Десятки тисяч прикарпатців, як і мільйони трударів інших регіонів України, рятуючись від злиднів у рідній домівці, постійно виїжджають
на заробітки у близьке й далеке зарубіжжя. Зіткнувшись з тамтешніми реаліями, в умовах яких цінять і всіляко матеріально підтримують
чесних працелюбів, часто замислюються, що заважає в наших у стократ кращих умовах добитися бодай близького до їх рівня життя. Адже
земля України, природно-кліматичні можливості й природні ресурси – це унікальний дар Божий. 40 відсотків європейських запасів чорноземів,
уся таблиця Менделєєва – у наших надрах. Займаючи один відсоток суші Землі, маємо 5,2 відсотка її природних ресурсів. Ось деякі узагальнені причини нашої бідності, розкриті на основі спілкування з багатьма заробітчанами.

ВАРВАРСТВО. З таким його процвітанням в економіці, котра є основою кращого життя, як на наших теренах, ніде не стикався, хоч, поки мав здоров’я, по-чорному трудився в різних державах, зізнався один з моїх співрозмовників. Повсюдно в цивілізованих країнах розвивають і підтримують у себе наукоємке виробництво, інтелектуальні технології й надійно захищають інтелектуальну власність. А наші правителі обрали інший шлях – їх плюндрування. З’ясувалося, що мій співрозмовник у дореформенний період інтелектуально зміцнював економіку своєї Вітчизни. Та в розпал перебудовних часів, коли почалася варварська “прихватизація” створеного всім народом багатства, такі працелюби-інтелектуали, як він, стали непотрібні. Згорнувши стару економічну стратегію розвитку, новітня влада взамін нічого кращого не впровадила. Почав, образно кажучи, правити балом вільний ринок, який відомий фінансист Дж.Сорос назвав “ринковим фундаменталізмом”, – тобто первинним, диким капіталізмом,
який держава не регулює. Зародилося це економічне варварство ще при президентстві Леоніда Кравчука, а досягло епогею при прем’єрстві Юлії Тимошенко.

Повністю нехтуючи добрими порадами всіх – від президента до опозиції, її урядова команда обрала шлях тотальної руйнації вітчизняного виробництва. У результаті його відкинуто далеко на периферію світового господарства. Таким чином розчищено наш ринок для продукції із зарубіжжя й замулено багато джерел поповнення бюджету. Лише торік, як свідчать дані Держкомстату, випуск промислової продукції скоротився на 21,9 відсотка проти попереднього року, який теж характерний різким спадом. Аналогічних тем пів падіння не зафіксовано в жодній країні як колишньої союзної спільноти, так і Європи. Ні одна галузь не працювала з плюсом. За цим створеним урядом виробничим колапсом важкі долі простих трударів, зайнятих у галузях. Одних вигнано за прохідні виробництв, інших переведено на скорочений робочий тиждень, що загострило бідність. Добитися цього, очевидно, й прагнули владні руйнівники, адже, як говорив Фр.Рузвельт, “злиденні й
голодні люди – це дуже хороший матеріал, із якого легко ліпити диктатуру”.
Процес її ліплення припинено, на щастя, в час недавніх президентських виборів. Творці економічного варварства пішли в
небуття, але позбуватися їх гіркого й важкого багажу доведеться довго. Адже його корені, як ракові метастази, обплутали домінуючі сфери. Хірургічного втручання недостатньо. Потрібна нова економічна стратегія, на вироблення якої та її реалізацію потрібні час, зусилля і досвід.

НАЖИВА. У жодній країні, де пекельною працею рятувався від злиднів у рідній домівці, так сильно, як у нас, не наживаються на простих трударях,
поділився думками інший заробітчанин. Наш “бізнес” заради швидкого збагачення може, як писав великий поет, і латану свитину з каліки зняти.
Висновки цього недавнього остарбайтера підкріплюють темпи збагачення і жебрацтва різних категорій населення. Якщо в
країнах Європейської спільноти співвідношення прибутків десять відсотків найбагатших людей з доходами такої ж кількості бідних
складає 5:1 – 7:1, то в нас –величезна прірва. В цих умовах досить великою дозою снодійного, якою присипляють співвітчизників від протестів, є адмінресурс. Людей легко зомбують: ніби можуть втратити навіть те, що є в наявності. Таке зомбування особливо проявилося в час минулих президентських виборів. Неперевершеним майстром була кандидат у президенти Ю.Тимошенко. Мовляв, якщо співвітчизники не проголосують за неї, то донецькі заведуть державу в тупик, куди насправді її запроторила урядова команда Юлії Володимирівни. Чимало виборців, ставши рабами за психологією, повірили цим нісенітницям. Вони настільки звикли до широко розрекламованої тоді головною урядовкою світової кризи, яка ніби
сильно позначилася на Україні, що боялися виходу з неї й не бачили необхідності зміни влади “помаранчистів”. Якщо до їх перебування біля
керма основа кращого життя –структура економіки була нераціональною, то в час газдування “помаранчистів” не стало ні структури, ні економіки. Бо ж зусилля спрямовувалися не на зміцненні, а наживі на залишках попередників. За час урядової каденції леді Ю. значно зросла кількість як мільйонерів, так і злидарів. Наші мільйонери суттєво відрізняються від своїх “колег” із Заходу чи інших частин світу нагромадженням свого капіталу.

