Політика “демократичної” влади відкинула виробництво цукру в державі більш, як на 60 років назад.
Недавно в Мінстерстві економіки “порадували” співвітчизників: до кінця року ціни на цукор можуть зрости. Виходить, тут не позбулися стилю, властивого в діяльності екс-команд тандему Ю.Тимошенко–В.Ющенко щодо нагнітання в країні обстановки, за що цілком заслужено поплатилися на президентських виборах. На скільки і коли подорожчає солодкий продукт, у відомстві не повідомили. Таким чином створили вакуум, який заповнюють ті, хто прагне на цукрі підлататися, причому за рахунок виснаження цінами простих споживачів.

НЕВТІШНІ ПРОГНОЗИ. Деяку ясність внесли в компаніях, причетних до цінової політики. Експерт Марія Колесник, яка працює в одній з них, – “ААА”, підтвердив ши, що в роздрібі солодкий продукт дещо подорожчає, назвала такі дані. Вже те пер ціни тут зростають на 3040 гривень за тонну протягом тижня. Однак висло вити свої думки щодо причин повзучої накрутки ціни не ризикнула. “До нового року вона буде трохи ви щою 8 гривень за кілограм, – підкреслила експерт. – Тож не потрібно купувати цу кор мішками, бо торгівля зразу підніме ціни”.

Така ціна солодкого продукту, як про рокує до кінця року М.Колесник, вже вста новлена в багатьох торгових підпри ємствах Прикарпаття, які займаються ре алізацією цукру. Так, у минулий понеділок на центральному ринку в обласному центрі його продавали по 8,25 гривні за кілограм, а в порівняно дешевому супермаркеті “Во пак” – по 8,69 гривні. Адже значна частина нашого містечкового бізнесу заради швид кого й безсоромного збагачення, зокрема й на цукрі, може, як писав великий поет, і латану свитину з каліки зняти. За опера тивністю цінових накруток на багато видів харчу лідируємо серед регоінів держави. А от директор інформаційної компанії “ПроАгро” Микола Верницький теж не приховує цінової нестабільності на ринку солодкого продукту.

Тепер середня ціна тонни цукру в роздрібній торгівлі 7400 гривень. А рік тому, незважаючи на його деякий дефіцит, вона становила 6200 гри вень. На його думку, “лише ближче до Но вого року почнеться подорожчання цукру до 8 гривень за кілограм”. І все ж, вважає він, “дефіциту цього продукту не буде, бо баланс попиту і пропозиції кульовий”. А говорячи про причини подорожчання, підкреслив: “Ціна визначається затрата ми виробників, вони виросли через подо рожчання газу, підвищенню платні і висо ких світових цін на цукор через його не врожай у Бразилії та Індії”. Зрозуміло, ці та інші аналітики вислов люють лише прогнози, реальність котрих, як і в метеорологічній службі, досить часто не підтверджується. Адже реалізацією всього солодкого продукту займається до морощений бізнес, який тісно зв’язаний між собою. Він здатний, як свідчить новітня наша історія, особливо “помаранчеве” п’ятирічка, протягом ночі накрутити такі ціни, котрі сприяють передчасному відхо ду простих співвітчизників у інший світ. Яскравою ілюстрацією є злети свого часу цін на ліки, гречку тощо.

ПАДІННЯ В ПРІРВУ. Порівняно з інши ми цивілізованими державами в нас ство рено найкращі умови для збагачення на солодкому продукту тих, хто причетний до його реалізації. Так звана “демокра тична” влада, до тла зруйнувавши добру систему – від вирощення цукрових бу ряків до продажу з них продукції, взамін нічого кращого не впровадила. Навпаки, створила своєю бездарною політикою умови, в яких сплюндровано могутні аг роформування з вирощення коренів, порізано й здано на брухт устаткування цукрозаводів і багато з них зникли з карт регіонів. Таким чином Україну, яка славилася в комуністичні часи високим рівнем екс порту цукру, перетворено в його імпорте ра. Навряд, чи докопався б навіть Шер локс Холмс, як збагачується бізнес на вилках цін щодо покупки цукру в зарубіжжі та його реалізації на вітчизняних ринках. Мабуть, доходи тягнуть на величезні суми. Бо ж хіба не вигодою від експорту можна пояснити те, що вітчизняних виробників упродовж нашої незалежності всіляко придушували, розчищаючи таким чином ринок для цукру із зарубіжжя. А якраз терени нашої держави є унікаль ним даром Божим для розвитку бу ряківництва й випуску солодкого продукту. Насамперед, у нас сприятливіші, ніж деінде, грунтовокліматичні умови. Достатня кількість ресурсів для розвитку переробної галузі.

