Наша синьоока держава сусідка – Білорусь є чи не єдиною серед пострадянських республік, яка зуміла зберегти повну й реальну самостійність, соціальну спрямованість економіки та стабільний її розвиток. І, мабуть, найголовніше, – високу моральність найвищої політичної влади. У цьому основна заслуга лідера країни Олександра Лукашенка, якого недавно на четвертий строк обрано президентом майже 80 (!) відсотками голосів виборців, які взяли участь у виборах. Причому, в час, коли в передвиборний період на нього обрушувалися лавини замовної критики тими, хто прагне, як раніше робилося в Україні, сповна “прихватизувати” створене всім народом багатство.ДОБРОБУТ. Проста й непопулярної професії білоруска, яку один з наших те леканалів попросив прокоментувати скла дові перемоги Бацька Білорусі, назвала одну, на її думку, найголовнішу – поліпшення добробуту. Сприяє цьому постійна робота й вчасна платня, належ на платіжна й купівельна спроможність, повага до людини праці й віра в завт рашній день. Розвиваючи цю думку, посол України в Білорусі Роман Безсмертний підкрес лив: “Республіканська влада багато зро била в соціальній сфері. В державних медичних закладах є дороге устаткуван ня, про яке українці й думати не можуть. Розкриваючи турботу про малечу, він ска зав, “що в дитячих садках за низьку ціну малюкам надають весь комплекс послуг і відмінне харчування”. А говорячи про транспорт, за послуги якого в багатьох пострадянських державах, зокрема й в Україні, здирають почорному, наголо сив: “За проїзд у громадському транс порті встановлено фіксовані ціни: при близно 23 центи (1,8 гривні) за одну поїздку. Відремонтовано всі дороги... У соціальному плані всі шість регіонів дер жави розвиваються рівномірно”. “Та найголовніше, – відмітив посол, – білорусам вдалося вийти переможцями в боротьбі з корупцією. Не повірите, але в республіці навіть представники Держав тоінспекції не беруть хабарів! Відмічу та кож, що такі справи не лише в столиці, а й по всій державі”. Чи не найбільше гордяться білоруси такою складовою добробуту, як лікві дацією безробіття. Офіційний її рівень, котрий відповідає реаліям життя, не пе ревищує одного відсотка.
Тож “сябрам” не доводиться, як, скажімо, нашим співвітчизникам, масово шукати через втрату роботи порятунку в близькому й далекому зарубіжжі. Словом, робота шукає білоруса, а не він її, як майже в усіх регіонах України. Бо ж в нас у зв’язку з тривалим плюндруванням виробництва безробіття стало національною катаст рофою. Вона може значно загостритися в зв’язку з проектами щодо підвищення пенсійного віку для жінок. Іншою вагомою складовою добробуту є рівень платні й пенсій, який у “сябрів” порівняно з українцями значно вищий при майже однакових цінах і тарифах. Так, згідно з статистикою, середній рівень заробітку в Білорусі більш, як в 1,5 раза вищий, ніж в Україні – в переводі на наші гроші досягає 3200 гривень. Наприклад, у Мінську середня платня майже 4000 гривень – на 20 відсотків вища, ніж у найбільш благополучному по заробітку Києві. Значно вища й середня пенсія. Найбільше заробляють “сябри” в про мисловості, де зайнята основна частина населення. Платня в переводі на наші гривні коливається від 2500 до 6000 гри вень. Стабільний та належний заробіток в інших галузях та сферах. Тож білору сам нема необхідності покидати рідну домівку, як нашим співвітчизникам, і їхати на чужину в пошукх грошей на хлібину й до неї. Більше того, в державі нема тако го катастрофічного розслоєння суспіль ства, як у нас.
ВИРОБНИЦТВО. Особливого автори тету прибавило Бацьку і його команді те, що вдалося в зародку вилікувати суспіль ство від такої важкої недуги, як “прихва тизаційна сверблячка”. Не допущено зни ження виробництв з метою їх прихоплен ня за безцінь, як у багатьох інших постра дянських державах, зокрема й в Україні. У часи Союзу РСР Білорусь славила ся й досі славиться могутнім промисло вим комплексом. На його заводах виго товляють продукцію, яка мала й тепер має попит у всіх пострадянських рес публіках. Це, зокрема, автобуси, тракто ри, телевізори, холодильники і магніто фони. Жодне підприємство не сплюндро вано і, як кажуть, досі живе й діє, виготов ляючи приблизно таку ж кількість виробів, як у старі часи. Можна, звичайно, кинути докір прави телям Білорусі за нерівномірний розви ток виробництва. Дійсно, економіка три мається на небагатьох досить модернізо ваних і конкурентоспроможних на світо вому ринку комплексах. Серед них – Мозирський та Новополоцький нафтопе реробні заводи, могутнє промислове об’єднання “Бєларуськалій”. Ці та інші кити роблять такий вагомий внесок в еко номіку, частка якого сприяє оздоровлен ню слабших виробництв. Таким чином вони не чахнуть. Їх теж завантажують замовленнями, що сприяє не втраті, а розширенню робочих місць. Щоб підтримати місцевого виробника, в країні діє програма щодо “заміни імпор ту”. Держава турбується, аби в магази нах було достатньо й за доступною ціною товарів вітчизняних виробників. Удалося зупинити поширення “при хватизаційної сверблячки” й в селах.
