Ми живемо в часі, коли відбувається процес відродження традиційних засобів української культури, який вимагає підвищення професійного рівня людей, що безпосередньо діють в цій сфері. Поступове розширення мистецьких технологій, їх модифікація у площину масових форм (організація масових дійств, презентацій, фестивалей, конкурсів, бурхливий розвиток шоу-бізнесу) значною мірою сприяли театрально-мистецькій іновації, пов'язані з новим баченням концептуальних основ режисури, одного з основних чільників організаторів масових заходів.

Народження нових свят, фестивалей, вистав під відкритим небом – свідчать про формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. Отже, практика сучасних трансформаційних процесів в Україні, її входження у систему світових, економічних, соціальних, політичних та культурних зв'язків, об'єктивно визначають якісно новий зміст і пошук цікавих форм створення цих заходів. Ось чому нині театр масових свят, де основною, головною проблемою є високе громадянське звучання, пристрасна публіцистичність, стають основою боротьби за тих, хто перебуває у глядному залі, збагачує, підносить їхній інтелектуальний і чуттєвий світ.

Тепер змінилися форми цього жанру, народилося багато нових різновидів, які займають міцні позиції в житті країни, нашого краю. Масове свято, вистави під відкритим небом, фестивалі мають свою глибоку історію. Ще в епоху середньовіччя й Ренесансу масові свята утверджували стабільність, незмінність існування держави, нації. Відомий філософпросвітитель Франції Жак Жан Русо писав: "Якщо ви хочете зробити народ працелюбним і діяльним, дайте йому святкування...".

Цю думку підтримував і Дені Дідро, який писав про могутню силу виховного впливу масових вистав. Наш час підтверджує думку великих філософів. Народження в нашому місті культурномистецького центру "Є", пошук ним нових, незвичних форм проведення різних заходів, розробка цікавих проектів для молодіжних програм. Думається мені, що все, що робиться, то велика заслуга керівництва центру – артдиректора Олени Дворець кої. Я радію з того, що наш студент Дмитро Ярема набирав практичних навиків, працюючи над сценарієм та постановкою мистецького проек ту "Коробка". Незвична назва, неординарний режисерський хід, знай дений темпоритм проекту, який відповідає часу і ритму сьогодення. Звичайно, є ряд і недоліків, спірних дискусійних моментів по формі проекту, по засобах його втілення, але є головне – знайдений свій особистий погляд на проблему, про яку говорить автор.

Якість створення масових дійств, сценічних композицій, вистав під відкритим небом, театралізованих концертних програм зале жить від особистості. Це одна з особливостей естради. Колись світова зірка естради Едіт Піаф говорила: "Ви думаєте, важко знай ти молодих людей, які уміють співати? Їх тисячі. Але дайте мені особистість." Досить цікавим видався оригінальний, незвичний за формою, нетрадиційний мистецький проект "Роrtо–Frankо 2010", який засвідчив, що організували його, втілювали в життя різні за жанра ми і напрямками особистості. Я можу вступити в дискусію з організа торами проекту по пошуку мистецьких прийомів, сюжетній цілісності, по організації заходів, але я з упевненістю можу стверджувати, що народження таких заходів засвідчує про цікавий, потрібний нашому сьогоденню пошук нових, до якоісь міри, незвичних за змістом і формою дійств. Наш край, наше місто, я не боюся цього слова, – це колодязь цікавих, самобутніх, високопрофесійних мистецьких колективів та окремих виконавців, які спроможні вирішувати новітні величні програми, творчі заходи, фестивалі, театралізовані концертні програми, видовища, народні свята.

