Вчора, 15 грудня, виповнилося 80 років з дня народження колишнього завідуючого відділом культури “Прикарпатської правди”, відомого поета Миколи Кубика. Хоч важка недуга давно забрала його в інший світ, та він живе серед нас у вагомій творчій спадщині, у піснях, написаних на його вірші. Спогадами про батька ділиться дочка Леся Кубик-Киба.
Беруся за перо, хоч і нелегко мені ворушити спогади минулого, чи ясного, та вже не вертаного, чи смутного, та живучого!..Згадуючи батька, Миколу Івановича Куби ка, я знову й знову відчуваю біль втрати. Він міг би ще жити й пра цювати, але не судилося! Підко сила його хвороба серця. 15 груд ня цього року йому б виповнилося 80ть. Микола Кубик понад усе лю бив українську літературу, культу ру. Був він літератором широкого діапазону критиком і дослідни ком літератур, істориком, філосо фом, фольклористом, етногра фом, мовознавцем, фінансистом і мистецтвознавцем. Він був не втомним публіцистом, жур налістом, політичним діячем, про пагандистом передових ідей, які відстоював друкованим і усним словом.
Його перекладацькі інте реси охоплювали не один десяток творів літератури і фольклору різних народів, поетів різних країн і епох. Микола Кубик незрівня ний за своєю багатогранністю й плідністю діяч української культу ри. Доля розпорядилася так, що юнак родом з Поділля, Микола Кубик усім своїм єством закохав ся у прикарпатську землю і при святив їй не лише свій творчий доробок, а і все своє життя: "Люб лю цей край, де Довбушеві гори підперли темінь ночі за вікном" писав він. Гуцульщина для нього це край неповторної краси і поезії. Немов сама природа створила його для голосної пісні та запаль ного танцю,чарівної вишивки і різьби по дереву, узорчатих ки лимів і барвистих писанок. Хто був у Косові, той знає Гуцульський гамірний базар. Тут все у барвах зацвітає, Палахкотить, немов пожар. І ліжники, й дзвінкі горнята, І милозвучні сопілки, І найніжніші у Карпатах Космацькі пишні писанки. ("Косівський базар". Із збірки поезій "Верхогір'я".) Він був поетом, прозаїком, дра матургом і належав до тих пись менників, яких Іван Франко порівнював з "деревом, що своїм корінням впивається якомога глиб ше й міцніше в свій рідний, національний ґрунт, намагається ввіссати в себе і переварити в собі якнайбільше його живих соків, а своїм пнем і короною поринає в атмосфері ідейних інтересів, на укових, суспільних, естетичних і моральних змагань".
Йому любов моя не випадкова, Не за екзотику звабливих вечорів: Цей край наснагу дав колись Франкові, Він Коцюбинському, як пісня, задзвенів. Мені тут кожна дорога хатина, Де жив Павлик, Стефаник, Черемшина. ("Сонет Гуцульщині". Із збірки поезій "Верхогір'я"). Збірки поезій "Черемоша гра ють хвилі" (1960), "Мені відкрива лись гори" (1967), "Верхогір'я" (1970), "Два крила" (1976) прони зані любов'ю до людей праці, до Прикарпаття, яке автор збірок лірично називає Синьогір'ям. Шумлять, буяють карпатські ліси. Смарагдовим килимом вкри ли вони передгір'я, гігантськими терасами піднялися високо в гори, сховавши свої кудлаті крони в хмарах. Красивий ліс весною, коли зеленопінна повінь ледь торкнеть ся його набубнявілих віт, і влітку, коли дужий вітер вдень і вночі розчісує йому коси, а в зеленому верховітті творить пісню птаство, і восени, коли вдягнеться в багря нозолоту мантію, і взимку, коли спочиває під білою ковдрою, очіку ючи нової весни. Нелегко в горах, друже йти. На рівнині завсіди ближче. А тут стежина над світи Веде тебе все вище й вище. Веди, стежино мрій і дум! Стискаю дужче свій топір я. Привіт вам, гори! Я іду На ваші сині верхогір'я. ("Привіт вам, гори". Із збірки поезій "Верхогір'я"). Його перу належать нариси "І. Я. Франко на Станіславщині" (1956), "Народження велетня" (1963), "Здрастуй, Прикарпаття" (1965), "Співає Гуцульський ан самбль" (1966), "У земляків Сте фаника" (1969). На жаль, з багатьох причин, у той проміжок його творчого життя не довелося докінчити драму з князівських часів "Данило Галиць кий", збірку віршів та поему для дітей "Скарби Довбуша", поетичні збірки "Сповідь", "Сині очі Гуцулії" та "Громовиця". Спогади вплітаються в думки рожевим серпанком, зачіпають серце, тривожать душу і зника ють, залишаючи по собі ледь вло вимий запах і смак дитинства. Пригадую, писала гімн школи. За цими творчими муками й застав батько. Довідавшись, що саме пишу, уважно перечитав, сказав, що в цілому непогано, "тут кра ще… тут можна змінити ...". І коли завершив, то виправленого на всьому листку було значно більше, ніж моїх слів про найкращу в світі рідну школу. Слова поклала на музику моя однокласниця Богда на Порайко. Гімн школи звучав на всіх урочистостях. Життя кожної людини можна простежити від дитинства аж до смерті. Життя поета, життя цілісне, без лукавства чи брехні, завжди є річчю великою і цікавою. Таким я пропоную спогади про коротке, але вартісне життя мого батька.
