На Великодні свята я побувала в знайомих у Снятинському районі. Розмову завели й про колишню й теперішню обстановку в селах. Знайомі, колишні ветерани колгоспного виробництва, з теплотою зга дували давно покійного голову колгоспу Юстина Личука, називаючи його людиною з легенди за величезний вклад у розвиток виробництва й поліпшення життя людей. А от молоді люди називали їх висновки перебільшеними, а то й неправдою. Тож розкажіть, хто такий цей, як висловився один з хлопців, “червоний” керівник. Марія ВОЛОЩУК. м. ІваноФранківськ. Відповідь міститься в розповіді нашого земляка – першого секрета ря Львівського обкому КПУ Михайла СТУЛИ.Справжнім патріотом України – на ділі, а не на словах – був Юстин Тодорович Личук. Пригадую, коли я у 23 роки був обраний бригадиром комплексної рільничої бригади у Калуському районі. Нас, молодих керівників, повезли повчитися господарюва ти в село Стецеву Снятинського району, до колгоспу знаменитого Личука. Так у народі називали ор дена Леніна колгосп "1 Травня". Тоді я вперше побачив людину із двома зірками Героя Соціаліс тичної Праці. А ознайомившись із його роботою, зрозумів, за що удо стоюють таких нагород. Аж не віри лося, що за час його роботи бат рацьке село із хатинами під солом'яними стріхами можна перетворити на сучасне з величезним госпо дарством. Село красувалося двоповерхо вими котеджами, які вишикувалися обабіч заасфальтованої вулиці Миру. Тут мешкали колгоспники, сільська інтелігенція. На першому поверсі – вітальня, кухня, на друго му – дві кімнати, веранда, 3 веранди відкривається панорама Стецеви.
Неподалік центральної садиби колгоспу закладено парк із пам'ят ником Т. Г. Шевченку. Далі – Палац культури з просторим залом на 600 місць. Туттаки – читальний і танцю вальний зали, бібліотека, якою тоді користувалися понад 1300 читачів, історичний музей Стецеви і Покут тя, кімнати для роботи гуртків ху дожньої самодіяльності. Біля Пала цу культури – літня естрада з танцю вальним майданчиком. Лише на спо рудження колгоспного Палацу куль тури артіль затратила 225 тисяч кар бованців. У центрі Стецеви за кошти кол госпу було зведено двоповерхову середню школу зі світлими класа ми, в якій навчалося понад 700 дітей. Директор школи Василь Ма лейка розповідав, що з 1950го по 1965 рік 185 випускників закінчили вищі й середні спеціальні навчальні заклади і стали інженерами, агро номами, лікарями, вчителями. Більшість із них повернулися пра цювати в рідну Стецеву. Так, п'ят надцять педагогів навчали дітей у школі, де самі колись училися. Усі спеціалісти сільського господарст ва, які працювали у колгоспі, теж були вихідці зі Стецеви. Дехто з ви пускників стали вченими, напри клад, доктор медичних наук Іроним Томасівський, доцент Саратовсько го університету Тихон Личук.
Хто б колись, за буржуазно поміщицького ладу, та й сьогодні в Україні простого селянина лікував безплатно? А стецівчани мали свою лікарню, побудовану теж за кошти колгоспу. Власне, не лікарню, а дво поверховий лікувальний комплекс – палати на 50 ліжок, поліклініка, аптека, діагностичні кабінети. На його спорудження колгосп затра тив тоді аж 272 тисячі карбованців. Порахуйте, скільки мільйонів потяг нуло б це будівництво на теперішні кошти... А ще й садокясла на 250 місць, побутовий комбінат з їдаль нею, готелем, магазином, майстер нями обслуговування – все це зримі риси тодішньої Стецеви. СВОЇ КАДРИ – НАЙКРАЩІ. А почалося все після 17 вересня 1939 року, коли західні області возз'єдна лися з Великою Україною. Тоді у Стецеві селяни одержали 900 га поміщицької землі й об'єднали зу силля, аби її обробляти. Довелося пройти крізь вагання та сумніви щодо колективного господарюван ня. Але все ж таки згуртувалися в сільськогосподарську артіль. До колгоспу було прийнято 182 особи (85 чоловіків і 97 жінок). А усієї техніки в далекому 1940му було – 10 возів, 10 кінських плугів і борін, а також 25 коней. Згодом на допомо гу прийшов трактор із новостворе ної Снятинської МТС. Так почав свою діяльність колгосп "1 травня", де й виріс Юстин Личук. До речі, перший колективний урожай 1940 року був доволі непога ний – по 18 ц з гектара зернових, 210 ц цукрових буряків, 9 ц соняшнику. Тоді ж таки було створено неве личку тваринницьку ферму. А за результатами господарювання 1940 року колгосп заробив 300 тисяч кар бованців. Але Велика Вітчизняна не дала далі розвивати артіль. 