Газета Прикарпатська правда

Skip to content

Sun05202012

Останні новини:

Рівність перед законом

Тайны наших гор

За рік мінус 145 000

Під депутатським "дахом"

Кабмін: біля небезпечної межі чи закономірність

Back Аналітика

Економіка

“Душать” газом?

Неділя, 17 квітня 2011, 15:40

Перегляди: 108

1
2
3
4
5

З проголошенням Україною незалежності назавжди канули в Лету часи, коли буквально кожній сім’ї було доступне за ціною “блакитне” паливо, яким називають газ. У новітні роки його ціна зростає пропорційно плюндруванню власного видобутку і “присосування” до труби з російським газом. Вона постійно будоражить суспільство, підриває віру в органи влади.

Чому зростають ціни на “блакитне” паливо для населення

ЗРАДА. Найсильніше вона прояви лася щодо національних інтересів у часи прем’єрства Юлії Тимошенко. Про те, як запобігти лиху, накоєного її коман дою, досі “сушать” голови як теперішні урядовці від газу, так і правоохоронці. Хоч підписані Юлією Володимирівною угоди з Росією щодо ціни на “блакитне” паливо пом’якшено завдяки зусиллям те перішнього глави держави, але повністю проблеми не вирішено. Деяку ясність вніс не так давно прес секретар прем’єра Віталій Лук’яненко. Говорячи про переговори з Росією щодо перегляду ціни на поставлений звідти газ, на яку погодилася Ю. Тимошенко ще в 2008 році, то, за його словами, тривають тільки консультації й робочі зустрічі на рівні керівників галузей. На них розгляда ють різні аспекти проблем. Позиції української сторони, вважає В. Лук’яненко, незмінні. Насамперед, відмінити базову ціну на газ, яка стано вить 450 доларів США за 1000 кубічних метрів. Бо ж вона, доводять наші специ, не відповідає реаліям ринку. Водночас змінити саму формулу розрахунку ціни. Таким чином зменшити корегуючі ко ефіцієнти. А от керівництво російського “Газпро му” б’є нас, образно кажучи, досить ваго мим козиром. Воно посилається на те, що договір підписано аж до 2019 року. Та й під час відомих угод, які називають харківськими, діє скидка 100 доларів за 1000 кубів.

Тоді, нагадаю, нинішньому главі держави вдалося її досягти завдяки великим зусиллям і деяким уступкам. Важко прогнозувати остаточні резуль тати переговорів. Адже представників кожної з їх сторін можна полюдськи зро зуміти – відстояти інтереси своєї держа ви. У росіян, наприклад, вони зводяться до одержання прибутку за поставлений газ. Адже на його видобуток, підтриман ня в належному стані родовищ зростають затрати. А ми споживаємо, як кажуть, готову продукцію. Достеменно її ціну зна ють хіба що прикарпатські буровики, котрі в часи Союзу РСР розвідували нафтога зові родовища у надто складних умовах сибірської тайги. І все ж, якщо ціна на “блакитне” пали во із Росії зросте, як тепер прогнозують до 350 доларів за тисячу кубометрів до кінця року (з 260 доларів у першому квар талі), то, напевно, підвищенням у цьому році ціни на 30 відсотків справа не обме житься. Ще більш вбивчі прогнози в опо зиціонерів до влади, які в тіньовому Кабміні займаються паливноенергетич ним комплексом.

