Як змінився колір політичної карти України після виборів до органів місцевої влади.

З аналізу підсумків недавніх виборів до органів місцевої влади випливає така образність: регіонали, укріпившись у своїх традиційних областях, зміцнили позиції в донедавна “помаранчевих” і дійшли аж до Збруча-ріки, по якій проходив кордон Української РСР до вересня 1939 року. Хоч у західних областях, зокрема й на Прикарпатті, теж частково ввійшли в органи місцевої влади, все ж втілювати їм курс оновлення буде нелегко. Адже у час виборів тут сформувалася наймогутніша політична сила – тягнибоківська “Свобода”. Поки що зовсім неясно, як вона схрещуватиме, образно кажучи, свої списи з регіоналами на владній арені.

АБСОЛЮТНО не погод жуюсь з тими політоло гами, які доводять, ніби перемога свободівців є неочіку ваним феноменом. У ситуації, що склалася в західних регіонах України, особливо на Прикар патті, інакше й бути не могло. Тут різко впав рейтинг “месії” Віктора Ющенка, якого в часи “помаранчевої” революції ледь не обожнювали. Популярність найвірнішої його соратниці по “помаранчевому” майдану теж значно знизилася. Залишилася напівпорожня ніша, в яку вміло влізли тягнибоківці. Тож “Свободі” віддавали свої голоси не лише радикально на лаштовані “західняки”, а й при хильники помірних поглядів. Справа в тому, що на націона лістичному електоральному полі, де фактично зібралася майже вся опозиція, тягнибоківці най більш послідовні. У противагу тимошенківцям і ющенківцям, програми яких досить розплив часті й по домінуючих напрямах розходяться з ділом, у них мета конкретніша.

Вона, очевидно, більш імпонує багатьом верст вам місцевого населення. Сповідуючи ультраправі по гляди, прихильники цього “все українського об’єднання” висту пають за пріоритетність етнічних українців на керівних посадах. Його активісти нерідко грозять ся відібрати портфелі в тих, хто не сповідує їх ідеологію. Наляка ли цим навіть мера Львова Андрія Садового, за якого, до речі, проголосувала майже по ловина виборців – більше, ніж за “Свободу”. І це того керівника, який відзначився своєю космо політичністю й доводив, що його програма майже не відрізняється від свободівської. Ще не відчувши важкість вла ди, деякі лідери об’єднання вже роблять заяви, реалізація яких не сприяла б нарощенню зруй нованого за ркои незалежності соціальноекономічного по тенціалу. Одна з них – Ірина Фаріон, яка раніше відзначила ся недобрими словами в адресу дітей з російськими іменами, за кликала не допустити в столицю Галичини російських та донець ких інвесторів. І це в час, коли місцевий стадіон швидко та якісно зводить саме донецька компанія, бо місцевий кадровий потенціал сплюндровано. Таким чином донецькі сприяють про веденню тут частини ігор чем піонату Євро2012. Дещо м’якшою є політична ри торика лідера “Свободи”. Вона стала поміркованішою після того, як у 2004 році його виключили із фракції “Наша Україна” в парла менті. Адже тоді, возвеличуючи УПА, наголосив, що боролися вони “з москалями, німцями, жид вою та з іншою нечистю”. Тепер кумирами свободівців далі зали шаються Бандера і СС “Галичина”. Можна повсякому прогнозу вати, як діятиме в західному регіоні провідна сила та її сто сунки з правлячою в державі партією білосиніх: сприятиме росту сепаратизму чи ділових контактів, посилить наступ на тих, хто не сповідує Бандеру чи діятиме помірковано... А поки що в душі одних “західняків” торже ство від перемоги “Свободи”, в інших – моторошно.

ІСТОРІЯ багатьох європейських держав, як і новітня нашої країни, ба гата фактами, коли надто пра ворадикальні партії, здобувши перемоги, за досить короткий час з тріском провалювалися. Адже вдавшись у велику політи ку, забували про соціалку і еко номіку. Що стосується “Свобо ди”, то на риториці, зокрема про велич Бандери і СС “Галичини”, довго не втримаєшся. Її вибор цям хочеться їсти, одягатися, вчити дітей, лікуватися... Тож без підставлення могутнього плеча під проблеми, від вирішення яких залежить належний рівень жит тябуття, годі розраховувати на подальший успіх. Аналізуючи, наприклад, склад прикарпатців, які під гаслами “Сво боди” боролися за депутатські й мерські місця, напрошувався вис новок: нема особистостей, здат них добитися очікуваного вибор цями перелому в галузях, без на ведення порядку в яких життя не життя. І все ж виборці надавали їм перевагу тому, що розчарували ся в своїх недавніх кумирах – тимошенківцях і ющенківцях.

