентства Віктора Януковича. Він посів цей пост у результаті виборів, які світова громадськість назвала демократичними і прозорими. Новий глава прийняв державу в украй запущеному стані. Про успіхи і невдачі влади розповіла “Главреду” заступник керівника Адміністрації Президента Ганна Герман.

- Ганно Миколаївно, що вдалося зробити, що не вдалося, і чому?

- Спробую відповісти на ваше запитання словами людини, яку не запідозриш у заангажованості у внутрішньополітичні справи Ук раїни, і поготів – у симпатіях до Вікто ра Януковича. Це впливовий амери канський політик, який прекрасно знає наші реалії, оскільки багато років займається країнами постра дянського простору. Це Брюс Джек сон і ось що він недавно сказав: “Для Президента Януковича та но вого уряду 2010 рік був дуже вда лим. Уряду вдалося досягти домо вленості з МВФ, розпочати інтен сивні переговори щодо ухвалення зони вільної торгівлі з ЄС, підписати в листопаді план дій щодо лібе ралізації візового режиму, віднови лося зростання економіки, і країна не стала банкрутом подібно до Греції. Загалом ми можемо розгля дати Україну як нову Польщу, а не нову Білорусь. І все це добре сприй мається. Але ніхто не віддає Януковичу належного за подібні досяг нення. Чому?”

Це дуже цікаві оцінки, і ці оцінки робить людина не з Адміністрації Президента. Чому ж загальна атмо сфера в суспільстві інша? Коли ти запитаєш зараз пересічну людину, як їй живеться, чи їй стало легше, вона тобі відповість, що ні. Й це абсолютно об’єктивний процес. Коли Бальцерович розпочинав свої ре форми в Польщі, поляки теж були незадоволеними, тому що запрова дження “невидимої руки ринку”, вільного курсу злотого щодо так зва них твердих валют, ліквідація соціальних пільг і багато чого іншо го болісно зачепили більшість насе лення цієї країни. Популісти всіх мастей кричали криком про те, що Бальцеровича слід негайно зааре штувати, а його шокову терапію ого лосити поза законом. Однак ані він, ані тодішнє керівництво держави з обраного шляху не зійшли, і вже за два роки почали з’являтися перші ознаки того, що економіка країни одужує. Щоправда, Бальцерович мав за спиною потужний стабілі заційний фонд, який виділили аме риканці. У разі різкого погіршення ситуації уряд міг скористатися цим запасним парашутом… У нас тако го парашута, як і запасного аеро дрому, нема. Президент може роз раховувати лише на власну політич ну волю і фаховість уряду. При цьо му вся відповідальність за успіх ре форм лежить на ньому. За двадцять років незалежності України жоден президент, жоден уряд не зважився зробити те, на що зважився Януко вич.

Це дуже непопулярно, це дуже тяжко, але якби він вибрав про стіший шлях – продовжував латати дорогу, якою ледве тягнуться не ефективна система управління дер жавою, низькоконкурентна еко номіка, напівжива соціальна сфера тощо, бо так спокійніше, Україна як незалежна держава не мала б жодних перспектив. Прекрасно знаємо, що в найб лижчі дватри роки не почуємо слів вдячності від людей. Але коли ре форми запрацюють, а це станеться обов’язково, то вже буде зовсім інша Україна – та Україна, яку обіцяли народу на Майдані, але яка так і залишилася примарною байкою. Найскладніше буде ще півтора два роки. Економіка України вже почала виходити з кризи, це видно по зростанню ВВП, промислового виробництва, показниках інфляції. Макропоказники вказують на те, що не лише зупинено падіння, а вже починається економічне зростання. Але поки позитивні змін відчує пе ресічний громадянин – повинен ми нути якийсь час. Ще раз згадую Польщу, бо ця країна кризу пройшла з найменши ми втратами. Вона заклала на стільки міцний фундамент свого дому, що землетруси, які завалю ють будинки в сусідів, її майже не зачіпають. І дуже тішуся, що Брюс Джексон говорить нині, що світ ди виться на Україну, як на нову Поль щу, а не як на нову Білорусь. Думаю, це найголовніший висновок першо го року президентства Януковича, за який Віктору Федоровичу вдало ся зробити стільки, скільки іншим урядам (і це теж не моя оцінка, а одного з високопоставлених японсь ких політиків) не вдалося зробити за п’ять років. Себто він зважився на найтяжчий крок. Два наступні роки – це буде час поглиблення ре форм. Три роки, на четвертий та п’ятий вже має бути трохи легше. – Тобто головне досягнення першого року – початок реформ?

