Поки брат Михайло, батько, сестра вою вали, а Євдокія перев'язувала рани, прала бинти. Батько за гинув на фронті в 43му році, після визволення Брянщини, малих дітей забрали до дитячо го будинку, старші допомагали молодшим. Мати до купочки горнула дітей, які залишилися живими. Після закінчення сьомого класу Євдокія поступила у педагогічне училище, потім вчителювала у рідному селі, а згодом вийшла заміж за односельця Павла Ди нисова військового лікаря.
Життя військових було завжди на колесах. Довелося чоловікові служити у Німеччині, де Євдокія теж вчителювала. У 1960 році чоловіка направляють на служ бу до Станіслава і це втішило Євдокію Захарівну Адже прадід був родом із Західної України, тож край зразу видався рідним. Працювала вчителькою по чаткових класів у першій школі, виховувала сина Олександра, донечку Анну. Закінчила заочно ІваноФранківський педа гогічний інститут. Тридцять років трудилася в одній школі. Вийшовши на заслужений відпочинок, Євдокія Захарівна не відмовляла, в разі потреби, підмінити когось з вчителів. І ще вона любить пісню.
Співала в учительському хорі, який організував відомий дири гент Василь Їжак. А ось 25 років чарує виконавською майстерства в хорі "Фронтові друзі". Особливе щастя для вчительки бути серед колишніх учнів, радіти їх успіхам, тож на свято першого і останнього дзвінка, на зустрічах з випускниками розділяє їх радість…
Любов ЗОРІНА.
Останні статті:
- 16/03/2012 00:00 - Тайны наших гор
- 06/01/2012 20:53 - На радість дітям
- 06/01/2012 20:21 - З Різдвом Христовим, дорогі краяни!
Попередні статті:
- 16/12/2011 00:00 - І все таки до тебе пісня лине
- 11/11/2011 23:45 - Византийские традиции современных иконописцев
- 28/10/2011 22:11 - Вміють працювати і відпочивати
- 08/10/2011 23:00 - Вшанували бібліотекарів
- 09/09/2011 13:38 - ... і був людиною великої душі
