За даними регіональної програми захисту ґрунтів від водної, вітрової ерозії та інших видів деградації в області нараховується майже 139,3 тисячі гектарів еродованих сільськогосподарських угідь – 23,7 відсотка всієї площі, з них 96,4 тисячі – ріллі. За останнє десятиріччя еродованість продуктивних земель зросла в 2,5 рази. Середньорічний обсяг змиву верхнього родючого шару становить 22,6 тонн з гектара, що перевищує допустиму величину в 5,5 раза. Розрахунок балансу поживних речовин у ґрунтах області за останні 5 років свідчить, що кількість виносу поживних речовин урожаями сільськогосподарських культур перевищує кількість їх надходження в ґрунт. У результаті простежується тенденція до зменшення гумусу в ґрунтах області. В середньому за 2001–2009 роки відбулося його зменшення на 0,08 відсотка і середньозважений показник по області становить 3,13 відсотка.

Дані агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення свідчатьть, що в останні роки також значно знизився в ґрунтах вміст основних елементів живлення рослин, а саме рухомих форм фосфору і калію. Якщо у 90-х роках минулого століття середньозважений показник фосфору становив 104 мг/кг ґрунту, обмінного калію 146 мг/кг, то тепер ці показники становлять відповідно 72 і 101 мг/кг при оптимальних 150 і 200 мг/кг.

Цим негативним тенденціям могли б зарадити нові ресурсозберігаючі технології екологічного землеробства. Зокрема, перспективною для нашого краю могла б стати технологія з мінімальним обробітком землі (mini – till). Реальне її запровадження на теренах краю можливе насамперед у Тисменицькому районі, оскільки тут спрацьовують такі фактори: висока культура землеробства, яка складалась століттями; наявність альтернативних добрив – органічних і мінеральних;безпосередня близькість сіл району до обласного центру (ринків збуту сільськогосподарської продукції).

Географічне розміщення Тисменицького району та трохи історії. Цей район знаходиться у північно-східній частині області. Його площа займає 0,8
тисячі квадратних кілометрів, розташований у Передкарпатті. Він утворений 6 грудня 1966 року і до 1984 року мав назву Івано-Франківський. Причому, в середині Прикарпаття і менш як за 150 кілометрів від географічного центру Європи. Його територія належить до вологої, теплої
кліматичної зони, придатної для землеробства. Розвиток району і рівень культури землеробства залежить від якості ґрунтів, візитною карткою

яких є вміст гумусу. Якщо в західній та південно-західній частині району (в напрямку Калуша і Богородчан) переважають бідні дерново-підзолисті ґрунти із вмістом гумусу близьким до критичного (1,5 відсотка), то на Опіллі (територія району між річками Бистрицями і Дністер),
особливо в її Придністровській зоні, його вміст збільшується до 3-4 відсотків, що є великим поштовхом щодо розвитку тут культури землеробства. Тому не випадково ця благодатна для землеробства частина території району була заселена ще в добу середнього палеоліту, приблизно 100 тисяч років тому.

Щоб тепер працювати по новому, недостатньо мати сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких не забруднено токсичними
речовинами. Потрібно як забезпеченість ґрунтів органічною речовиною, макро- і мікроелементами, так і наявність відповідних водних і фізико-хімічних їх властивостей, що забезпечують оптимальні умови для розвитку рослин, формування врожаю сільськогосподарських культур.
Переходити до нової системи землеробства потрібно поетапно на протязі 2 - 5 і більше років, залежно від якості вихідного ґрунту. Перш за все доцільно поступово відмовлятися від оранки плугом, щоб не травмувати ґрунт. Адже наукові дослідження свідчать, що такий агротехнічний захід завдає невиправної шкоди мікрофлорі ґрунту і сприяє деградації його родючого шару (ерозії, неврожаї). Бо ж у результаті перевертання пласта землі порушується структура ґрунту, руйнуються в ньому капіляри і пустоти. А через відсутність рослинності на таких відвалених скибах ґрунт стає
незахищеним від пекучого сонця, вітрів, дощових злив. Практика переконує, що мінімальний обробіток ґрунту (mini –till), або іншими словами мінімальне втручання людини в його природні структури, сприяє біологічним процесам у верхніх шарах землі, захищає ґрунти від деградаційних процесів та підвищує їх родючість. Ця технологія зберігає структуру ґрунту, де безвідмовно й чітко спрацьовує складна капілярна система, яка
утворилася завдяки кореневій системі рослин попередників, або життєдіяльності дощових черв'яків та інших організмів. З її допомо гою верхні шари ґрунту підживлюються вологою, яка надходить від ґрунтових вод, підтримуючи потрібний водний режим навіть у безводні й посушливі роки.
Мінімальний обробіток ґрунту проводиться на 3-7 сантиметрів, або на глибину загортання насіння, але тільки після того, як він структуризується,

зникне підорна підошва, а стане "живим", тобто будуть створені комфортні умови для росту і розвитку рослин. Ось що необхідно, аби створити такі оптимальні умови для розвитку рослин.25-26 т/га органіки в перерахунку на перепрілий гній ВРХ. У тому числі безпосередньо
гною ВРХ – 13F14 т/га. Можлива заміна його на відповідну кількість альтернативних добрив, таких як пташиний послід з торфом, послід індиків, попіл з деревини. Решта органіки компенсується за рахунок сидератів і післяжнивних решток. До речі, пташиний послід, як і послід індиків, є найбільш збалансованим добривом з підвищеним вмістом фосфору, що дозволяє з успіхом використовувати його при вирощуванні овочевих культур,зокрема помідорів і перцю. Цей еліксир родючості можна без проблем виробляти прямо біля птахофаб рики в селі Загвіздя цього ж
району. А добриво, створене на основі посліду індиків з використанням тирси деревини та спеціальних бактерій вже виготовляють в господарстві з іноземними інвестиціями у селі Перерісль Надвірнянського району.