Всім цим даром Божим уміло кори стувалися наші предки. Коріння галузі сягає ще початку 20х років ХІХ століття. Та особ ливо почала вона розквітати з 50х років минулогт століття й досягла апогею на по чатку нашої незалежності. Проілюструю ситуацію в динаміці на основі офіційних даних, які краще її роз кривають всяких коментарів. Для нор мального балансу цукру і продуктів з його добавкою співвітчизникам потрібно на рік у межах 2 мільйонів тонн цукру. Торік його вироблено лише 1,3 мільйона тонн – решту доводилося завозити з сусідніх країн. У Білорусі, наприклад, створено навіть спеціальну державну компанію, яка врятувала українців від цукрового голо ду. Нинішній владний режим – у центрі й ряді регіонах – всіляко сприяє відроджен ню галузі. Збільшено посіви цукрових бу ряків у тих обласятх, де вони дають най вищу віддачу. А на Прикарпатті, завдяки наполегливості й чітким діям глави об ласті Михайла Вишиванюка, врятовано від повного знищення Городенківський цукровий завод.

Не так давно заводсь кий гудок сповістив про початок перероб ки цукрових буряків у оновлених цехах. Тож у цьому сезоні, за попередніми розрахунками, буде “зварено” в країні майже 1,7 мільйона тонн, тобто трохи менше, ніж у досить важкому 1950 році, в якому власні заводи виробили 1,8 мільйо на тонн солодкого продукту. А от яким є цей показник у наступні десятиріччя (в мільйонах тонн): у 1960 році – 3,8, у 1970 – 5,9, у 1980 – 5,3 і на зорі нашої незалеж ності – в 1990 році – 6,3. Порівняно з найрозвинутішими країнами світу – США, Канадою, Францією, Великобританією, Італією та Японією Україна в останнє де сятиріччя комуністичної системи (1980– 1990 роки) виробляла на душу населення найбільше цукру. Фактично він був одним з найва гоміших експортних продуктів. У останні десятиріччя, що передували нашій неза лежності, в межах двох третіх цукру, ви роблених на вітчизняних заводах, екс портували. Солодкий продукт надійно поповнював бюджет, зміцнював еко номіку, створював достатню кількість ро бочих місць, належну платню тим, хто працював у галузі. У зв’язку з доступною ціною цукру добрі газдині розширювали асортимент тих продуктів, у яких він є складовою, – від варення з ягід дачних ділянок до печива.

БАГАТСТВО НА РУЙНАЦІЇ. Тепер це ніби добрий сон. Політика так званої “демократичної” влади особливо негатив но позначилася на цукробуряковому ви робництві й призвела до глибокого зане паду буряківництва, як провідної рослин ної галузі, та руйнування матеріально ресурсного потенціалу цукрової промис ловості. Таким чином виробництво солодкого продукту відкинуто більш, як на 60 років назад. Ніхто, на жаль, не підраховує, як підірва но міць держави такою політикою. Насам перед, повністю підірвано її імідж у світі, як могутнього виробника цукру. Втрачено ва гоме джерело зміцнення економіки. Нео зорі лани, де буяли цукрові буряки, “окупу вали” будяки. Багато заводів узагалі при пинили своє існування. І, найголовніше, досвідчені кадри пішли блудом. Натомість новітні нувориші збивають капітал на такому гіркому тлі. Чи не най сильніше на ньому розцвів “солодкий бізнес” протягом “помаранчевого” п’яти річчя, особливо в часи прем’єрства Юлії Тимошенко.

Ще на початку першої її ка денції – в 2005 році – співвітчизники вперше відчули на собі, що таке “цукрова криза”, коли “пісок” зник з прилавків. Зго дом його повсюдно стало вдосталь, але за карколомною ціною. Мабуть, ніхто й ніколи не з’ясує, хто творив цю аферу, як вона очистила гаманці простих людей та збагатила новітній бізнес. Кричущі факти, які стосуються цукру, виявили міжнародна аудиторська ком панія та Контрольноревізійне управління України, котрі пару місяців тому аналізу вали “доробок” ексуряду Ю.Тимошенко. Так, ще в лютому цього року підзвітний йому Держкомрезерв уклав договір про закупівлю 22150 тонн цукру з якоюсь ком панією “ГермесТрейд” на суму 243 мільйони гривень – 11 тисяч гривень за тонну.

За весь цей товар було оператив но й повністю сплачено гроші. Однак всього цукру Україна не доче калася. На час фінішу перевірки його було поставлено лише 5 тисяч тонн. Цю обо рудку зроблено настільки майстерно, що ні аудиторам, ні ревізійникам не вдалося докопатися, як і куди поділася решта гро шей, де оплачений цукор. Оборудки щодо його реалізації по всюдно досить поширені. “Дикий” бізнес думає лише про власну кишеню, а не про державу. Реальний дохід від реалізації в глибокій таємниці. Готуючи кореспон денцію, побував майже в 30 різних підприємствах, де реалізують солодкий продукт. І лише в одному – в соціальному магазині на вулиці Стуса в обласному центрі виручка пройшла через касовий апарат. Значить, її частка поповнила бю джет, інші платежі. Причому, тут цукор був найдешевший.

Тож не дивно, що дрібний бізнес зустрів у штики прийнятий Верховною Радою новий Податковий кодекс, який є одним з найкращих і найгуманніших серед тих, згідно з якими живуть і працюють у цивілізованих державах. Виходить, що опозиція, сплівшись із “диким” бізнесом, усіляко протидіють нашому входженню в шеренгу отих країн.

Петро ПИРОЖУК.