Однією з найулюбленіших пісень, яку виконують в час дозвілля у нашій родині, є “Червона рута”. Тож розкажіть про народження цієї пісні, розкрийте, хто давав їй дорогу в життя. Зрештою, й про її автора. Галина СТАСЮК. м. Івано-Франківськ. "Червона Рута" – назва цієї пісні тепер широко відома не лише в нас, а й в багатьох країнах світу. Разом з славнозвісними "Подмосковньїми вечерами" В.Соловьйого;Седого її повсюдно співають. Про популярність обох пісенних шедеврів у наш час свідчить те, що під час виконання їх на концертах ХІХ;го Міжнародного фестивалю мистецтв "Слов'янський базар у Вітебську" в липні 2010 року, багатонаціональна аудиторія слухачів 7;тисячного Літнього театру вголос їх співала разом зі своїми улюбленцями естради – відповідно Дмитром Хворостовським та Миколою Гнатюком. А написав світовий шлягер зовсім молодий тоді 20річний са модіяльний композитор, студент Чернівецького медичного інститу ту Володимир Івасюк.

Тож чому вибрав він саме таку назву для свого твору – "Червона Рута"? Відповідь на це питання дає голо вний зберігач фондів Черніве цького меморіального музею Во лодимира Івасюка Наталія Мороз: "У 18річному віці, читаючи ко ломийки, зібрані в етнографічно му збірнику відомим вченим Во лодимиром Гнатюком і виданим ним 2томником у Львові в 1907 році, майбутній композитор впер ше зустрів вислів – Червона Рута. У рідкісному науковому ви данні, подарованому його бать кові Михайлу Івасюку з нагоди 50 річчя професором Чернівецького університету Олександром Волко вим, у фольклорній мініатюрі, за писаній в Карпатському селі Явче, співалось: Ой ходила, говорила гільтайова мати, Назбирала троєзілля мине чарувати, Назбирала троєзілля, чирвону рутоньку,

Та хотіла счарувати мине сиротоньку. Зацікавившись незвичним ви словом (в іншій транскрипції – “Черлена Рута"), Володимир не зміг знайти підтвердження цьому природному феномену. І лише в 1969 році, як про це пізніше напи сав його батько в своїй книзі "Мо нолог перед обличчям сина", пе ребуваючи разом з ним в фо льклорній експедиції в селі Розто ки Путильського району Чер нівецької області, почув від міс цевих селянгуцулів легенду про цю таємничу квітку: "Зелений колір Рути, що рясно вкривав гірські полонини, зазви чай зацвітає жовтим цвітом. Але трапляється, хоча і дуже рідко, що зацвітає червоним. Дівчині, якій пощастить знайти і зірвати цей чарівний пелюсток, випадає щас тя, як квітка розцвісти самій і своєю вродою причарувати любого хлоп ця". Як нещодавно дослідили знав ці історії рослин світу, Червона Рута вважалася магічною квіткою ще за часів Стародавньої Греції. А взагалі вона веде свій природній родовід від біблійної "неопалимої купини", неодноразово згадуваної на сторінках Святого Писання.

Під враженням від самобут ньої краси народної сповіді й на родилися у Володі спочатку вір ші, а потім і абсолютно самобут ня, новаторська мелодія пісні. На той час деякі з його пісень, написані раніше, вже виконува лися самодіяльним естрадним ансамблем медичного інститу ту, який він створив разом з од нокурсниками. Деякі з них во зив для ознайомлення Л.Дут ківському, який тоді керував у Вижницькому Будинку культури, створеним ним першим на Ук раїні вокальноінструменталь ним ансамблем з ніжною назвою "Смерічка". "Ми допомагали Володі аран жирувати пісні, він виконував їх разом з нами на танцювальних вечорах у районному Будинку культури", – згадує нині широко знаний в країні композитор, На родний артист України Левко Дутківський. – У серпні 1970 року під час нашого концерту в Чер нівцях в Будинку культури медич ного інституту, він награв мені на роялі дві свої нові пісні – "Водо грай" і "Червона Рута". Вже при першому прослухову ванні пісні вразили своєю незвич ною, яскравою мелодійністю. Ми включили їх в свій репертуар і по радили Володі показати їх в му зичній редакції обласного телеба чення". Музичним редакторам пісні теж сподобалися і молодому ком позитору запропонували їх запи сати в студії. Для цього він запро сив музикантів популярного в місті інструментального ансамблю "Карпати" (керівник В.Громцев) і молоду естрадну співачку Олену Кузнецову. "На той час ми вже майже рік були знайомі з ним, – згадує Оле на Миколаївна. – І хоча були од нолітками, але я вже мала досить вагомий досвід роботи на про фесійній сцені, пропрацювавши понад півтора року солісткою в джазовому ансамблі "Буковина" Чернівецької філармонії, яким ке рував відомий музикант И.Смілян ский. Гастрольні виступи нашого колективу відбувались не тільки по містах України, але і далеко за її межами. Враховуючи мій досвід, він ділився творчими задумками деяких пісень, в тому числі "Водо граю" і "Червоної Рути".