ТИСК. До нього вдається Міжнарод ний валютний фонд, вимагаючи знач ного підвищення ціни на газ для насе лення. Якщо, мовляв, виконаємо цю та інші його вимоги, фонд гарантує чергові грошові транші для України. А їх, ох, як потрібно для залатування дір, залишених попередньою “помаранчевою” владою. Схоже, що завдяки зусиллям коман ди Миколи Азарова вдасться зменшити отой тиск. Наприкінці минулого місяця представник МВФ в Україні Макс Альєр повідомив, що їхній фонд погодився з пропозицією нашого Кабінету міністрів щодо підвищення ціни на “блакитне” па ливо меншими темпами і поетапно. А вимога МВФ була такою: підвищити ціну на газ для населення зразу на 50 відсотків. Еменефники мотивували це необхідністю наблизити ціну до ринкових і збалансува ти збитковість бюджету нашого “Нафто газу”. Реалізувати цей намір намічалося з першого квітня. Він, вважаю, є втручан ням у внутрішні справи України. Адже жодним фондам, як і лідерам держав, наш виснажений нестатками народ не давав право диктувати, як заганяти його в ще більшу кабалу. Тож не випадково, повсюдно, де було відомо про вимогу МВФ, її засуджували. Нашим правителям від газу вдалося переконати МВФ, що впроваджувати його вимогу – значить викликати протестні акції серед простих споживачів. Тож “МВФ погодився з м’яким сценарієм підвищен ня, запропонованим урядом, – підкрес лив В. Лук’яненко. – І це в користь Ук раїни. Та підвищення всетаки буде”. З деяких джерел, які не вдалося офіційно підтвердити, відомо, що вже в цьому місяці ціна на газ має зрости на 20 відсотків до нинішніх, а в червні – ще на 10 відсотків до квітневих. За сімома зам ками від народу й розрахунки, які дове лося робити самому на основі отих даних. Так, ті, хто має лічильник і споживає за рік 2500 кубометрів газу, тепер платить за один з них 0,73 копійки. А вже за квітень ціна має зрости до 0,87, а з червня – 0,96 копійок. Аналогічна динаміка ви щих цифр для тих, хто “накручує” за рік до 6000, до 12000 кубометрів і більше. Зрештою, вибудовано таку систему й створено такі стосунки з державою – по стачальником “блакитного” палива, що солодкого “газового” життя не матиме мо. Можна його трохи поліпшити, якщо газ власного видобутку спрямувати на потреби населення, адже його собі вартість коливається, залежно від умов видобутку, від 50 до 200 доларів за 1000 “кубів”. Але поки що такий поворот газо вого потоку є фатою морганою.

ПЛЮНДРУВАННЯ. Тривалий час га зова промисловість України була провідною серед інших паливноенер гетичного комплексу. Керівництво дер жави старої системи приділяло велику увагу її розвитку – від належних асигну вання значних коштів на розвідування й освоєння нових родовищ до створення трудівникам галузі достойних соціальних умов. І галузь розвивалася по висхідній. Навіть у досить важкі роки – до 1950 го на теренах нашої держави було розвіда но й введено в дію чотири могутні родови ща, які тоді забезпечували чверть за гальносоюзного видобутку. Згодом до них приєдналося унікальне Шебелинське ро довище на Харківщині. Кожний п’ятий кубометр газу колишнього Союзу РСР був шебелинським. Інтенсивна розробка діючих родовищ, швидке введення в дію нових дало змогу підняти видобуток “блакитного” палива в Україні у середині 70х років минулого століття аж до 68 мільярдів кубометрів за рік. Порівняйте: тепер його даємо “на гора” в межах 20 мільярдів. У ті далекі часи жодна наша сім’я не мала ніяких проблем з оплатою за газ. Його ціна була доступна навіть найбільш незахищеним верствам населення. А тому не було й такого понят тя, як борги за газ. Сплюндрувавши до тла старі поряд ки, новітня влада нічого взамін кращого не впровадила. Під обманливими гасла ми розбудови молодої держави руйнува ли й прихоплювали доленосні галузі. За кладалися основи нинішнього дикого капіталізму. Гірка доля спіткала й газову галузь. У зв’язку з рукотворною фінансо вою скрутою в її розвиток вкладають до сить мало коштів.

Більше того, “блакитне” паливо пере творено в своєрідну притчу во язицех. З одного боку, на політичному галасі на вколо нього лідери ряду політсил праг нуть підлатати подірявлений ними ж свій імідж. А з другого – розвелося значнор більше, ніж у старі часи, охочих збагати тися на газі. Й збагачуються. Оскільки просвітку щодо збільшення видобутку дешевого “блакитного” палива на вітчизняних родовищах нема, доведеться й надалі задовільнятися тим, що одержимо з Росії. А з ціною на нього, вважає директор енергетичних програм центру імені Разумкова Володимир Саприкін, ситуація тупикова. Деяке тамтешнє начальство від газу дає зрозуміти: зниження ціни на нього не буде, поки не створять спільне підприємство по експлуатації нашої могутньої газотранспортної системи. Тож важко передбачити наслідки баталій навколо ціни за газ між нами як з МВФ і державою – північною сусідкою, так і внутрі країни щодо здирання за нього з населення. А страждають від цих битв прості співвітчизники.

Петро ПИРОЖУК.

Останні статті: