Серед читачів газети “Прикарпатська правда” – іванофранківка Олена Арсен. Ще в 1939 році її бать ка – відомого на Полтавщині аграрника – направили на Прикарпаття допомагати місцевим землеробам. Через рік сюди переїхала його сім’я й тут Олена Михайлівна почала свій трудовий стаж – піонерво жатою в школі, адже на той час встигла закінчити два курси Харківського педагогічного інституту.

Та війна з фашизмом перервала мирну працю. Сім’ю пол тавчан евакуювали углиб краї ни. Повернулася вона на Прикарпаття лише після розгрому ворога. Правда, не в тому складі, як була до війни. В одному з важких боїв загинув брат. Та й батько, виснажений важкою працею по відбудові зруйнова ного ворогом Прикарпаття, до сить рано пішов із життя. Тож Олена Михайлівна, як педагог, почала працювати у школі. Її, як активістку, залучи ли до першої на наших теренах виборчої кампанії в 1946 році до Верховної Ради – була сек ретарем виборчої комісії. При гадує, як з інспекторською пе ревіркою приїздив Сидір Ковпак. Хоч тоді статків таких, як тепер, не було, але вибори пройшли активно, без пору шень, ексцесів.

Життя склалося так, що до велося перейти з школи на іншу роботу. Та повсюдно, де б вона не працювала, її вважали зразковою у виконанні службового обов’язку. Її життєве кредо – бути зразком для інших, роби ти людям добро домінувало в діяльності. Хоч Олена Михайлівна дав но залишилася без старшої рід ні, її радістю є сини з чіткою життєвою позицією, яку їм прищепила. Перебуваючи на за служеному відпочинку, всіляко сприяє, аби рідня легше пере носила теперішні негаразди. Особливо гордиться бабуся онуками. Вони зайняли хорошу нішу в суспільстві й додають їй радості. Будучи активісткою “Прикарпатки”, згадує, як разом з чоловіком – Борисом Арсеном, котрий, на жаль, давно пішов у інший світ, – стала на її захист у часи, коли перші “демократи” незалежної України використо вували всі засоби, щоб припинити випуск цього найстарішо го з досі існуючих видань. І їм на деякий час вдалося це зро бити. Та завдяки Борису Семе новичу, який очолив комітет по захисту “Прикарпатки”, вдало ся відновити її випуск, друкую чи газету далеко за межами області. Будучи старшою від “При карпатки” на 18 років, Олена Михайлівна черпає з неї інфор мацію, яка допомагає зорієнту ватися в теперішній складній обстановці.

Любов ЗОРІНА.