Нині партії “помаранчевої” закваски використовують таку смачну локшину обіцянок, як у часи, завдяки якій здобули владні портфелі. Хоч її згодом перетворили своїми діями в гіркоту, в нинішній вибрчій кампанії її знову підсолоджують і кладуть в нову обгортку. Таким чином прагнуть, особливо на теренах заходу України, полонити виборців.

“ЗАХИСТ”. Найкраще володіє тех нологією навішування локшини команда головної опозиціонерки Юлії Тимошен ко. Повсюдно натикана реклама про те, що “Батьківщина захистить тебе”, має чародійну дію. Адже живемо в досить важкий час. До старих методів швидшого витрушування гаманців простих спів вітчизників, ніж їх поповнюютьт за раху нок скромних надбавок до платні й пенсії, добавилися нові. Лідери Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, котре є ядром БЮТу й самостійно, як вимагає нове законодав ство, включилося у виборчу кампанію, мають величезний досвід навішування локшин. Тож тепер сповна прагнуть його використати.

Причому, повністю затушо вують провали, які допустили, перебува ючи при виконавчій владі до минулих пре зидентських виборів. Важко прогнозувати, як клюнуть ви борці на нові обіцянки батьківщинців. Але як свідчать їх результати роботи в часи, коли перебували при владі, не здатні “за хистити”. Прикриваючись гаслами турбо ти про народ, вони, як зобразив худож ник О.Житніков, втікали від нього. Проілю струю цей висновок на кількох вагомих попередніх обіянках, які сприяли завою ванню владних тронів – великих і малих. Одна з них стосувалася захисників Вітчиз ни. “Контрактна армія, скасування обов’язкового призову з 1 січня 2008 року” – ця локшина виявилася доброю при манкою. Саме на неї клюнуло досить ба гато сімей, де підростали хлопці допри зовного віку. Адже віддавати синів у сплюндровану за роки незалежності армію охочих було стільки, як кіт напла кав.

Та ставши прем’єром, головна БЮТів ка й популяризаторка цього заманливого пасажу Ю. Тимошенко, підписала розпо рядження про черговий призов. До кінця її владної каденції не виділено належні кошти для контрактної армії. Зрештою, знайти їх у подірявленому “помаранче вим” урядом бюджеті було неможливо. Про іншу більш солодшу локшину – “Юлину тисячу” навіть соромно згадува ти. Адже за нею нерідко створювалися більші черги, ніж за хлібом у найважчі повоєнні роки. У них вкладники Ощад банку Союзу РСР не лише мліли, а то й помирали. А заварила обнадійливу кашу Ю. Ти мошенко, обіцяючи протягом двох років повернути знецінені за роки незалежності вклади співвітчизників. Для них заощад ження були досить дорогі, бо ж робили їх на “чорні” дні із пекельного заробітку. Адже в ті часи не процвітало злолійство під гаслом приватизації, як у незалежні від законодавства роки. Однак і ця за манлива обіцянка виявилася пустим зву ком. І от тепер підсувають виборцям черго ву шоколадку: мовляв, “Батьківщина за хистить тебе”. Та як свідчать попередні життєві реалії, творці нового “шедевру” помічають народ лише під час підготовки до чергових виборів.

ПРОВАЛ. Тепер слово “захист” домінує в програмах багатьох політосе редків “помаранчевого” забарвлення та їх кандидатів у органи місцевої влади. Одні клянуться, що захистять виборців від соціальноекономічних негараздів, інші – створять пристойне життя в місцині, де проживають, якщо їм довірять у владі якесь кермо. Причому, використовують всі засоби, щоб дорватися до нього – від паплюження теперішнього режиму до самопохвальби, від обклеювання пар канів своїми портретами до безсоромних обіцянок. Слухаючи їх, аналізуєш, що зробили “помаранчисти” за минуле п’ятиріччя, протягом якого перебували при владі. З даних напршується висновок: обіцянки щодо захисту народу, оприлюднені на майданах і під час зустрічі з виборцями, не реалізовано. Більше того, їх політика відкинула державу далеко назад. Тож нинішня влада отримала від ото го режиму надто проблемний спадок – порожню казну, величезні зовнішні й внутрішні борги, високий рівень корупції, втрату довіри до державних інституцій. Ситуація в державі була не просто склад ною, а катастрофічною. Старий “помаранчевий” режим усіля ко її припудрював, приховуючи від своїх виборців реальну обстановку. А теперішні його ж закваски борці за владу в місце вих органах її не згадують, аби не підмо чити свій авторитет. Тож розкрию її на деяких фактах, зокрема останнього року царювання “помаранчистів”.