Ці спогади публікуються після його смерті, що й визначає їхню щирість і актуальність. Батько із свого про стого життя зробив безсмертний твір для нас, його родини. Це жит тя натхненне однією з найве личніших пристрастей до слави, до краси до поезії, яка коли небудь запалювала людську душу, було гарнішим від мрії. Розповіда ючи про життя мовою поетичного слова у вечоровій самотності сво го кабінету, він зумів знайти для його змалювання слова глибокої правди і людяності. Страждання за ідеалом освятило його творчість і сьогодні його вірші не втратили ліричної чарівності. Починається день з білопінного цвіту, Коли сонце зза гір будить тихе світання. І калина цвіте серед білого світу Запізнілим своїм ніжнобілим коханням. Білий цвіт на калині, Як фата на дівчині. Білим цвітом буяє весна. Цвіт калини кохання, Цвіт калини чекання, Білим цвітом калина рясна. ("Калиновий цвіт". Із збірка поезій "Два крила"). Дедалі частіше замислююсь про сьогодення і майбуття. "І в тихій моїй кімнаті відлунює Часу голос.
То вітер сивий хитає спо гад, то пам'ять Часу прийшла до мене, за стіл робочий сіда зі мною, щоби вписати в незгасну вічність наймення наші і наші діла", ці рядки писав Микола Кубик. Загалом, про життя і творчість Миколи Кубика написано багато і дослідниками, і літературними критиками, і товаришами по перу. Робились різні акценти в оцінках політичних поглядів митця, під різними кутами розглядалася його творчість. Були часи, коли твори не видавалися. Вивчення твор чості Миколи Івановича Кубика с т у д е н т а м и ф і л о л о г а м и , працівниками музеїв, мемуарис тами, майже все це відбувалося вже після …посмертно. Чим можна пояснити, що з ча сом не зменшується інтерес до його творчості. За висловом Ми коли Карпенка: "Масштабність духовної особистості поета вия вилась передусім у тому, що він розказав про час і про себе в не роздільній єдності цих корінних для поезії понять". Микола Іванович прожив не повних 60 років (19311991).
Гро мадська і творча біографія його, деколи насичена драматизмом, вписана в історію літературної Галичини. Завідувач відділу куль тури у "Прикарпатській правді", редактор газети "Комсомольський прапор", організатор і керівник обласного літературного об'єднан ня літераторів Прикарпаття… Співпрацював з Ольгою Стрілець, Володимиром Бандураком, Мико лою Карпенком, Романом Фе дорівим. На широкий літератур ний шлях тоді вийшли: Дмитро Павличко, Роман Іваничук, Сте пан Пушик, Павло Добрянський. Вихователь молодих письмен ницьких кадрів, фейлетоніст і публіцист, автор дотепних пародій, шаржів, сатири усе це Микола Кубик. Добру і світлу пам'ять за лишив. На пам'ять спливає цитата з есе Ролана Барта про Рене Ша тобріана. Ось цей вислів: "Пам'ять є початком письма, а письмо в свою чергу, є початком смерті". Проте, якщо я розумію цей вираз правильно, то я не погоджуюся з цим. Мені завжди видавалося, що письмо є зразком оборони від смерті, позаяк книги довго живуть після смерті своїх творців. Зви чайно, найбільшою розрадою від смерті батька є те, що ми можемо знову відчути його товариство, ха рактер та життєзмінний сенс його гумору через його книги. Проте, це звичайно не замінить живого поета, який дихає і всміхається нам!
Леся КУБИК-КИБА.
Останні статті:
- 16/03/2012 00:00 - Тайны наших гор
- 06/01/2012 20:53 - На радість дітям
- 06/01/2012 20:21 - З Різдвом Христовим, дорогі краяни!
- 30/12/2011 00:00 - Добром ниву засівала
- 30/12/2011 00:00 - З Новим роком, дорогі краяни!
Попередні статті:
- 11/11/2011 23:45 - Византийские традиции современных иконописцев
- 28/10/2011 22:11 - Вміють працювати і відпочивати
- 08/10/2011 23:00 - Вшанували бібліотекарів
- 09/09/2011 13:38 - ... і був людиною великої душі
- 26/08/2011 23:31 - Досліджує професор...