1 липня 1941 року фашисти вдерлися до Стеце ви. До того частина жителів евакую валася на схід, а 617 стецівчан ви рушили на фронт. Фашисти разом з українськими націоналістами за роки війни вбили 109 селян, 74 ви везли до Німеччини, 193 чоловіки зазнали репресій під час окупації. Після Перемоги колгосп відно вився, і в 1948 році прибуток сягнув понад 350 тисяч карбованців. І, хоч як заважали оунівські бандформу вання господарювати, у 1950 році за ним було закріплено вже 3317 га угідь. В селі розпочалося будівни цтво соцкультпобутових установ, було створено спортивне товарист во "Колгоспник". І все це відбувало ДОБРА НОВИНА ПОСТАТІ МИНУЛОГО ся під керівництвом Ю. Т. Личука, тоді вже двічі Героя Соцпраці, депу тата Верховної Ради СРСР. Із 3317 га угідь 2295 займали орні землі. Сільськогосподарське виробництво було поставлено на на укову основу. Постійно вивчався вміст поживних речовин у ґрунті, відповідно до агротехнічних дослі джень і сівозмін полів вносили доб рива, проводилося розкислення ґрунтів вапнуванням. Ділянки, ура жені ерозією, відвели під сади, а це 140 гектарів. 292 га було відведено під пасовища, адже тваринницьке поголів'я дедалі розширювалося. Дуже велика увага приділялася підготовці кадрового потенціалу – в основному з односельців, які з діда прадіда були землеробами і любили свою землю. Рік за роком господар ство укріплювалося агрономами, ме ханіками, зоотехніками, високок валіфікованими механізаторами, опе раторами машинного доїння тощо. Серед тих, хто разом з Юстином Тодоровичем вів господарство до вершин, були головний агроном І.Ку релюк, зоотехнік Є.Чешик, брига дир М. Сухолиткий, агроном із захи сту рослин Д. Данилюк та багато інших справжніх фахівців. Завдяки їхнім зусиллям у роки десятої п'я тирічки хлібороби Стецеви збирали на землях Західного регіону (не на чорноземах) до 50 ц з гектара пше ниці, 70 ц кукурудзи, 450 ц цукрових буряків, 240 ц картоплі, 700 ц кор мових буряків, 270 ц овочів. Цікаво, що соцзмагання прово дилися не тільки серед тваринників та механізаторів, а й навіть серед скиртувальників. Молочне стадо налічувало понад 2000 голів корів. Для забезпечення кормами було створено окрему кор мовиробничу бригаду із 50 чоловік. На початку 70х років господарство закупило добірних корів симентальсь кої породи, які вже в перший рік дали по 5000 7000 літрів молока. Серед ньодобовий приріст молодняка на відгодівлі сягав 800 грамів, річні надої на корову перевищували 5 тисяч літрів, а на 100 га угідь вироблялися 150 тис. літрів молока. СТАВКИ, ПАСІКИ І КОМУН ГОСП. Дивлюся у документи стат звітності і дивуюся, як уміло можна було вести господарство, щоб отри мувати чималі, а головне, чесні при бутки. Так, на утримання однієї ко рови йшло на рік 580 карбованців, а чистий прибуток становив 436 крб., рентабельність – 75%. А сьогодні скептики говорять: мовляв, молоч не виробництво збиткове. Одна свиноматка в господарстві в 1980 році давала 16 поросят. Вит рати – 382 крб., чистий прибуток 674 крб., рентабельність – 160%. У 10й п'ятирічці колгосп щороку відго довував 25003000 голів для міжкол госпного спеціалізованого об'єднан ня, за що отримував до 300 тис. крб. А гектар ріллі давав щорічно 706 карбованців прибутку. Широке застосування внутріш ньогосподарського розрахунку, ощадливе витрачання коштів і ма теріалів забезпечували рентабель ність усіх галузей. Собівартість цент нера зерна у 1979 р. становила 3,8 крб., цукрових буряків – 2,48 крб., картоплі – 3,4 крб., свинини –10 крб., 100 л молока – 13,6 крб.
