Кореспонденція “Новаторський пошук”, яку надруковано в “Прикарпатській правді” за 24 грудня минулого року, викликала резонанс. Адже її автори – член Національної спілки письменників Орися Яхневич та винахідник Микола Осадчук з Городенки, порушили в ній актуальні питання – про гірку долю щодо впровадження цікавих розробок – ліжка для лежачих хворих та приладу щодо запобігання вибухів газу в приміщеннях. Якщо прості співвітчизники наголошують на вкрай необхідності такої продукції, то висока еліта, від котрої залежить реалізація винаходів, мовчить, як риба у воді. Ось що пише один з авторів – Михайло Каралаш з Снятинського району.

РЕДАКЦІЯ зробила добру справу, надрукувавши цей обширний ма теріал. Я повністю підтримую ідею й думки, висловлені авторами публікації. З ними, напевно, погодяться всі знедо лені люди. У нас в Україні потрібно запро вадити в серійне виробництво і виготов лення спеціально технічно обладнаних ліжок та інших винаходів М.Осадчука. Вони дуже допоможуть інвалідам, а та кож їхнім родичам, які зайняті доглядом за ними. Добре, що в нас є талановиті, розумні винахідникираціоналізатори. Їх потрібно всіляко підтримувати, бо вони роблять добру й потрібну справу, яка полегшує життя інвалідів, прикутих хворобою до ліжка. А їх дуже багато. Перед моїми очима часто виникає картина страждання другаровесника Ярослава Комарика. Він був здоровим, нормальним чоловіком. Працював май стромбудівельником. Одного разу, по вертаючись з роботи додому, потрапив у ДТП, в результаті якої одержав тяжку травму – перелом хребта.

Понад 20 років мужній, розумний чоловік був нерухомим, прикутим важкою недугою до ліжка. Йому то б і стало у пригоді спеціально обладна не диволіжко! І для його старенької ма тері, яка за ним доглядала, – також. А так мій другровесник помер у ве ликих мукахстражданнях... Ніхто не знає, що чекає людину в ту чи іншу мить життя. Сьогодні – вона здорова, а завтра – інвалід, прикутий хворобою до ліжка. Коротко про себе. Мені 62 роки, я – інвалід ІІ групи з дитинства. Хворію з трирічного віку, бо стався нещасний ви падок – перелом хребта. Довелося бага то років лежати в ліжку. Та, дякуючи Богу, лікарям, своїм батькам і своїй силі волі, мені вдалося стати на ноги. Я нор мально ходжу, хоча явна фізична вада залишилася на все життя. Перебуваючи в ситуації (хай і в мину лому), у якій живуть тисячі інвалідів, я хочу подякувати газеті “Прикарпатська правда” за публікацію статті О.Яхневич і М.Осадчука. Ця справа заслуговує підтримки держави (владних структур) та багатьох людей України.
ТЕПЕР хочу подякувати газеті “При карпатська правда” за допомогу, яку мені надала понад 40 років тому. Справа була така: я закінчив на той час 9 класів, а 10й ніяк не вдавалося закінчити через хворобу ніг. Мені дуже хотілося вчитися заочно (бо стаціонарно вчитися я вже по віку не підходив). Та кожної осені хвороба моя кісток прогре сувала і я не мав змоги своєчасно розпо чати навчання, бо жодна школа не прий мала на навчання з грудня.Тоді я звертався за допомогою у всі районні інстанції, але чиновникибюро крати існували завжди! Заступник голо ви районної ради тих далеких часів мені сказав: “Навіщо тобі освіта, робота, навіщо тобі професія? Маєш 16 карбо ванців пенсії по інвалідності, маєш батьків, город, то жити можна”... Було дуже гірко і образливо від цих слів.

Тому я звернувся по допомогу до газети “Прикарпатська правда”. Редакція надрукувала мого листа. За її вимогою районна влада мені помогла. Я екстер номзаочно закінчив 10й клас. Після цьо го закінчив короткотермінові курси інспек торів по кадрах і був прийнятий на роботу у місцевий колгосп імені Я. Галана. Згодом успішно закінчив Тлумаць кий сільськогосподарський технікум бух галтерського обліку. Відпрацював у кол госпі 33 роки аж до його розпаду (2004 рік). Перебував на пенсії по інвалідності, в даний час – по віку. Брав участь у громадській роботі, а також виконав нор му кандидата в майстри спорту з шашок колишнього СРСР і України. Вісім років захищав спортивну честь нашої області в командній першості України по шаш ках. Тож я, вже на старості літ, ще раз дякую газеті “Прикарпатська правда” і низько вклоняюся за допомогу, яка була вирішальною в моїй долі понад 40 років тому. Бажаю редакції благополуччя, а її працівникам – миру, міцного здоров’я, щастя, творчих успіхів на благо України.

---

• 12/02/2011 00:36 - Чужого болю не буває
• 05/02/2011 23:22 - Ветерани “К” СБУ: погляд зблизька
• 29/01/2011 00:00 - Призвание лечить людей
• 28/01/2011 23:39 - Погляд респондентів
• 21/01/2011 21:17 - Рушник єднання

• 08/01/2011 16:04 - Нехай у цьому році все вам вдасться
• 08/01/2011 15:42 - Слід на землі
• 03/01/2011 14:49 - Доробок вплітається у вінок гуцульської краси
• 24/12/2010 00:00 - Відзнаки за службу сумлінну
• 17/12/2010 17:19 - Щоб не придбати фальсифікат

---