Саме на таких засадах виховували трійко своїх синів подружжя Левчуків із села Чернятина Городенківського райо ну. Старший Богдан з'явився на світ у 1972, а уже за три роки Бог дарував Левчукам близнюків Мирослава та Ро мана. Хлопці росли розумними, здорови ми та працьовитими. Усе їм вдавалося легко: у школі вчилися добре, батькам допомагали по господарству – в селі завжди багато роботи, займалися спор том. Близнюки усюди і завжди були тільки разом: вчилися в одному класі, згодом в одній групі ІваноФранківського СПТУ №5 за фахом штукатурплиточник. Навіть у лавах Збройних сил України хлопці слу жили у Хмельницькому в одній роті.
Старший Богдан у 1992 році повернувся додому з Києва, де проходив стро кову службу і пішов працювати у колгосп. Господарству потрібні були кваліфіковані трактористи. Ранньою весною 1996 року з близню ками трапився випадок, який певним чи ном вказав хлопцям на їх справжнє по кликання. Того дня вони їхали авто мобілем на город. Напередодні пройшов дощ, тож вологий асфальт виблискував, немов чорна ковзанка. Обережно, метр за метром долаючи шлях під гору, Роман та Мирослав раптом помітили жахливу картину: водій мотоцикла з коляскою, котрий рухався на декілька метрів попе реду, не впорався з керуванням, тож його транспортний засіб полетів прямісінько у ставок, берегом якого проходила автодо рога. Мотоцикл одразу ж затонув, а трійко людей, що були у ньому, вчепилися один в одного й відчайдушно кликали на допо могу. Близнюки миттєво зупинили автомобіль. Вони розуміли: ситуація досить склад на, адже люди знаходилися за 5 метрів від берега, глибина озерця – до трьох метрів. Вода холодна, тож незвичній до таких купелей людині зовсім неперелив ки. Недовго думаючи, Роман та Мирослав кинулися на допомогу людям.
Усе це вони згадують немов крізь сон: як схопили потенційних потопельників за наскрізь промоклий одяг, як витягували переляканих людей на берег. Уже потім виявилося, що тим злощасним мотоцик лом їхала молода пара, котра за два тижні мала стати на рушничок щастя. Якби не Роман та Мирослав, то замість щасливо го весілля на тому подвір'ї було б непо правне горе. Вперше врятувавши людські жит тя, близнюки інтуїтивно відчули той шлях, який уже за декілька років стане для них життєвим. У 1998 на посаду диспетчера в СДПЧ18 міста Городенки прийшов Ми рослав. Робота настільки сподобалася, що уже за кілька років він переконав і Романа піти працювати в пожежноряту вальну службу. Тепер вони чергують у одній варті: Мирослав – старший пожеж ний, його брат – пожежний. Братній зв'язок, який буває лише поміж близ нюків, кажуть, надзвичайно допомагає їм під час виконання службових обов'язків: вони розуміють один одного з півслова. Крім того, набагато легше, вступаючи в боротьбу з небезпекою, відчувати поруч тверде братове плече. За свою багаторічну службу в ла вах МНС, згадують брати Левчуки, їм довелося врятувати житя близько десят ка людей. Випадок, котрий найбільше відклався у пам'яті, трапився декілька років тому взимку в селі Чортовець Горо денківського району. Тоді близнюки ви несли з палаючої літньої кухні 45річного господаря, котрий знепритомнів від диму. Чоловіку надали першу долікарську до помогу та передали працівникам швид кої медичної допомоги. Саме завдяки їм людина залишилася живою.
Неодноразово Мирославові та Рома ну Левчукам доводилося і ліквідовувати наслідки дорожньотранспортних пригод. Найбільше запам'яталася дорожньот ранспортна пригода, котра сталася на весні 2009го року на околиці Городенки. Рановранці на дорозі зіткнулися легко вик "Мерседес" та пасажирський бус. Внаслідок ДТП травмувалися п'ятеро осіб, причому водії обидвох транспортних за собів були у вкрай важкому стані. Черго ва варта, у складі якої були і братиблиз нюки, негайно виїхала до місця пригоди та за допомогою спеціального обладнан ня вивільнила потерпілих з понівечених салонів авто. Усі учасники дорожньо транспортної пригоди, на щастя, зали шилися живі. Щоразу, слухаючи розповіді братів про таку відповідальну та потрібну усім робо ту, почав задумуватися і Богдан. На той час він працював трактористом у кол госпі, однак жодного морального задово лення ця праця йому не приносила. Тоді Богдан Левчук вирішив також піти на ро боту в службу МНС. З 2004го року він працює диспетчером на пункті зв'язку са мостійної державної пожежної частини №18 та приймає тривожні виклики. Саме тут, запевняє Богдан, він знайшов себе.
І, хоча робота надзвичайно відповідальна, адже від твого правильного чи непра вильного рішення залежить чиєсь життя, зараз, каже, не проміняв би свою роботу на жодну іншу. Ось так уже декілька років поспіль стоять на варті безпеки життя мешканців Городенківщини три брати Левчуки. Спільна праця ще більше згуртувала і без того дружню родину, допомогла їм збаг нути, що у житті є справді важливим. Зараз у кожного із братів по двійко дітей. 13річний Мирославовий Віталій і 9літній Романовий Костянтин в один голос за певняють: будуть, як і батьки, рятуваль никами. А поки діти мріють, батьки щотри доби заступають на чергування. Жодно го подвигу, кажуть брати Левчуки, у своїй роботі вони не бачать. Вони просто вико нують ту місію, яку обрали і зробили своїм кредо: запобігти біді, врятувати життя, допомогти у будьякій надзвичайній ситу ації.
Юлія ГРИНЯК Центр пропаганди УМНС в Івано-Франківській області
Останні статті:
- 04/11/2011 22:19 - Трагедії через людський фактор
- 28/10/2011 21:57 - У Турці розвивають...виробництво і соціалку
- 14/10/2011 21:33 - Творім у себе Європу
- 08/10/2011 22:55 - Доброчинність мальтійців
- 08/10/2011 22:43 - Бабуся забула , як дівчиною була
Попередні статті:
- 09/09/2011 13:18 - “Бізнес” на святинях
- 26/08/2011 23:15 - Втеча прикарпатця до Італії завершилася в нашому суді
- 12/08/2011 20:24 - 38–а легендарна
- 12/08/2011 20:21 - Презентація
- 22/07/2011 14:13 - Чому вбито карпатського мольфара і цілителя