Інше таке альтернативне добриво, як зола з деревини (попіл), є у великих кількостях дляреалізації на котельнях, що працюють на дровах в Івано-Франківську, Надвірній, Ворохті та інших містах Прикарпаття. Отже, дефіцитний та дорогий тепер гній ВРХ можна з успіхом замінити на альтернативні значно дешевші місцеві добрива. Створення ґрунтозахисного покриття, або мульчування ґрунту. Після збирання врожаю пожнивні рештки слід рівномірно розкидати по всьому полю. Висота зрізу рослин повинна бути на рівні 10-20 сантиметрів. Цей захід створить ґрунтозахисне покриття, яке ефективно протистоїть водній та вітровій ерозії, забезпечує збереження вологи, перешкоджає росту бур'янів, сприяє розвитку
ґрунтової мікрофлори.
Посіви сидератів. Післяжнивний посів сидеральних культур запобігає втратам поживних елементів із родючого шару ґрунту, захищаючи його від процесів ерозії, тобто є елементом ґрунтозахисної системи землеробства. Також завдяки посіву сидератів можна значно поповнити ґрунти необхідними елементами живлення рослин і відмовитися від дорогих синтетичних мінеральних добрив. Так, винесений урожаєм азот
компенсується введенням у структуру посівів 20 відсотків багаторічних бобових трав, таких як люцерна, конюшина, люпин, еспарцет, а також однорічних – вики, пелюшки, гороху, кормових бобів. У сидеральних культур розвинена коренева система, яка добре розпушує ґрунт. На коренях розвиваються бульбочкові бактерії, які асимілюють азот з повітря і збагачують ним ґрунт. Тому й відпадає потреба у мінеральному добриві.
Винесення урожаєм фосфору і калію у перші роки запровадження технології мінімального обробітку компенсується переведенням його важкодоступних форм у доступні для рослин завдяки таким сидератам, як еспарцет, гречка, люпин і гірчиця, а в подальшому внесенням в
ґрунт фосфоритного борошна і сильвініту з посівом тих же сидератів.

Еспарцет є добрим попередником для більшості культур сівозміни. Проте його не слід висівати на кислих ґрунтах без попереднього вапнування. Він нагромаджує в ґрунті від 100 до 200 кг/га азоту. Для порівняння, пелюшка накопичує в ґрунті лише 60-100 кг/га азоту. Проте цінність пелюшки в тому, що вона не вимоглива до ґрунтів і навіть на бідних дерново-підзолистих землях забезпечує високу врожайність зеленої маси – 250-300 ц/га.
Сидеральні (зелені) добрива збагачують ґрунт органічними речовинами. Заробляють їх у ґрунт в період найбуйнішого розвитку,пересікаючи дисковими боронами. Під впливом мікроорганізмів рослинні рештки, насамперед відмерле коріння, стебла та листки розкладаються йперетворюються на гумус. Як свідчать дослідження, крім збільшення гумусу, сидерати змінюють його фракційний склад. Так, зелена маса люпину
збільшувала вміст цінних гумінових кислот на 20-30 відсотків, у той же час абсолютний і відносний вміст водорозчинних фульвокислот зменшувався.
У ролі сидератів можуть висіватися горох, озиме жито, олійна редька, ріпак та інші. Сидерати повинні бути із багатьох видів рослин. Щоб мікроорганізми добре працювали, для них потрібне різнотрав'я. Завдяки сидератам і внесеним у ґрунт органічним добривам, поліпшується водний та повітряний режими, покращуються фізичні й агрохімічні показники ґрунту. При залишенні на полях нетоварної частини врожаю на кожну тону пожнивних решток треба вносити по 10 кілограмів діючої речовини азоту (аміачна селітра).

Для захисту посівів від бур'янів застосовують агротехнічні заходи (культивацію) та посіви післяжнивних сидератів із хрестоцвітих культур, які мають алелопатичну дію на бур'яни. Захист посівів від шкідників і хвороб здійснюють агротехнічними, профілактичними, біологічними і хімічними методами. Встановлено, що післяжнивний посів озимого жита, як сидерата, зменшує не лише кількість бур'янів, але й чисельність паразитів (шкідливих мікроорганізмів) на 80-90 відсотків. Необхідно щорічно проводити корекцію структури землекористування та моделювання оптимальної структури посівів.Технічне забезпечення ресурсозберігаючої технології екологічного землеробства базується на застосуванні дискової борони БД-10, культиватора, кільчастоFзубчатого котка і сівалок прямого висіву насіння чи комплексних агрегатів, які проводять увесь комплекс підгоF
товки ґрунту і посів насіння за один прохід. Досвід господарств центральної частини України показав, що ґрунтозахисні й ресурсозберігаючі технології екологічного землеробства потребують порівняно з традиційними втроє менше часу на обробіток землі, вдвоє-втроє менше пального й вдесятеро менше мінеральних добрив. А застосування безплужного обробітку ґрунту дозволяє на третину зменшити внесення органічних добрив.
У нашій області окремі елементи цієї нової ресурсозберігаючої технології використовують такі передові господарства, як ПАФ "Вільна Україна", АТЗТ "Степан Мельничук", ФГ "Прометей" та ряд інших виробничників, а також їх застосовують на дослідних ділянках дендропарку "Дружба" при Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника.

Мирон ТОМИН.
Науковець.
Богдан СЕРЕДЮК.
Головний інженер
грунтознавець Івано
Франківського обласного
державного проектно
технологічного центру
охорони родючості ґрунтів
та якості продукції