Ми завозимо з чужини не лише банани і ананаси, а й продукцію полів, яка в нас повсюдно росте

Споконвіку Україна славилася не лише салом, а й смачним борщем. Виготовлений винятково з продукції наших полів, він був коронова ною стравою багатьох газдинь. Однак політика тепер уже ексуряду Юлії Тимошенко підірвала його славу шляхом плюндрування й тих аграрних галузей, які виробляли овочі й для борщу. А їх завезення із зарубіжжя не компенсує поживносмакові якості вітчизняних.

“КАПУСТЯНИЙ” БІЗНЕС

Одним з головних складників борщу, виготовленого за різни ми рецептами, є капуста. Вона росте повсюдно, особливо на полях західного регіону України. З дідапрадіда під цю культуру відводили великі площі. Адже вона є не лише надійною про дукцією для борщу, а й різних салатів, приправ тощо. Зреш тою, квашена капуста є цілю щим продуктом.

У багатьох країнах збільшу ють площі під цю культуру. Її вирощують не лише для вітчиз няних споживачів, а й на екс порт. Українські бізнесмени від ремесла “купипродай”, будучи вдячними нашим аграрникам за недооцінку капусти, заповнюють нею прилавки з близького й да лекого зарубіжжя.

Торік, як стверджують ком пететні джерела, в Україну заве зено майже дві тисячі тонн капу сти. Основними її постачальни ками є Франція, Туреччина, Іспанія та Сирія. Таким чином сприяємо розвитку “капустяно го” виробництва на чужині. Там тешні фермери, які займаються цією справою, розвиваються, бо знаходять ринок збуту своєї про дукції, зокрема й на наших тере нах. Зрештою, ніхто з вітчизня них реалізаторів не може тол ком сказати, якої якості й пожив ності є чужий товар, хоч за зовнішніми параметрами милує очі.

Капуста любить вологу, якої предостатньо в багатьох регіо нах нашої держави. Тож є всі умови завалити нею не тільки вітчизняний ринок, а й азіатсь ких країн, до яких належить та ж Сирія з населенням 18 мільйонів чоловік. Адже тут умови для ви рощення цієї культури значно гірші, ніж в Україні. Більшу час тину площі Сирії займає кам’яни сте плато, у південній частині якого пустеля.

Найпридатнішими для сіль ського господарства є приморсь ка рівнина та долина головної водної артерії країни – ріки Євфрат. Саме тут сирійці тво рять аграрні дива. Вирощують, зокрема, й капусту на експорт, частина якої реалізується й на українському ринку. Тож наші борщ чи салат мають й сирій ський присмак.

Хоч на завезення чужої капу сти йдуть значні кошти, її ціна майже така, як нашої, що росте під боком. А зарубіжжя собі в збиток ніколи не працює. Тож нашому “капустяному” бізнесу є чого повчитися в тих же сирійців – від зниження вартості своєї продукції до знаходження ринків збуту.

ДРУГИЙ ХЛІБ

Іншим вагомим складником боршу є картопля. Здається, сам Бог створив на українських те ренах, особливо західного регіо ну, зразкові природнокліматичні умови для її вирощення. Грунти, опади, сонячні дні – все сприяє врожаю.

Називаючись по праву дру гим хлібом, картопля споконвіку займала значні площі. В часи колгоспного виробництва май же повсюдно впроваджували нові її сорти. Люди цінують цей другий хліб за те, що з нього можна виготовити безліч страв і він, як кажуть, ніколи не проїда ється. Водночас багато газдів ви користовували картоплю як цінний продукт для тварин.

Тепер, схоже, не вистачає якісної картоплі навіть для смач ного борщу. Бо ж чим тоді пояс нити, що торік наші картопляні запаси поповнено з таких країн, як Білорусь, Нідерланди, Німеч чина, Єгипет, Великобританія, Італія, Франція та Ізраїль. Свою невелику “картопляну” лепту внесли навіть США.

Всього, як стверджують ком петентні джерела, торік довело ся завозити із зарубіжжя її 5600 тонн. Враховуючи величезні транспортні затрати, ціна кар топлі з чужини мало чим відріз няється від нашої. Хоч її товар ний вигляд значно кращий, ніхто як слід не інформує споживачів, скільки в ній різних нітратів. Адже чужинці не особливо проймають ся якістю продукції, яку мають намір експортувати.

Досить невтішну ситуацію на ринку власного другого хліба частково розкрив експерт Ук раїнського клубу аграрного бізнесу Володимир Лапа. На його думку, хоч торік в Україні зібра но значно більше картоплі, ніж можуть з’їсти співвітчизники, але чимала її кількість неякісна, за ражена хворобами і швидко гниє. Та й сучасних приміщень для зберігання бульб з кліматкон тролем у нас нема, а тому лево ва частка врожаю йде в брак. На весну, як правило, залишається значно менше якісних бульб.

