На минулих президентських перегонах виборці покарали Юлію Тимошенко й за невиконання обіцянок, зрештою, яру брехню. Програла вона в головній битві, до якої йшла 13 років – з тих пір, як стала нардепом у 1996 році. А фіналом відплати є недавня відправка парламентом її у відставку. Тож розкрию бодай три локшини, які чи не найбільше викликали зневіру серед людей.

ОДНА з них стосується повернення вкладів, знецінених у перші роки нашої незалежност і в Ощадбанку колишньої союзної спільноти. Навряд, чи є сильно потерпілі, котрі б не пам’ятали, як Юлія Володимир івна, йдучи на парламентськ і вибори в 2007-му, завдяки яким стала й прем’єром, обіцяла виплатити їх протягом двох років. Сума боргу населенню, в перерахунку 1996 року, становила майже 130 мільярдів гривень.

Вже тоді було цілком ясно, що виконати цю обіцянку абсолютно нереально. Економіці держави не під силу дати в казну необхідні кошти. Та й від інших джерел наповнення бюджету надходило їх значно менше, ніж потрібно вкладникам.

Та й, очевидно, сама обі- цяльниця знала про нереальн ість своєї локшини. І все ж заради кар’єри її навішувала на вуха виборців. А люди, не маючи реальної інформації про джерела поповнення бюджету й можливості виплат заощаджень, вірили Ю.Тимошенко. Адже підкупляла їх не лише харазматичн істю, а й морем слів, які виплюхувалися з її рота, як магма з вулкану Везувій.

І сталося те, що й передбачали аналітики: за два роки прем’єрства Ю.Тимошенко не повернуто навіть 20-ї частини знецінених заощаджень. Та й ті гроші, що одержали вкладники, не “заробила” її владна команда. Попередній уряд В.Януковича залишив їй у спадок досить солідну суму – 24 мільярди гривень. Їх частку й було спрямовано на повернення заощаджень у вигляді “Юлино ї тисячі”, яка, до речі, далеко не кожному дісталася.

У своїй передвиборній програм і Юлія Володимирівна жодного разу навіть не згадувала, що ощасливлюватиме тих, хто мав гроші в Ощадбанку СРСР, лише по 1000 гривень. З її реклами виходило, що віддасть ВСІ знецінені вклади і ВСІМ їх власникам. Хоч купівельно-платіжна спроможн ість “Юлиної тисячі” була в багато разів нижча від аналог ічної суми, яку вони вкладали в Ощадбанк, та люди й за нею томилися в чергах. Очевидно, відчували, що потім і такої суми не одержать.

ІНША передвибрна обі- ціняка стосувалася переведення протягом року нашої армії на контрактну основу. Ще в час реклами цієї локшини було цілком зрозуміло, в тому числі й Ю.Тимошенко, що контрактної армії так швидко не буде. І не лише через фінансову скруту, а й тому, що верховний головнокомандуючий, яким є президент, вважав таку затію фатою морганою.

Якраз за час каденції уряду Ю.Тимошенко армію підкошено чи не найсильніше. “На її потреби, – вважає генералрег іонал Кузьмук, – щороку закладали в бюджет 3 відсотки валового виробничого продукту (15-18 мільярдів гривень), але це не виконувалося”. Таким чином не вистачало коштів не лише на розширення контрактно ї служби, а й оновлення техніки, зрештою, на вкрай необх ідне.

Замість зміцнення Збройних сил, екс-головна урядовка ініціювала в них перевірки, результатам яких надавала широка гласність. Хоч домінуючі факти, які “накопали” перев іряльники, потім спростували компетентні органи, було підірвано віру в Збройні сили і їх міністра, якому довелося йти у відставку. Фактично армію було перетворено, як і економіку, в своєрідний полігон, на якому впродовж каденції “помаранчево ї” влади точилися політичні ігри. І таким чином підточували боєздатність армійців.