Так, падіння валового внутрішнього продукту в Україні за 2009 рік склало майже 15 відсотків. Цей показник був найгірший не то що серед держав Західної Європи, а й колишнього Союзу РСР. Сильніше, ніж будьколи, сплюндровано промислове виробництво. За рік його ско рочення перевищило 22 відсотки. В особливо катастрофічному стані опинилися фінанси – державний борг виріс втричі. Такого не було за всю історію незалежності України. Золотовалютні фонди, без врахування кредитів МВФ, зменшилися в три рази. Гривня лише впродовж одного минулого року знеціни лася в півтора раза. На цьому тлі посилилася бідність. У той же час на горі простих співвітчизників багатіють сильні нашого світу. За даними торішніх досліджень, що проводилися під егідою ООН, 78 відсотків населення Ук раїни перебуває за межею бідності. Зди раючи з нього, як писав поет, латану свитину, багаті значно потужніше, ніж у цивілізованих державах, набивають ки шені. Про це свідчать й тодішні дані про співвідношення доходів багатих до найбідніших. Якщо, для прикладу, в Китаї воно становить 7:1, в Японії – 4,3:1, у державах європейської спільноти 5,7:1, то в Україні перевалило 30:1. Словом, “помаранчева” влада вивела Україну в лідерство по негативу.

ПІДРИВ. Нинішній урядовій команді, аби врятувати Україну від колапсу, дово диться використовувати різня засоби щодо розчищення старих завалів, удава тися навіть до непопулярних дій. Однак перші кроки стабільності, як загалом в Україні, так і на Прикарпатті, стають ніби кісткою в горлі тих “помаранчевих” політсил, які будьякою ціною прагнуть здобути крісла в місцевих органах влади. Яскравою ілюстрацією цього є недавнє пікетування облдержадміністрації місь кою організацією ВО “Свобода”. Аналізуючи це дійство, під час якого його учасники надривали голосові зв’яз ки вигуками відомого “Геть!”, мене, зіна юся, охоплював жах. Адже такий шлях здобуття влади, правда, в набагато шир шому масштабі, ми вже проходили в часи так званої “помаранчевої революції”. Досвідчені кадри – в центрі й, зокрема в наших західних регіонах, були звільнені з посад, а на їхні місця натикали політич них дилетантів, переважна більшість яких не знали, як виконувати владні функції. І замість примноження хорошого еко номічносоціального спадку, котрий одер жали, почали його плюндрувати.

У нашій області, наприклад, де всі солідні пости тоді зайняли “помаранчис ти”, почався інтенсивний відкат назад. Щорічне зниження промислового вироб ництва перевищувало 20 відсотків. Та ким чином розчищався вітчизняний ри нок для продукції із зарубіжжя, згортали ся робочі місця, замулювалися джерела поповнення бюджету. Значно підірвано доленосні галузі сільського господарства. Особливо по страждало корівництво. На початок цьо го року в усіх формах власності Прикар паття утримувалося лише 125,6 тисячі корів. А в одному з найважчих – першому повоєнному 1946 році їх було 174,4 ти сячі. Виходить, політика “помаранчево го” чиновництва завдала корівництву більшої шкоди, ніж фашизм. Згарища, які залишила після останніх президентських виборів обласна влад новиконавча команда, почала інтенсив но, образно кажучи, розорювати і засіва ти нова, яку вдруге очолив досвідчений господарник Михайло Вишиванюк. Та виходить, дії влад – у центрі й, зокрема, нашому регіоні щодо економічносоціаль ної стабілізації, не подобаються таким, як свободівці. А тому вдалися до пронаф таліненого методу боротьби за владу й підвищення свого іміджу – пікетування. Адже вони знають, що лише в умовах розрухи можна утриматися на плаву.

Петро ПИРОЖУК.