Перебуваючи протягом каденції у керма влад – виконавчої й пред ставницької – загострили еконо мічносоціальну обстановку. Спад виробництва поєднувався з висо ким рівнем безробіття, затримки платні з витками цін і тарифів, зниження купівельної спромож ності з платіжною. Аналогічна ситуація в інших західних регіонах держави. Тож населення, рятуючись від злид нів у рідній домівці, масово ви їжджає в зарубіжжя. Фактично Галичина перетворилася у по стачальника туди найдешевшої робочої сили. Її трударям дово диться виконувати навіть таку роботу, якої цураються біженці з “чорного” континенту. А в зв’яз ку зі знищенням колись могут нього власного виробництва те рени західних регіонів, особли во Прикарпаття, перетворено в найнадійніший ринок збуту вся кої всячини – від комп’ютерів до, вибачте, трусів, – що залізним потоком пливуть із чужих країн. Апогею цих негараздів досяг нуто за “помаранчеве” п’яти річчя. Тож усі зусилля “нашистів” і “батьківщинців” затушувати ці провали або списати ледь не на пришельців з космосу і водно час обмазати дьогтем регіоналів, не дали прибавки голосів на ви борах до місцевих рад чи, бо дай, утриматися на високому рівні, якого досягнули в березні 2006 року. Ющенкова “Наша Україна”, порівняно з отими ви борами, значно скотилася вниз, а “Батьківщина” Тимошенко втратила центр країни і їй залишилася лише частина захо ду.

ЯВНИМ переможцем ви борів є Партія регіонів. Білосиній колір домінує на карті України не лише до Збру ча. Його частка появилася й на карті Прикарпаття. Якщо за підсумками виборів 26 березня 2006 року вона мала трьох депу татів у Коломийській та чотирь ох – у ІваноФранківській міських радах, то тепер її представники увійшли в районні й міські ради, а також в обласну, причому впер ше за роки незалежності. Успіх регіоналів є законо мірним, адже одержали в спа док від команд тандему Тимошенко–Ющенко розорену й роз грабовану державу. Так, різко знижувався ВВП, який торік до сяг найнижчого рівня серед країн колишньої союзної спільноти. До катастрофічного стану доведе но фінанси – державний борг виріс утричі. Минулий рік Україна завершила з дефіцитом бюдже ту розміром майже в 100 міль ярдів гривень. Щоб вивести країну з колап сового стану, владі білосиніх доводиться вдаватися й до не популярних заходів, які, на дум ку ряду політологів, знизили за регіоналів кількість голосуваль ників на виборах. Більше того, проти них спрацював природний фактор – посуха викликала вит ки цін, на широченній гласності яких “помаранчисти” прагнули заїхати у владні крісла місцевих органів влади.

Та ці фактори, як засвідчили результати виборів, мали мен ший вплив на населення, ніж добрий доробок регіоналів. У їх активі – стабілізація політичної ситуації на найвищій піраміді влади. Якщо найближчі сорат ники по “помаранчевому” май дану Ю. Тимошенко та В. Ющен ко, здобувши найвище кермо влади, гризлися між собою сильніше, ніж вожді племен у якихось джунглях, то нині вико навчі найвищі гілки влади пра цюють, наче механізм доброго годинника. Ціною важких і непопулярних рішень відновлено добросусід ство з різними країнами, насам перед з раніше стратегічним партнером – Російською Феде рацією. Фактично реанімовано будівництво об’єктів, які покли кані підвищити наш імідж за ра хунок Євро-2012. Одні проекти реформ щодо модернізації краї ни уже втілюють у життя, інші – в стадії розробки... Тож багато простих співвітчизників, маючи реальну інформацію, видали кредит довір’я регіоналам. Однак перші добрі паростки на старих згарищах прагнуть всяко пригнітити ті, хто вміє, як кажуть, вудити рибку лише в каламутній воді. Прикро, але факт: їх дестабілізаційні дії всіля ко популяризують навіть чима ло владних ЗМІ, яких годує ство рений всім народом бюджет. І таким чином вводять в оману виборців.

Петро ПИРОЖУК.