Хто б колись, за буржуазно поміщицького ладу, та й сьогодні в Україні простого селянина лікував безплатно? А стецівчани мали свою лікарню, побудовану теж за кошти колгоспу. Власне, не лікарню, а дво поверховий лікувальний комплекс – палати на 50 ліжок, поліклініка, аптека, діагностичні кабінети. На його спорудження колгосп затра тив тоді аж 272 тисячі карбованців. Порахуйте, скільки мільйонів потяг нуло б це будівництво на теперішні кошти... А ще й садокясла на 250 місць, побутовий комбінат з їдаль нею, готелем, магазином, майстер нями обслуговування – все це зримі риси тодішньої Стецеви. СВОЇ КАДРИ – НАЙКРАЩІ. А почалося все після 17 вересня 1939 року, коли західні області возз'єдна лися з Великою Україною. Тоді у Стецеві селяни одержали 900 га поміщицької землі й об'єднали зу силля, аби її обробляти. Довелося пройти крізь вагання та сумніви щодо колективного господарюван ня. Але все ж таки згуртувалися в сільськогосподарську артіль. До колгоспу було прийнято 182 особи (85 чоловіків і 97 жінок). А усієї техніки в далекому 1940му було – 10 возів, 10 кінських плугів і борін, а також 25 коней. Згодом на допомо гу прийшов трактор із новостворе ної Снятинської МТС. Так почав свою діяльність колгосп "1 травня", де й виріс Юстин Личук. До речі, перший колективний урожай 1940 року був доволі непога ний – по 18 ц з гектара зернових, 210 ц цукрових буряків, 9 ц соняшнику. Тоді ж таки було створено неве личку тваринницьку ферму. А за результатами господарювання 1940 року колгосп заробив 300 тисяч кар бованців. Але Велика Вітчизняна не дала далі розвивати артіль. 1 липня 1941 року фашисти вдерлися до Стеце ви. До того частина жителів евакую валася на схід, а 617 стецівчан ви рушили на фронт. Фашисти разом з українськими націоналістами за роки війни вбили 109 селян, 74 ви везли до Німеччини, 193 чоловіки зазнали репресій під час окупації. Після Перемоги колгосп відно вився, і в 1948 році прибуток сягнув понад 350 тисяч карбованців. І, хоч як заважали оунівські бандформу вання господарювати, у 1950 році за ним було закріплено вже 3317 га угідь. В селі розпочалося будівни цтво соцкультпобутових установ, було створено спортивне товарист во "Колгоспник". І все це відбувало ДОБРА НОВИНА ПОСТАТІ МИНУЛОГО ся під керівництвом Ю. Т. Личука, тоді вже двічі Героя Соцпраці, депу тата Верховної Ради СРСР. Із 3317 га угідь 2295 займали орні землі. Сільськогосподарське виробництво було поставлено на на укову основу. Постійно вивчався вміст поживних речовин у ґрунті, відповідно до агротехнічних дослі джень і сівозмін полів вносили доб рива, проводилося розкислення ґрунтів вапнуванням. Ділянки, ура жені ерозією, відвели під сади, а це 140 гектарів. 292 га було відведено під пасовища, адже тваринницьке поголів'я дедалі розширювалося. Дуже велика увага приділялася підготовці кадрового потенціалу – в основному з односельців, які з діда прадіда були землеробами і любили свою землю. Рік за роком господар ство укріплювалося агрономами, ме ханіками, зоотехніками, високок валіфікованими механізаторами, опе раторами машинного доїння тощо. Серед тих, хто разом з Юстином Тодоровичем вів господарство до вершин, були головний агроном І.Ку релюк, зоотехнік Є.Чешик, брига дир М. Сухолиткий, агроном із захи сту рослин Д. Данилюк та багато інших справжніх фахівців. Завдяки їхнім зусиллям у роки десятої п'я тирічки хлібороби Стецеви збирали на землях Західного регіону (не на чорноземах) до 50 ц з гектара пше ниці, 70 ц кукурудзи, 450 ц цукрових буряків, 240 ц картоплі, 700 ц кор мових буряків, 270 ц овочів. Цікаво, що соцзмагання прово дилися не тільки серед тваринників та механізаторів, а й навіть серед скиртувальників. Молочне стадо налічувало понад 2000 голів корів. Для забезпечення кормами було створено окрему кор мовиробничу бригаду із 50 чоловік. На початку 70х років господарство закупило добірних корів симентальсь кої породи, які вже в перший рік дали по 5000 7000 літрів молока. Серед ньодобовий приріст молодняка на відгодівлі сягав 800 грамів, річні надої на корову перевищували 5 тисяч літрів, а на 100 га угідь вироблялися 150 тис. літрів молока. СТАВКИ, ПАСІКИ І КОМУН ГОСП. Дивлюся у документи стат звітності і дивуюся, як уміло можна було вести господарство, щоб отри мувати чималі, а головне, чесні при бутки. Так, на утримання однієї ко рови йшло на рік 580 карбованців, а чистий прибуток становив 436 крб., рентабельність – 75%. А сьогодні скептики говорять: мовляв, молоч не виробництво збиткове. Одна свиноматка в господарстві в 1980 році давала 16 поросят. Вит рати – 382 крб., чистий прибуток 674 крб., рентабельність – 160%. У 10й п'ятирічці колгосп щороку відго довував 25003000 голів для міжкол госпного спеціалізованого об'єднан ня, за що отримував до 300 тис. крб. А гектар ріллі давав щорічно 706 карбованців прибутку. Широке застосування внутріш ньогосподарського розрахунку, ощадливе витрачання коштів і ма теріалів забезпечували рентабель ність усіх галузей. Собівартість цент нера зерна у 1979 р. становила 3,8 крб., цукрових буряків – 2,48 крб., картоплі – 3,4 крб., свинини –10 крб., 100 л молока – 13,6 крб.