Щоб компенсувати втрати, виробники картоплі накручують ціну. До неї свої суми додають реалізатори. Тож не дивно, що тепер картопля різко подорож чала порівняно з кінцем минуло го року. Отже, й борщ для тих, хто додає в страву картоплю з ринку, обходиться нині дорожче.

Та при теперішніх міжнарод них зв’язках підстав пережива ти, що не спроможемося купити якісну картоплю власного вироб ництва, нема – виручить зару біжжя. Приватні кампанії вже завозять картоплю нового вро жаю із Єгипту та Саудівської Аравії, де, до речі, умови для вирощення бульб гірші, ніж у нас. Зате тамтешня влада в стократ краще, ніж наша, турбується про розвиток свого картоплярства.

ЦИБУЛИННА ПРИПРАВА

Саме політичний двобій, найбільшим затійником якого є експрем’єр Юлія Тимошенко, підриває виробництва, зокрема й ті, що дають продукцію для борщу. Політика її уряду значно підкосила галузі, а тепер, як свідчать заяви Юлії Володи мирівни, гальмуватиме, перебу ваючи в опозиції, процеси онов лення.

У нас нема жодних підстав чекати допомоги чужинців щодо поставок і такої продукції поля, котра потрібна для борщу, як ци буля. Чимало наших газдинь смачно готують з неї приправи. Хоч вона в Україні, зокрема й на Прикарпатті, росте повсюдно, її вирощуємо недостатньо. Порож ню цибулинну нішу успішно за повнюють виробники цього ово чу із зарубіжжя.

Торік на українські терени за везено 19 тисяч тонн цибулі. Її поставили виробники з Нідер ландів, Єгипту, Китаю, Польщі та Іспанії. Серед цих та інших дер жав Україна має чи не найкращі грунтовокліматичні умови для ви рощення цибулі. Про це свідчить 40 відсотків родючих запасів євро пейських чорнорземів. Однак че рез бездарну політику так званої демократичної влади багато на ших земель стали розплідником бур’янів. Доводиться чужинцям нас рятувати, зокрема поставля ти ту ж цибулю.

Країни експортери її вирощу ють значний надлишок, причо му в нелегких умовах. У тих же Нідерландах з населенням май же 17 мільйонів чоловік для того, щоб зробити свою державу процвітаючою, якою вона є те пер, довелося добре попрацю вати. Недаремно в Європі ка жуть: “Землю створив Бог, а Нідерланди – її жителі”. Вони відвоювали в морських хвиль величезні території країни. І на цих важких землях добре розви нули сільське господарство. Країна займає провідне місце в світі за експортом молока, м’яса та яєць. І ще є найбільшим екс портером парникових ягід та овочів, а також цибулі.

У багатьох наших газдинь важливими напівфабрикатми для приготування борщу є морк ва і ріпа. У нас ці культури теж ростуть повсюдно. Та до тла сплюндрувавши колективні гос подарства, де значні площі відво дили під ту ж моркву, кращих форм господарювання влада не впровадила. Внаслідок різко зни зилося вирощення моркви й ріпи.

Нас у біді не залишили чужі аграрники. Торік завезено вро жаю цих культур 4500 тонн. Його поставили знову ті ж Нідердан ди, Ізраїль та Франція. Сільське господарство одного з наших рятівників – Ізраїлю – обладнане суперсучасною технікою. Завдя ки цьому держава досягла не абияких успіхів у рільництві, го родництві, садівництві й тварин ництві. Вагома частина продукції там виробляється в нам нена висних колгоспах, які називають ся кібуцами.

Отже, завозимо із зарубіжжя не лише бананиананаси, які в нас не ростуть, а й продукцію поля, котрою, при належному господарюванні, можна нагодувати половину тієї ж Європи чи країн інших частин світу. Так, помідори, котрі багато газдинь, згідно зі своїми рецептами, теж використовують для приготування борщу, торік завезено з Мароко, Йорданії, Туреччини, Іспанії, Нідерландів, Сирії, Франції та Польщі – всього 60 тисяч тонн. Часник, якого поставлено 8 тисяч тонн, вирощено в Китаю, Іспанії, навіть в засушливій Киргизії. Основним постачальником огірків стали Туреччина, Йорданія та ряд інших країн. Багато трударів наших сіл, які в старі часи славили регіони продукцією полів, тепер на пенсії, а їхні діти і внуки змушені нині важко працювати на чужині, примножуючи прибутки, честь і славу тамтешніх виробників, зокрема аграрного спектору економіки. Це результат політики “помаранчевої” влади, якій, на щастя, аж тепер настав кінець.