В інших державах його набували, як правило, цілими поколіннями. Добиваються багатств порівняно чесним, за буржуазними мірками, шляхами.
Одні інтенсивно впроваджували у виробництво, як Г.Форд і Б.Гейтс, технічні або організаційні знахідки, інші – в ході нееквівалентних обмінів. Вносячи вагомий внесок у розбудову держав, не ущемляють своїх трударів. Більше того, надійно “підлатують” солідним заробітком мільйони українців, які постійно або сезонно працюють в зарубіжних багачів. А збагачення наших мільйонерів йде стрімко, швидко й безсоромно. Чимало з них, нічого не створюючи, здобули капітал на плюндруванні могутнього потенціалу, який залишила стара система, або величезних накрутках цін. А трудярям за пекельну працю нараховують таку платню, за яку не можна ні нормально прожити, ні з належними почестями похоронити. Тож не дивно, чому наші кадри, які ще залишилися в Україні, використовують всі засоби, щоб поїхати на заробітки в зарубіжжя.
НЕСТАБІЛЬНІСТЬ. Вона в нашій державі стала значним гальмом щодо поліпшення рівня життя, зробив висновок інший заробітчанин. Працюючи в двох країнах, ніде не бачив, щоб у верхніх ешелонах влади так гризлися між собою, як в Україні до недавніх президентських виборів, після яких
завдяки волевиявленню більшості народу повністю змінено керманичів держави. Однак дехто з недавніх проводирів вдається до різних засобів, щоб не допустити в країні стабільності, яка намітилася після виборів.

Серед них – експрем’єр Ю.Тимошенко. Виявившись викинутою на позиції, які займала до “помаранчевого” Майдану, далі вважає себе важливою фігурою на політичній сцені. На мітингу її прихильників, що відбувся біля пам’ятника Тарасу Шевченку в столиці у день народження поета, заявила: відтепер, мовляв, стає лідером усіх “проукраїнських сил”, які повинні згуртуватися навколо неї в “об’єднану опозицію”. І ця політична сила має не лише тримати за горло нову владу, а й прискорювати її сходження з політичної арени. Це майданне шоу щодо створення опозиції Юлія Володимирівна вдосконалила в наступних дійствах, які проводила під прицілом багатьох телекамер. Так, вийшовши з Генеральної прокуратури, вона ошелешила співвітчизників: ніби з цього дня починаються репресії проти опозиції. Чимало людей, не маючи реальної інформації, повірили цій казці.
Насправді ж Ю.Тимошенко сама створила навколо своєї особистості “репресії”. Експрем’єрку викликала в ГПУ замгенпрокурора Тетяна Корнякова з приводу її заяви, яку зробила тиждень перед цим, про те, що членам Конституційного суду пропонують мільйон доларів за позитивне голосування щодо легітимності парламентської коаліції. Однак вона не назвала жодного факту. Навіть найближчий соратник по БЮТ – прем’єр тіньового Кабміну Сергій Соболєв сказав: “Я не маю такої інформації”.

У Генпрокуратурі, як вимагає законодавство, вирішили з’ясувати, на основі чого експрем’єр збудоражила суспільство такою заявою. Та, як свідчать джерела з ГПУ, під час свого сюди візиту, леді Ю. теж не назвала ні жодного факту, ні конкретних джерел інформації. Бо, очевидно, фактів підкупу суддів КС нема. У всіх подібних дійств, до яких вдавалася й вдається Ю.Тимошенко, одна мета – внести нестабільність у роботу нової владної команди, підвищити свій імідж. Таким чином утриматися королевою на політичній шахівниці. Адже, як засвідчила тривала її прем’єрська діяльність, нездатна заробити його шляхом зміцнення економіки держави,
створення умов для того, щоб рівень життя простих співвітчизників бодай частково досягав того рівня, що є в країнах старенької Європи.
Петро ПИРОЖУК.