Окрім основних галузей, розви валися й допоміжні. Юстин Тодоро вич говорив так: "На долинах – став ки, на пагорбах – сади, а в садах бджоли", тобто, щоб жодна сотка землі не пустувала. Значну користь колгоспу прино сила пасіка: 140 вуликів на 20 ра мок. Щороку з кожного вулика ви бирали 1820 кг меду. А на колишніх болотах, де віками шумів очерет, за ініціативи Юстина Тодоровича було створено ставки. Із 30 гектарів вод ного дзеркала стецівчани одержу вали щорічно до 600 ц риби. А місцеві рибоводи не раз посідали почесні місця на республіканських змаган нях. Для садовини було побудовано плодосховище на 500 тонн, соковий цех, обладнаний двома потужними пресами, двома десятками восьми тонних цистерн, 400 дубових бочок. Кошти, витрачені на будівництво цього цеху, окупилися за один рік! За результатами розвитку рос линництва в 1975 році колгосп посів друге місце по Україні й одержав премію – бульдозер Т100. Вище ми вже зупинялися на роз будові соцкультпобутової сфери. Сьогодні це видається дивним, а тоді Ю. Т. Личук створив госпрозра хунковий підрозділ з будівництва колгоспний комунгосп. Силами гос подарства в селі будувалися не тільки торгівельний комплекс, дитя чий садок, школи, а й навіть авто павільйон із чекальним залом для пасажирів. Було у селі і своє радіо мовлення. Достатньо сказати, що в 9й п'я тирічці на підвищення добробуту села колгосп витратив півтора мі льйона карбованців, а в 10й – аж два мільйони. Водночас у селі відбувалися ве ликі духовні перетворення. Адже коли в домі достаток людина праг не до знань, культури. Ось і поплила хліборобська слава в піснях твор чих колективів місцевого Палацу культури по всій області та за її межі. Тут справді було створено всі умови для естетичного, художньо го, музичного виховання селян: окрім хору, музичних ансамблів, ду хового оркестру й оркестру народ них інструментів, був навіть свій ляльковий театр. ЧИМ БАГАТА ЛЮДИНА. Прига дую, якось до господарства приїхав один високопоставлений чиновник із Києва і сказав Юстинові Тодоро вичу, що все є в нього, окрім гідної контори – лише маленький кабінет голови колгоспу. На це Личук від повів, що для керівництва йому і цього стане, адже все насамперед має бути для людей. А контори, мов ляв, нехай будують, коли мене тут уже не буде. До речі, в кабінеті голо ви на всю стіну висів лозунг: "Люди на багата не великими доходами, а малими витратами".