“Треба вдихнути життя в армію і зробити це можна лише фінансово, – підкреслив генерал Кузьмук. – Дати хоч би 2 відсотки ВВП, але ці гроші мають бути виділені реально й витрачен і на нову техніку”.

Як вважають знавці Збройних сил, наша армія може стати небоєздатною, оскільки техніка, яка дісталася від радянських військ, уже морально застаріла. Краплею в морі є поставлені у війська десяток танків “Булат” Харківського заводу імені Малишева і аж один танк “Оплот”, хоч супер сучасний і повністю наш – український.

Від недофінансування страждає авіація й флот. Значно ї шкоди завдають “зайві” патрони і снаряди, яких на складах понад 800 тисяч тонн і котрі періодично вибухають через брак коштів на належне збері- гання.

З переведенням армії на контрактну основу можна б вирішити багато з цих проблем. Але потрібні дії, а не обіцянки.

ДОСИТЬ майстерно використано й локшину щодо соціальних стандартів життя. Обіцянка про їх підвищення від часів “помаранчевого Майдану” до наших днів були своєрідним магнітом, з допомогою якого БЮТівська і НУНС івська еліта досі утримувалася на найвищих владних тронах.

Однак рулювала вона не в тому напрямку, як обіцяла. Про ненормальність розвитку держави свідчать ті ж стандарти життя. Якщо в країнах європейсько ї спільноти відношення прибутків 10 відсотків найбільш багатих людей і статків такої ж кількості найбідніших складає 5:1 – 7:1, то в нас величезна прірва. Її значно поглибили команди Ю.Тимошенко і В.Ющенка.

Внаслідок обидва лідери, які часто себе возвеличували рятівниками нації, самі впали в оту прірву з допомогою виборц ів на минулих президентських перегонах. Досить цікавим є порівняння даних минулих вибор ів з третім їх туром 2004 року. В. Янукович одержав майже стільки голосів, як п’ять років тому. А от як розподілилася прихильність виборців до головних майданних обіцяльників В.Тимошенко і В. Ющенка. Тоді Юлія Володимирівна зібрала на 4,5 мільйона голосів менше, ніж Віктор Андрійович. Тепер у першому турі він одержав 5,5 відсотка голосів, тоді як у 2004- му – 52 відсотки.

Головна причина – “вожді Майдану” обманули своїх виборц ів, не виконали те, що їм обіцяли. Насамперед з сфери соціальних стандартів життя, які весь час погіршуються.

Проілюструємо цей висновок бодай на платні. Тепер менше нас у Європі не заробляє ніхто. Навіть у близьких сусідів із Білорусі й Молдови справи значно кращі.

Ось деякі останні дані офіційної статистики щодо платні. У першому цьогорічному місяці середня зарплата загалом в Україні склала 1916 гривень. Хоч вона на 294 гривні менша, ніж у грудні, зате збільшилася проти січня минулого року на 115 гривень.

Однак середньостатистичний трудар не став у 2009 році багатшим, а навпаки – бідні- шим. З врахуванням інфляції виходить, що фактична платня з січня минулого по січень цього року зменшилася в середньому майже на 100 гривень. Та й більш-менш справну загальну цифру по платні “наганяють” банкіри, бізнесмени від ремесла “купи-продай”, держслужбовц і й транспортники.

Величезні контрасти з платн і й серед регіонів. Якщо в одних “купаються” в грошах, то в інших – їх не вистачає навіть на вкрай необхідні ліки. А от на Прикарпатті середньомісячна номінальна платня штатних працівників, зайнятих на підпри ємствах, в установах і в орган ізаціях, у січні становила 1648 гривень – на 14 відсотків нижча від середнього рівня по Україні. За рівнем оплати праці серед регіонів область посіла “чортову дюжину” – 13 місце.

І в цій “чортовій дюжині” сильніше, ніж деінде, розгулялася інфляція. Вона знецінює платню простих трударів і набива є кишені її творців. І прикро, що таку гірку ситуацію в “поамарнчевих” владних колах прийнято називати закономірностями ринкової економіки.

Петро ПИРОЖУК.