У родині Івана та Марії Осадцівих, які жили в селі Хмелівка Богородчанського району, виросло шестеро дітей. Батько служив в армії, був учасником першої світової війни, тож синів і доньок посилав у місцеву школу, адже в селі була, де вчили польською та українською мовами. Щоб вижити, всі працювали на землі.

Коли підросли хлопці, почалася польська війна. Старшого Михайла забрали в УПА. А згодом і Миколу. Там загинули вони. У 1944 Прикарпаття визволила Радянська Армія. Під призов попали Петро й Василь. Служили хлопці у гвардійському штурмовому стрілецькому полку 15 дивізії п’ятої Армії, яка вела бої за звільнення Польщі.

Петра вбили, Василь був розвідником. На його рахунку чимало успішних операцій з виявлення противника, взяття “язика”. Василя Івановича нагородили медаллю “За відвагу”. Якось у нерівному бою за Одером розвідники тримали оборону три дні. З їхньої п’ятірки живими залишилися двоє – Василь і солдатBгрузин. Перебігаючи від рубежу до рубежу, вони створювали ілюзію потужної засідки. Навіть підбили фашистський танк. Товариш загинув, а Василь вижив. Дійшов до Праги. Після поранення в ногу на тривалий час потрапив у львівський шпиталь.

Мама Марія дванадцять служб найняла за одужання єдиного сина, до Львова двічі йшла, щоб провідати його.

Виписали та демобілізували Василя у 1947Bму. Він приїхав додому і зразу за працю. По дорозі, як звичайно, перестріли бандерівці, забрали шинель, мундир і навіть медаль. Добре, хоч живим залишився. Колишній воїн влаштувався на роботу в Перегінську на лісокомбінат. Згодом перейшов на СолотвинсьB кий. До пенсії працював в Івано-Франківську в охороні, але завжди співав. Ось і нині Василь Іванович разом із колегами в хорі ветеранів “Фронтові друзі” радує інших чудовими піснями.

На фото: боєць-розвідник і заслужений ветеран Василь Осадців.

Любов ЗОРІНА.