– Так. Початок – це вже багато. Президент дав лад у владі, зробив усе, щоб подолати хаос, сварки, чва ри, які не давали працювати попе редній владі. У нас нарешті існує порядок, є дисципліна, розпочалися реформи, боротьба з корупцією. Ча сом, можливо, те останнє, про що я кажу, – боротьба з корупцією, ще може викликати посмішку, тому що справді, це лише перші кроки, мож ливо, в тих початках є перегини, ще щось, але Президент починає цю роботу. Я не знаю, чи йому вдасться зламати хребет корупції, але він сві домий складності поставленого за вдання. І якщо він цього досягне, це теж побачать люди. Я вірю, що йому це вдасться, тому що він має багато енергії, багато віри в те, що він ро бить. І часом після розмови з ним я розумію, наскільки він твердий у своїх намірах, і наскільки він упевнений в тому, що результат буде добрий. – А що не вдалося зробити владі за цей рік?

– Не вдалося уникнути помилок, які вплинули на візерунок України в світі. Серед них я б назвала окремі нерозумні кроки, коли, наприклад, правоохоронні органи десь втруча лися в діяльність письменників, жур налістів, представників громадських організацій, коли розпочалася «не смачна» історія з “5 каналом” і ТВі. Можу поділяти думку про те, що тоді їм були несправедливо надані ті частоти, але переконана, що повер нення до тієї історії та намагання знайти якесь справедливе рішення було зроблено незграбно. Можли во, треба було попередньо поясни ти суспільству, переконати сус пільство, чому треба повертатися до судів, і чому треба повертатися до розмов про якусь корупцію в Нац раді під час виділення частот цим телеканалам, а тоді подавати в суд. А, може, й не подавати... – Так намагалися ж пояснити суспільству, але суспільство все одно це не сприйняло позитивно.

– Ні, це не так. Коли ми почали пояснювати, маховик розгорнутої проти нас інформаційної війни, інших слів не знаходжу, був настільки роз кручений, що наші пояснення про сто тонули в океані крику про анти демократичний характер нинішньої влади. Опозиція тут спрацювала блискуче, треба віддати їй належне. Щоправда, при цьому постраждав міжнародний імідж України, але це такі дрібниці для Тимошенко, коли йдеться про завдання повернутися до влади... Опозиція моментально зорієнтувалася на ідеологічній місцевості (благо, у справі застосу вання брудних політтехнологій вони великі майстри) і ось уже легати Юлії Володимирівни понесли у світ “радісну” звістку про те, що злочин ний режим душить свободу слова, палить українські книжки, пере слідує інакомислячих. І тим приво дом, який відкрив перед опозицією оперативний простір для розгортан ня інформаційної війни, стала історія з частотами… Президент блискуче пройшов перші свої сто днів – фак тично без помилок. Світ його виз нав, світ його відкрив, а ці історії… Це як дрібні капості заздрісного сусіда, котрий живе у старій хаті, а ти ось нову взявся будувати…