Я гордий тим, що мав при четність до створення великих сценічних дійств на сцені столичного палацу культури "Україна", масових театралізованих дійств, присвя чених до 1100річчя міста Галича, Гуцульських фестивалей в містах Надвірна, Коломия, Косів, Бойківських фестивалей, масштабного Всеукраїнського фестивалю "Родослав", величного Шевченківсько го свята "В сім'ї вольній, новій". Думаю, що успіх свят залежав від особистостей, які були в перших шеренгах їх організаторів. Це дійсно був "золотий час" розвитку культури Прикарпаття в Незалежній Україні. Хотів би зазначити, що велика заслуга цих людей у вмінні зорганізувати митців у значиму, професійну, ділову групу, вміння чітко визначити тему та ідею заходу, створити атмосферу довіри і творчого пошуку.

Для кожного заходу шукалися свої відповідні форми, виключалося питання повторів, примітивізму, поверховості, залучалися кращі виконавці. Всі помисли тих, хто створює та втілює в життя сценічні, майданні масові дійства державних свят повинні бути захоплюючими, приваб ливими, високопатріотичними та високохудожніми. Проведення Дня Прапора своєї держави – це сповідь нашого покоління перед тими, хто боровся, відстоював під синьожовтим прапором. На превеликий жаль, організація цього величного свята в цьому році пройшла не цікаво. Шкода, що автори створення дійства забули (а можливо і не знали) прекрасну думку філософа: "Для величних ідей треба шукати незвичні, цікаві форми". У нашому місті є величезні можливості для створення цікавого, захоплюючого мистецького дійства, присвяченого Прапору рідної держави, дійства, де пройшла б історія прапора, викори ставши маршпарад, дефіле прапорів, виставу театру вогню. Причина в одному – не знайшлося творчої особистості, яка б залучила студентів Інституту мистецтв, музичного училища, аматорсь ких колективів та зорганізувала б це дійство. Бездарні, непрофесійні чиновники звикли нарікати, що, мовляв, не виділяють коштів. А ви, шановні, доведіть свою спроможність зробити щось цікаве – і кошти знайдуться.

Не думаю, що в Тернополі або Луцьку гроші падають з неба, а там змогли зорганізувати цікаве, неординарне свято. Знайшлися особистості, які надали йому великого політичного значення завдяки знайденим цікавим мистецьким формам. Теж саме повторилося при організації урочистостей, присвячених 19й річниці Незалежності України. Офіційна афіша засвідчувала, що творцями цього "шедевру" було управління культури ОДА та театр фольклору, народних свят і видовищ. Сценарій написаний на рівні студента початківця училища культури (використані нецікаві поезії, шаблонні, а місцями і неграмотні тексти ведучих, нелогічні переходи між епізодами) привів до тих страшних слів для мистецтва – непрофесійність, примітивізм. До такого значимого заходу не залучені кращі колективи та виконавці нашої області, не знайдений чіткий режисерський хід, де б головна ідея – ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ виросла у великий апофіоз слави нашої Держави.

Постановники використали стару побудову, забули і про основний постулат сценічного дійства: величний пролог, висока кульмінація, могутній фінал. Різножанровість, об'єднана в єдину естрадну публіцистичну виставу, вимагає і професійного підходу до підбору номерів, таких як хореографічний ансамбль "Калинонька" с. Радча Тисме нецького району та вокальний дует "Мальва" з Калуша. Не працюють постановники і з ведучими, які не знаходять себе в сценічному просторі.

Давно вже відійшла сценічна мода на так звані "глухонімі" концерти, коли не оголошуються автори творів. Були часи, коли за такі, з дозволу сказати, непрофесійні, примітивні дійства організатори несли покарання. Але найбільше пока рання – це власна совість, сором перед самим собою. Час набирає активного оберту до росту професійної майстерності, якісного підходу до справи. Ось чому так потрібні реформи, які проводить керівництво країни. Думається, що такі реформи неминучі і для сфери культури, де значення особистості, професіонала стане однією з перших ознак. У сферу культури повинні прийти молоді обличчя, з новими ідеями, з чіткою державницькою позицією та якісним баченням втілення великих ідей. Настає час реформ і професійних колек тивів у напрямку пошуку нових форм своєї діяльності.

Володимир НЕСТЕРЕНКО. Доцент, народний артист України