Непомітно підкралася до нашого карпатського краю осінь і з вітром падають на землю перші пожовтілі листочки. А біля дороги сумно стоїть наша церква "Св. Анни Зачатія", бо ж напередодні свята Цілителя Пантелеймона перестало битись добре, лагідне серце нашого священника, протоієрея отця Степана (Депка). Страшна звістка лягла тяжким смутком у серцях його пастви і всіх людей, які його знали.

Народився він 5 грудня 1946 року на Прикарпатті. Дитинство пройшло в селі Зелене Верхо винського району. Сім’я була при певних обставинах на той час виселена в Сибір.

Від голоду, недостатньої кількості їжі до п’яти років він ще не ходив. Потім, як розповідав колись священик, якась добра жінка порадила його мамі скупати дитину в квітках, рознотрав’ї, освячених на свято Іоана Хрестителя. І хлопчик по чав ходити. Важким і голодним було його дитинство. Після служ би в армії поступив і закінчив з відзнакою Коршівське профте хучилище, працював на різних роботах. Хотів поступити у ви щий учбовий заклад, бути істо риком. Але його не приймали на навчання, бо батьки були висе лені в Сибір.

У дитинстві, а потім і в юності любив слухати Службу Божу, церковний спів, просто перебу вати у Божому храмі. А тому ба гато навчався у священників. Записував на касети Службу Божу, усі церковні треби. 18 років був дяком, деякий час перебу вав у Гошівському монастирі. Усе своє життя він навчався, багато читав. У 44 роки був вис вячений на священника. Пере буваючи уже у нашій парафії, протоієрей Степан закінчив По чаївську духовну семінарію. По будував за своє життя чотири церковні храми. Наш храм "Св. Анни Зачатія" був останній в його житті.

Прийшов у Верховину, не маючи ні гроша. Ледве добився місця під будівництво храму. Ми на той час не вірили, що так швидко можна збудувати таку гарну церкву, але на все воля Божа. Жив на той час отець Сте пан майже в землянці – стіни з тирси і пічкабуржуйка. З почат ку під храм Микола Несторук віддав свою недобудовану хату. А на території, виділеній під церк ву, збудували тимчасовий ша лаш і там правилася Служба Божа.

Не мав отець Степан спочин ку, щодня ходив, їздив збирати гроші на Храм базарями, Божи ми Храмами з дерев’яною скри нькою у дощ, спеку, морози... Церква наша будувалася на кри вавих сльозах отця і матушки Ксенії. Важко хвора жінка вари ла постійно майстрам їду, важко працювала. Хоча допомагали парафіяни, але вся посильна і непосильна праця лягала на їх плечі.

У 2005 році на свято "Споми на чуда Архистратига Михаїла, бувшого Хонех" храм було освя чено. На освяченні був Архієпи ском ІваноФранківський і Коло мийський Миколай і майже 200 людей із різних куточків Гуцуль щини, Буковини і Закарпаття. Було багато кореспондентів, зо крема кореспондент із газети "Київський телеграф", де напи сали статтю про нашу церкву, отця Степана і матушку Ксенію. Про земні хороми отець Степан і матушка Ксенія ніколи не мріяли. Жили скромно. Всі кош ти вкладали у розбудову церк ви. Збудували іконостас вартістю 25 тисяч доларів, придбали ве личну ікону у Захрестя за 3 ти сячі доларів, а також ікони, при краси, підсвічники, паникадило, чаші та іншу церковну утвар. У цьому йому багато допомагали його духовні чада, хто як міг, але переважно то заслуга отця Сте пана.

У церкві проводились нічні служби, вичитки. Священник допомагав людям, як міг. Мав на то благословення від Владики, а також із Почаївської Лаври, до якої їздив багато сам і возив ба гато людей до цієї величної Свя тині. Його знали багато священ ників і монахів. Також возив до Києва по святих місцях багато поломників.

Але найбільша його заслуга в тому, що він допомагав людям при різних життєвих обставинах, їх зцілював. Приїздили до нього цілими автобусами і по одинокі. Ніхто не поїхав від нього без до помоги. Він щиро любив людей, особливо малих дітей. Завжди при ньому для дітей були цукер ки. Роздавав сам милостиню людям. Не купував собі дорогих іномарок, а все що мав вкладах у розбудову церкви, допомагав бідним.

Господь і Матір Божа поси лали до нього людей, які він зцілював і люди віддячували йому пожертвами на Храм. Жаль, що отець Степан не вів записи оздоровлених ним лю дей. То Господь оздоровлював їх молитвами отця Степана. Ба тюшка ділився своїм багатим духовним досвідом з довірою і щирістю. Його можна було спи тати про все, що тривожило душу, і одержати пряму відпо відь. Отець Степан любив, коли людина трудилася, вдосконалю валася, вкладав усе і допомагав їй. З молитвою відносився до кожної людини і пам’ятав, що у кожного є своя тайна з Богом, яка не відкрита всім. Багатьом людям він допоміг, навернув на шлях істини. Отець Степан не займався політикою, а служив Богу і людям. Завжди усміхне ний, любив пожартувати. У церкві кожного благословляв, давав мудрі поради, окропляв Святою водою. Усі люди, хто був на Службі Божій в нашій церкві, відчували сильну благодать. Нам не віриться, що нашого дорого го Пастиря уже немає.

Нескінченним потоком ішли та їхали люди з усієї країни на похорон. І коли тіло опустили в могилу, багато людей, та всі при сутні побачили в небі над хра мом і могилою великий хрест із хмар. Воістинно Святість

Пишемо це для того, щоб люди знали, якою простою і вод ночас не, простою людиною був наш священник. Ми всі знали його, бачили його, така людина ходила серед наших горян і не усвідомлювали про те, яка це добра душа. Отець Степан був дуже смиренною людиною. Інко ли на деякі образи в свою адре су казав, що так має бути "Сла ва Богу за все, Слава Богу за смуток і радість".

Пройшло уже перше зцілен ня жінки на його могилі із важки ми травмами при падінні. Ішов ши на Службу Божу до церкви жінка повернула на могилку о.Степана і своїми словами по просила помочі в нього, як у жи вого, зцілення пройшло одразу. Це чудо бачили парафіяни, які були у церкві. Сама пані Ганна ледви повірила у це зцілення, їй треба було їхати на операцію в ІваноФранківськ. Казала, якби це відбулося з кимось іншим, то б не повірила. Другого дня вона пішла громадити сіно.

Незвичайною людиною був наш о.Степан. Ми віримо в те, Господь оселить його душу, там де спочивають праведні й після смерті він буде допомагати лю дям, які прийдуть до його гробу з добрим серцем і щирою молит вою.

На його могилі завжди живі квіти, горять свічки. Ми не забу ваємо нашого дорогого о.Сте пана.

Не так давно минуло 40 днів з дня його успіння. Тож по моліться і пом’яніть його своєю щирою молитвою.

Парафіяни церкви "Св. Анни Зачатія" Московського Патріархату, смт.Верховина.