– Можливо, загальний імідж України на світовій арені зіпсували не ці, як ви говорите, “дрібні капості” – скандал щодо “5 каналу”, “ТВі” тощо, а більш глобальні питання – згортання свободи слова, вибіркове правосуддя тощо? – Коли ви говорите про згортан ня свободи слова, маю право запи тати вас: чи був президент в історії України, який би зважився зробити все, щоб у нашій країні ухвалили закон “Про доступ до публічної інформації”? І який дуже багато зро бив для того, щоб цей закон був в Україні й одразу його підписав? Чи був президент в Україні, який би пішов на такий радикальний крок? Тому що цей закон практично ро бить владу абсолютно прозорою. Цього не зробив ніхто з попередніх керманичів України, хоча обіцянок було багато. Чи був в Україні прези дент, який би сказав і зробив значні кроки до того, щоб в Україні з’яви лося громадське телебачення? Обіцяли? Так, але з’явиться воно завдяки Януковичу. Президент знач но сприяв тому, щоб на Першому національному з’явилася передача “Шустер live”, програма, в якій шістдесят п’ять відсотків часу віддається опозиції й лише трид цять п’ять – владі. Програма, яка не могла би існувати на Першому національному за часів “помаран чевої” влади, коли вважалося, що ця влада дала свободу пресі. Владі за визначенням не потрібні проблеми з демократичними свобо дами, тому що це перешкоджає їй у здійсненні політики реформ, на яку вона зважилася. Класик казав: якщо ви бажаєте зрозуміти суть того чи іншого вчинку, запитайте, кому це вигідно? Іншими словами – які мо тиви спонукали когось до певних дій? Навіщо владі обмежувати пра ва людини, в тому числі в питанні свободи слова, якщо вона нама гається інтегрувати Україну з віль ним світом?

Ви скажете – одна спра ва декларація намірів, інша – ре альні дії. Однак це повний абсурд – створювати собі самому біль голо ви! Це щось на кшталт: “Підіть на конюшню і скажіть, щоб вас вишма гали”. Ще раз наголошую: для вла ди конфлікти у сфері демократич них свобод – це проблема, для опо зиції – хліб насущний, до того ж, добре намащений маслом. – Щодо судової системи – як судді можуть бути незалежними, якщо вони повністю підпорядковані одному органу – Вищій раді юстиції? Про це каже і Венеціанська комісія. Здається, судова реформа взагалі була кроком у протилежному напрямку. – Ми зараз працюємо над цим, саме з цією метою й створена комісія під головуванням Сергія Головато го – Комісія за демократію та верхо венство права. Я вірю, що Сергій і ті люди, які увійшли до неї, багато зроблять для цього. Думаю, ця комісія відіграє свою роль, вона змінить ситуацію, тому що Президент прагне, аби Карфаген у системі судочинства, успадкований від старої системи, був зруйнований. Я би не сказала, що Віктору Федоровичу зараз просто, я би не сказала, що команда однорідна, я би не сказала, що часом якісь бізнес+інтереси в тієї чи іншої людини, в того чи іншого парламентаря не перевищують національний інтерес усієї країни. Якби цього не було, ми були б ідеальною командою. Але чи такі команди існують в принципі? Маємо великі плюси у тому, що серед нас є багато професійних людей, і тут є дисципліна, тут люди справді розуміють, що треба команду тримати, що ти не маєш права розвалити її навіть тоді, коли колеги іноді сповідують цілковито різні підходи до справи, але треба шукати порозуміння, компроміси і працювати на справу. Тому нам не загрожують розколи, на які страждають опоненти. Ми будемо працювати разом до кінця, ми будемо робити все, щоб той план зі зміни, з модернізації України був утілений в життя. – Ви казали, що Тимошенко очорнює дії влади – невже депутати Європарламенту, його голова, який виважує добре кожне своє слово, й різноманітні неурядові ор! ганізації такі наївні, що довіряють першому слову Юлії Володимирівни? – Є велика різниця в тому, як починали ми, і як починала помаранчева команда. Помаранчева команда починала працювати з ве личезним кредитом довіри до неї з боку всіх західних інституцій і всіх політиків. Ми починали з мінусом. У нас не було не тільки кредиту довіри, у нас був великий мінус такої довіри. Бо з нас на Заході малювали образ якогось абсолютного зла. Минула команда працювала й вибирала цей кредит тим, що вони нічого не робили, з’ясовували стосунки, каталися на ковзанах, і їм плескала Європа, одягала помаранчеві шалики в Європарламенті. Ми ж скоротили мінус, ми вийшли на нуль, тепер будемо працювати, щоб набрати кредит довіри. Нам тяжче. Кожна наша дія ретельно аналізується на предмет відповідності демократичним нормам. Нічого страшного в цьому нема. Хай буде так. Тому мусимо бути в сто разів кращими від наших опонентів. Ми вже кращі – нас вибрали, і ми краще працюємо. Але ми допускаємося і помилок. Наше завдання на наступний рік – усе виправити і зробити висновки. І ми це зробимо. – Після ряду критичних заяв на адресу України з боку єврочиновників Віктор Яну! кович робить заяву про “корупціонерів по! переднього уряду, які наймають наймитів у Європі та Америці, щоб очорнювати Ук! раїну”. Всі це розцінили як заяву про те, що Тимошенко підкупила того ж Бузека...

– За два тижні до того, як стало відомо, що відбудеться візит Президента у Польщу, в польські газети була розіслана інформація від якоїсь інформаційної агенції, назву якої так і не могли ніде знайти зареєстрованою, абсолютний бруд на членів української делегації. Але польські журналісти вміють працювати, вони одразу почали шукати цю агенцію, зрозуміли, що такої агенції нема в природі, зрозуміли, що це все бруд. І вже в день нашого перебування у Варшаві з’явилася ана логічна інформація від такої ж неіснуючої агенції. Маємо підтверджену на сто відсотків інформацію про те, як готують відповідні чорні технології, як обдурюють певних європейських політиків, підпихають їм інформацію, яка не відповідає дійсності, підштовхують до якихось заяв. І щодо мене така інформація теж з’являється, ви про неї знаєте, коли вигадується найбрудніша інформація, широко розповсюджується, передруковується зокрема і в бютівських газетах, і ти тоді стаєш перед проблемою – ти ж не можеш кожному подзвонити і сказати, що це неправда. Це брудні методи, які використовує БЮТ, зокрема і на Заході. Президент саме це мав на увазі. Факт лобіювання інтересів Юлії Володимирівни на Заході негарними методами є очевидним. – Та невже БЮТ аж такий потужний? – Він аж такий брудний. Ми від них відрізняємося тим, що не застосовуємо брудних технологій. Як тільки ми опинилися в опо зиції, маю на увазі 2005 рік, Віктор Федорович поставив вимогу – змагатися чистими методами, і ніхто не має права знехтувати нею доте пер. Думаю, саме тому ми виграли вибори.

– Ви казали, що опозиція докладає зу! силь для очорнення іміджу України. Хіба влада не робить те саме? На конкретному прикладі – заява Януковича про “ста! більність, яку зруйнували в Тунісі”хіба додає балів іміджу України, враховуючи реальний стан справ, що склався в тій країні? – А хто з нас насправді знає, що, власне, відбувається в Тунісі? Коли Юлія Тимошенко в своїй статті в MoscowTimes у дуже піднесених тонах говорить про революції в Тунісі та Єгипті, я думаю про інше: а що, як до нас прийде натовп і буде все бити і трощити на своєму шляху, а потім усе це треба буде віднов лювати?.. Революції, як правило, закінчуються всюди тим самим: бідні стають ще біднішими, а багаті ще багатшими. Те ж саме було і під час Помаранчевої революції: ті, які стояли на сцені, стали ще багатшими, а ті, які стояли внизу і слухали, як багаті поділяться з бідними, сподівалися на обіцяне їм диво, – стали ще біднішими. Тому я проти революцій, думаю, що стабільність, спокій у державі, демократичний розвиток – це правильний шлях. Знаю, як тяжко тим, хто втратив своїх рідних і близьких під час революцій в Тунісі і Єгипті – для них революції найгірше, що сталося в житті. Тому говорити про це з торжеством і прикликати нові революції в Україну – великий злочин. – Ви постійно ставите стабільність та демократію поряд. Однак є чимало при! кладів, хоча б та ж Білорусь, в якій загалом є стабільність, однак немає демократії. – Ті регіони, про які говоримо, мають свої багатовікові традиції, стиль життя, не знаю, чи добре їм нав’язувати те, як живемо ми. Я проти експорту демократії, революції, я за те, щоб люди у кожному регіоні могли жити за тими цінностями, які передавали їм їх діди та батьки. Україні властива демократія, вона завжди була демократичною державою. Ще за князівських часів багато питань вирішували на всенародних віче. У нас була козацька демократія, була Конституція Пилипа Орлика. Тому маємо демократичні традиції, і стабільність без демократії немає майбутнього.

– А в чому полягає «демократія з особ! ливостями», про яку ви говорили? – Особливість полягає в тому, що дуже багато людей, цілі покоління не можуть позбутися радянської ментальності. Наша демократія будується на пострадянському просторі, з усіма наслідками, що з цього впливають. Нещодавно я прочитала блог однієї журналістки, в якому йдеться про те, як один молодий письменник у львівській кав’ярні сказав те, що думає про новий роман Ліни Кос тенко. І журналістка обурюється: як же його за це ніхто не вдарив?! Це якраз і є радянський менталітет – ти не маєш права на іншу думку. Якщо всі вважають, що це добре, бо це Ліна Костенко, то ти не маєш права сказати, що це не так. І та журналістка була впевнена, що вона захищає демократію, а вона захищає абсолютно радянський підхід. Коли мене в 2005 році ціла Західна Україна ганьбила за те, що я зробила не той вибір, і пішла не до того кандидата, це був суто радянський підхід, бо мене позбавляли права вибору. А я пішла з Януковичем, і це був мій усвідомлений вибір. – Чому, на Вашу думку, значна частина авторитетних в Україні людей, зокрема представників мистецької сфери, ледь не одразу зайняли вкрай критичну позицію щодо вашої влади? – Тому що вони мають на це право. Тому що Україна демократична держава, і можна вибирати, кого і що підтримати чи критикувати. Можливо, мине час, і вони змінять свою думку, а, може, й ні – вони мають на це беззаперечне право. – Ви говорили про радянську мен! тальність. Коли Юрій Андрухович зробив ряд гострих резонансних заяв, ви відповіли, що йому краще займатися письменниць! кою працею і не лізти в політику. Хіба це не радянська ментальність чистої води? – У чому? У тому, що він має право на свою думку, а я – ні? Є неперехідні цінності – це соборність Української держави, за яку віддали життя багато поколінь українців. Коли йдеться про такі речі, тут треба бути становчим і треба реагувати достатньо зважено. Це, по+перше. По-друге, він достатньо добрий прозаїк. Кожна людина повинна займатися тим, в чому вона є фахівцем, і від того буде користь і собі, і державі, і світу… А політика, мабуть, не зовсім його справа, якщо він допустився такого, м’яко кажучи, незваженого кроку.

– Ваші слова про те, що про Януковича складатимуть легенди і протягом ста років ніхто не повторить його шлях, – це не за! надто? – Ні. Вважаю, що ця особистість буде надзвичайно цікавою для української історії, й повторити його життєвий шлях навряд чи кому вдасться в найближчі сто років. До влади будуть приходити інші люди – не ті, які самі себе зробили, а ті, яких зробили гроші, середовище, телевізор тощо. І простій бідній людині буде все важче і важче з часом сходити на найвищі державні вершини. – Якийсь вже дуже песимістичний про! гноз у вас виходить... – Подивіться на інші країни. Ось чому я тримаю фотографію Барака Обами на стіні свого кабінету – бо він був ніким, а став президентом США. Чому я їх часто порівнюю – Обаму і Януковича, хоча це викликає і певну іронію в журналістських колах: бо і той, і інший мали тяжку долю, самі сходили на вершини, без жодної допомоги. Маю на увазі силу людського характеру, який здатний пробивати цей світ, як трава асфальт.