Звісно, до питань збагачення треба підходити з розумом і знаннями основ економіки та будівництва справді народ ного господарства. Ще дуже й дуже ба гато добрих слів можна сказати про керівника, який сам жив у старенькій хатині, а. для села зробив усе, щоб воно розквітло, щоб люди жили заможно. Тож дуже боляче згадувати про те, що, коли до влади в 1991му прийшли горедемократи, у Стецеві один з них став винищувати усе радянське. І дуже прикро, що не знайшлося жодного патріота села, який би зупинив вандала, котрий трактором звалив з постаменту погруддя двічі Героя Соціалістичної праці Ю. Т. Личука. Невже народ справді став таким жор стоким? Невже селяни враз забули, що зробив Юстин Тодорович для Стецеви? Як наслідок, колись потужне госпо дарство поступово розвалили. Землі, ставки, сади, сільськогосподарські будівлі поступово розтягнули. Значна частина колись родючих земель порос ла бур'яном або перетворилася на пасо вища. Не стало могутнього тваринниць кого комплексу. А колись керівники із усієї області приїжджали повчитися пра цювати у тутешніх тваринників... Населення села фактично залиши лося без роботи, чимала частина роз'їха лася по світу, аби заробити на шматок хліба, вдягнути та вивчити дітей. Занедбано Палац культури, торговий комплекс розтягнули між собою бари та кафе. Приміщення старого дитячого садка продали під житло. У школі, де колись навчалося до 700 учнів, тепер значно менше дітей. На жаль, навіть святиню, музей села, частково розтягнули, багато експонатів пропало. Але навіть те, що залишилося, не приведено до ладу. Заховали сюди і погруддя Ю. Т, Личука. Та я впевнений, що справедливість переможе, і пам'ят ник Героєві знову постане на центральній площі Стецеви. До речі, саме Юстин То дорович був ініціатором встановлення в селі пам'ятника Тарасу Шевченку. А місцева влада могла б використати бодай мізер коштів, виручених за роз продане майно колишнього колгоспу, керівником якого був Юстин Тодорович. Хоча важко сподіватися на хазяйно витість нових господарів. Гадаю, якби Юстин Тодорович піднявся з могили й побачив, що зробили новітні демократи з його рідним селом, туттаки від розпа чу впав би знову в могилу...
Звісно, до питань збагачення треба підходити з розумом і знаннями основ економіки та будівництва справді народ ного господарства. Ще дуже й дуже ба гато добрих слів можна сказати про керівника, який сам жив у старенькій хатині, а. для села зробив усе, щоб воно розквітло, щоб люди жили заможно. Тож дуже боляче згадувати про те, що, коли до влади в 1991му прийшли горедемократи, у Стецеві один з них став винищувати усе радянське. І дуже прикро, що не знайшлося жодного патріота села, який би зупинив вандала, котрий трактором звалив з постаменту погруддя двічі Героя Соціалістичної праці Ю. Т. Личука. Невже народ справді став таким жор стоким? Невже селяни враз забули, що зробив Юстин Тодорович для Стецеви? Як наслідок, колись потужне госпо дарство поступово розвалили. Землі, ставки, сади, сільськогосподарські будівлі поступово розтягнули. Значна частина колись родючих земель порос ла бур'яном або перетворилася на пасо вища. Не стало могутнього тваринниць кого комплексу. А колись керівники із усієї області приїжджали повчитися пра цювати у тутешніх тваринників... Населення села фактично залиши лося без роботи, чимала частина роз'їха лася по світу, аби заробити на шматок хліба, вдягнути та вивчити дітей. Занедбано Палац культури, торговий комплекс розтягнули між собою бари та кафе. Приміщення старого дитячого садка продали під житло. У школі, де колись навчалося до 700 учнів, тепер значно менше дітей. На жаль, навіть святиню, музей села, частково розтягнули, багато експонатів пропало. Але навіть те, що залишилося, не приведено до ладу. Заховали сюди і погруддя Ю. Т, Личука. Та я впевнений, що справедливість переможе, і пам'ят ник Героєві знову постане на центральній площі Стецеви. До речі, саме Юстин То дорович був ініціатором встановлення в селі пам'ятника Тарасу Шевченку. А місцева влада могла б використати бодай мізер коштів, виручених за роз продане майно колишнього колгоспу, керівником якого був Юстин Тодорович. Хоча важко сподіватися на хазяйно витість нових господарів. Гадаю, якби Юстин Тодорович піднявся з могили й побачив, що зробили новітні демократи з його рідним селом, туттаки від розпа чу впав би знову в могилу...
Михайло СТУЛА. Перший секретар Львівського обкому КПУ.
Останні статті:
- 03/06/2011 14:40 - Абітурієнти і вузи
- 27/05/2011 21:43 - Победила дружба народов
- 20/05/2011 22:57 - Здобували навики
- 20/05/2011 22:48 - “Дійсність сумна, але скупана в золоті...”
- 13/05/2011 17:07 - Воювали за краще майбутнє
Попередні статті:
- 06/05/2011 21:51 - Немеркнучий подвиг співвітчизників
- 30/04/2011 00:12 - Відданий гуцульському краю
- 30/04/2011 00:07 - Русисты полюбили Прикарпатье
- 29/04/2011 23:37 - Магія Першотравня
- 22/04/2011 18:16 - ВІТАННЯ
