Недавно прогресивне людство відзначило 66-річчя Великої Перемоги над фашизмом. Тож хочу поділитися спогадами про важкі часи, що їй передували. У 1941 році я служив у прикордонних військах у горах республіки Азербайджан. Проживали ми в землянках на кордоні з Іраном. Наш окремий зенітний артилерійський 351 дивізіон знаходився в резерві Головного командування СРСР. Перед початком війни нам доводилося декілька разів обстрілювати німецькі літаки-розвідники.

22 червня 1941 року по тривозі наш дивізіон був наготові, відбувся мітинг. На ньому командування за явило, що німецькі війська будуть розбиті протягом двох місяців. Ми, як патріоти Батьківщини, рвалися на фронт. Але вийшло не так, як тоді здавалося. У серпні 1941 року дивізіон біля залізничної станції Джанкой (Крим) потрапив під обстріл німецьких літаків. Майже половина воїнів батареї, в якій я служив, заги нула або було поранено. Тоді я зрозумів, що таке війна. Але такі потрясіння не зменшили патріотизму воїнів, а, навпаки, до нього ще добавилася ненависть до фашизму. У Криму відступили аж за Керченську протоку (Краснодарський край). Наші війська зазнали вели ких втрат серед живої сили і техніки.

У мене й тепер перед очима постає величезна паніка, коли йшла боротьба за виживання. Солдати і офіцери вбивали один одного, щоб оволодіти засобом переправи через Керченську протоку. Мені пощастило переправитися на Таманський півострів. Тут на основі нашої частини був укомплектований новими силами 44 козацько кавалерійський корпус для прикриття з повітря. Наша частина вела бої за Кавказ, РостовнаДону, Сталінінград. Були такі бої, що стволи гармат ставали червоними і снаряди в них розривалися. Перед штур мом Перекопа і Сиваша (ворота в Крим) 23 лютого 1944 року була сформована 76 зенітноартилерійська дивізія, в яку входило чотири полки, в тому числі й наш 416й.

Перед зенітниками поставили завдання – не пропустити німецькі літаки у полум'я жорстоких боїв на Перекопському перевалі. Наша дивізія завдання виконала, за що й одержала назву "Перекопська". Потім наші полки пішли на Севастополь. Тут зіткнули ся з сильними німецькими відбірними частинами, штур мом оволоділи Сапунгорою. Наша військова частина закінчила війну в Чехо словаччині. Потім вона прибула в Станіславську об ласть. У серпні 1946 року дивізія, в яку ми входили, а в грудні того ж року і полки розформували. Я залишив ся в Галичі, де й розпочав мирну працю. Маю 61 рік трудового стажу, багато нагород. Тепер мені йде 91й рік, надіюся, що настане краще життя, за яке ми проливали кров. І дуже прикро, що окремі політики прагнуть затушувати велич нашої Перемоги над ворогом.

---

• 13/06/2011 00:07 - Якщо надворі спекотно
• 03/06/2011 14:40 - Абітурієнти і вузи
• 27/05/2011 21:43 - Победила дружба народов
• 20/05/2011 22:57 - Здобували навики
• 20/05/2011 22:48 - “Дійсність сумна, але скупана в золоті...”

• 13/05/2011 16:05 - Людина з легенди
• 06/05/2011 21:51 - Немеркнучий подвиг співвітчизників
• 30/04/2011 00:12 - Відданий гуцульському краю
• 30/04/2011 00:07 - Русисты полюбили Прикарпатье
• 29/04/2011 23:37 - Магія Першотравня

---