Духовний пастир українського народу І. Франко, досліджуючи роль релігії, глибоко аналізував її вплив на особистість. У праці "Лукіан і його епоха" науковець наполягає на важливості розуміння людиною основ своєї віри. "Ми твердо переконані, що розум і освіта не суперечні правдивій релігійності, але противно, мусять бути їх основою. Темний і дурний чоловік не може бути правдиво релігійним", – вважає І. Франко.

На думку мислителя, “релігією називається не тільки віра в якісь надземні, вищі істоти, обдаровані вищою силою, ніж люди, не тільки віра в те, що і в людях є часть тої найвищої істоти (душа), що люди повинні наближатися до тої істоти. До релігії належить також чуття, любов до тої вищої істоти та інших людей, любов до добра і справедливості, а в кінці також добра воля, постанова самому жити так, щоб наближати себе й інших до тієї істоти. Отсі три складники конечні для поняття релігії. Віра без любові і сильної волі що показується в ділах, не чинить ще релігійного чоловіка.

Так само самі вчинки без віри у вищу справедливість і без любові до тієї справедливості, і до інших людей чинять чоловіка фарисеєм, але ще не правдивим релігійним чоловіком". І. Франко за переконаннями був вільнодумцем і деїстом. Тому не варто подавати мислителя як церковного молільника чи войовничого атеїста. Він неодноразово піддавав критиці діяльність клерикалів. А про священиків справедливо зауважував, що “при помочі релігії та обрядів слуги народу зробились панами народу”. Водночас зазначав, що “релігія є рятівним для культури і суспільства чинником, вона виконує стабілізуючу роль, служить взірцем моральності і порядку”. Актуальною є думка І.Франка про релігію як річ особистого переконання, а не як засіб збагачення за рахунок народу. Письменник застерігав, що “всяке обстоювання на становищах чисто конфесійних та ортодоксійних може довести тільки до затемнення питань гуманності та до розбудження пристрастей, адже на полі догм ніяке поєднання не є можливим”.

Правдивість слів Каменяра доводить провальна політика колишнього президента В.Ющенка, крах його намагань побудувати єдину помісну православну церкву, нехтуючи інші конфесії. Натомість Партія регіонів у своїй програмі зазначає: "Фактичні відносини держави і церкви в Україні на практиці не відповідають задекларованому в Конституції принципу світської держави. Нині політичні сили й посадові особи розглядають церкву з патерналістських позицій та одночасно як складову політичних технологій, а прийшовши до влади, намагаються управляти релігією через відповідні державні органи. Партія регіонів визнає укорінену в самій їх природі внутрішню автономію релігійних організацій. Ми закликаємо визнати невластивою світській державі функцію "побудови національної церкви" й відмовитися від спроб підмінити національну ідею однією з релігій. На нашу думку, політики не мають права втручатися в делікатну сферу релігійного життя. Партія регіонів виходить із того факту, що Україна – поліконфесійна держава. Релігійне різноманіття України B це культурне й духовне багатство нашого народу". Життя показує правильність такого підходу. Він допомагає уникнути конфесійних протистоянь і напруги, повязаних із неоднозначним трактуванням тих чи інших релігійних догм. У своєму "Заповіт" французький просвітник і католицький священик Ж. Мельє писав: "Релігія, яка терпить, схвалює, закриває очі на порушення законів, сприяє зловживанням, протилежних справедливості, яка мовчки погоджується з тиранією сильних світу цього на шкоду народу, не може бути істинною, не може бути божественною, коли божественні закони є справедливими і всяка релігія, якщо вона божественна, повинна осуджувати, заперечувати все те, що суперечить справедливості і доброму управлінню".

Дмитро РОМАНИШИН.