На самперед, не лише збережено, а й при множено могутній потенціал колективних господарств, які в нас знищено до тла, а взамін нічого кращого не впроваджено. Тож не дивно, що провідні в нас галузі сільського господарства приупали. У такій з них, як корівництво, тепер налічується на десятки тисяч тварин менше, ніж у першому й найважчому повоєнному році. Доводиться завозити агропродукцію з да леких і близьких світів, зокрема й Біло русі. У цій країні, хоч Бог не наділив її таки ми, як у нас, неосяжними ланами чорно земів для розвитку землеробства й тва ринництва, доленосні галузі значно кра ще, ніж в Україні, забезпечують населен ня калорійною продукцією. Причому, за доступною навіть бідняку ціною. Доміну ючі аспекти, що сприяють розвитку агро сектору і загалом сіл, розкрив О. Лука шенко напередодні президентських ви борів на зустрічі з російськими журналіста ми. Вони, до речі, перед нею побували в регоінах країни і мали можливість бачити відрадні плоди діянь команди Бацьки. “Ми виробляємо всю грунтообробну техніку під посіви культур, які вирощуємо, – підкреслив він. – У нас працює все своє – від оранки до збирання врожаю. Ми останні 13 років цим займалися... Діє про грама відродження села. У нас 1,5 тисячі агромістечок побудовано за останні 7 років”. Отже, села та колективні агро формування, що знаходяться на їх тери торіях, розвиваються на основі індуст ріалізації. Тож селянину теж нема потре би виїжджати на заробітки в зарубіжжя.
НЕПОТРІБНІСТЬ. Економічно сильна й конкурентоспроможна Білорусь, як і Ук раїна, не потрібна властьімущим багать ох держав. Тож, ставлячи на коліна ук раїнських експравителів, перетворили її на найбільш надійний у світі ринок збуту продукції з чужини і справного поста чальника дешевої робочої сили. А от за вдяки продуманій політиці команди О. Лукашенка синьоока наша сусідка дер жава врятувалася від чужого нашестя, хоч її “патріоти” нерідко мавпують ук раїнських “нациків” щодо здобуття влади і прихоплення народного багатства. Останньою акцією, яка в мініформі нагадувала нашу “помаранчеву” рево люцію, були протести в Мінську відразу ж після оприлюднення підсумків прези дентських перегонів. На виборах тамтеш ня опозиція зазнала нищівної поразки. Лише один з лідерів опозиції здобув тро хи менше трьох відсотків голосів, а решту – не дотягнули до одиниці. Щоб вибілити свою непопулярність, вдалися до брехні. За ширмою цих подій стоять ліберал олігархічні клани, яких підтримують відповідні сили навіть США.
До речі, вони виплекали й наших “помаранчистів”, які не без ін’єкцій із зарубіжжя здобули вла ду в 2004 році. І за це віддячували їм сторицею. За “помаранчеве” п’ятиріччя біля керма Україною різкий спад у доле носних сферах поєднався із збідненням простого народу. В катастрофічному стані опинилися фінанси – державний борг нашої держави виріс утричі, чого не було за всю історію незалежності. Лише мину лий рік завершено з дефіцитом бюджету розміром майже 100 мільярдів гривень. У ряді сфер створено такі завали, які ще довго доведеться розгрібати як те перішнім урядовцям, так і прокуратурі. Про те, що й білоруську опозицію підтримують ззовні, свідчать факти, які навів О. Лукашенко на тій же прескон ференції. “Недавно затримали кур’єра, який перевозив через кордон 200 тисяч доларів”, – наголосив він. Розкриваючи звідки й кому вони призначалися, напівжартома сказав: “Це теж інвестиції в наше суспільство. Бо ті ж опозиціонери підуть і щось куплять на білоруському ринку”. Діючи проти теперішнього курсу Баць ка, опозиція виступає фактично проти благополуччя свого народу. Очевидно, мріють, як у нас, збагатитися на створе ному ним могутньому потенціалі й перев творити, в угоду зарубіжним товстосу мам, терени держави на ринок збуту про дукції із зарубіжжя й постачальника де шевої туди робочої сили. На світлинах: гордість білорусів – нова Національна бібліотека; одна з вулиць із 1500 агромістечок.
Петро ПИРОЖУК.
Останні статті:
- 12/02/2011 00:07 - Українська дерегуляція – реальність, а не балачки
- 05/02/2011 23:07 - Юлині авто до суду довезуть
- 21/01/2011 20:44 - Чому тепер модні слова “політичні репресії”
- 14/01/2011 15:54 - Хто ви, пане Чорновіл?
- 08/01/2011 15:48 - Бюджет: плюси і мінуси
Попередні статті:
- 24/12/2010 00:00 - Манія влади
- 17/12/2010 17:12 - Кому анархія вигідна
- 10/12/2010 23:11 - Дипломатія реальних справ
- 03/12/2010 15:38 - Хто підхопить Арсенія Яценюка?
- 26/11/2010 12:12 - Післявиборчий детектив