Тому і не дивно, що саме мене запросив на їх перше виконання на телеба ченні”. Працювалося важко. Складна мелодика пісень вимагала від всіх максимальної зібраності й зосе редженості. Було зроблено 12 дублів, доки не добилися належ ного звучання запису. 13 вересня 1970 року передача "Камертон доброго настрою", в якій разом з іншими виконавцями прозвуча ли проспівані з Володею пісні, була показана по Республікансь кому телебаченню. “Через деякий час разом зі "Смерічкою" я виконувала "Чер вону Руту" у фінальній частині по пулярної передачі Центрального телебачення "Алло, ми шукаємо таланти", яка записувалася у при міщенні красеня Мармурового Залу Чернівецького університету і слухачі в залі, вже знаючи пісню, співали її разом з нами, – продов жує О. Кузнецова. – На жаль, я не змогла поїхати в Москву на запис пісні "Червона Рута" в фіналі "Пісня1971" і Володя співав її разом з Василем Зінкевичем і На зарієм Яремчуком”.

У 1972 році в Чернівецькій філармонії було створено вокаль ноінструментальний ансамбль з однойменною назвою, солісткою якого стала Софія Ротару, а сама пісня й по сьогоднішній день при крашає репертуар виконуваних нею пісень. Разом з вже згадуваною "Смерічкою", яка теж перейшла на про фесійну сцену, буковинські співа ки познайомили з піснями Воло димира Івасюка слухачів багать ох країн світу. А пісня "Червона Рута" увійшла у репертуар не тільки багатьох виконавців з рес публік колишнього Радянського Союзу, а і співаків країн далекого зарубіжжя, які, співаючи нашу пісню, знайомили таким чином з українською мовою своїх співвіт чизників. “Тому, безумовно, я пишаюся, що разом з Володею надала цьо му пісенному шедевру творчі кри ла, – підкреслила О. Кузнецова.

– Пишаюсь і тим, що понад 30 років пропрацювавши викладачем во калу в Чернівецькому педагогічно му училищі, познайомила з мис тецтвом співу сотні студентів, які вже в ранзі вчителя в свою чергу прищеплюють любов до рідної пісні своїм учням”. У той же час засмучує сучасна загальна низька музична культу ра населення і особливо молоді. 1415 річні юнаки і дівчата в більшості своїй фанатіють від не завжди гарних шлягерів англомов ної чи російської естради, водно час з цим не знаючи пісенну ук раїнську естрадну класику С.Са бодаша, І.ІПамо, І.Поклада, В.Біла ша, І.Білозіра і, що сумно, – В.Іва сюка. На превеликий жаль майже не звучать їхні пісні у виконанні нинішніх естрадних "зірок", які багато в чому формують духов ний світогляд і музичні уподо бання сучасної молодої людини. Та й самі вони, на мій погляд, за винятком Ірини Білик і Олексан дра Пономарьова, не дуже при скіпливо ставляться до якості формування свого репертуару.

Якщо ж додати до цього масове використання під час концертів голосової фонограми – картина вимальовується невтішна. По дібна поведінка професійних ви конавців є шахрайством по відношенню до слухачів. На щастя, крім професійної естради, в усі часи було, є і буде самодіяльне мистецтво. Воно не тільки підживлює своїми талан тами лави професійних виконав ців, але й дозволяє сотням тисяч аматорів занурюватись в непо вторний світ музики, пісні, тан цю, збагачуючи цим свій духов ний внутрішній світ. “Шанобливої любові до рідної пісні навчала я свого часу дівчат із знаного на Буковині народно го самодіяльного жіночого во кального ансамблю "Марічка", Центрального Палацу культури міста Чернівці, – згадує Олена Миколаївна. – За 6 років нашої співпраці було створено багато програм, виступаючи з якими ко лектив знайомив слухачів з ук раїнською пісенною естрадною класикою. І завжди, коли звуча ли пісні В.Івасюка, зал співав їх разом з нами".

До небайдужих слів Олени Миколаївни необхідно додати, що всі ми, нарешті, колисьтаки повною мірою зрозуміємо ту не оціненну ще суспільством до кінця революційну роль, яку відіграв Володимир Івасюк у справі подальшого розвитку су часної української естрадної пісні. Поєднавши сучасні музичні ритми з добротним літературним текстом, міцно укорінивши їх на національному підґрунті, він і те пер своїми піснями знайомить світ з красою української мови. Як влучно висловилась ком позитор Олександра Пахмутова: "Яким мелодістом в суто на ціональному характері був Во лодимир Івасюк. Скільки в ньо му було закладено на майбутнє... Не судилося". Не судилося більше прожити композитору Во лодимиру Івасюку. Але нам, його сучасникам, особливо землякамбуковинцям, треба бути більш уважними і ша нобливими до пам'яті про нього. 13 вересня минулого року випов нилося 40 років з дня першого телевізійного звучання "Червоної Рути" і "Водограю" в програмі "Ка мертон доброго настрою", транс льованого республіканським те лебаченням з Театральної площі Чернівців. І в наступні десятиріччя, впевнений, “Червона рута” у вико нанні нових майстрів сцени при носитиме насолоду слухачам.

---

• 18/02/2011 21:42 - Малий Сталінград
• 12/02/2011 00:48 - Думка респондентів
• 28/01/2011 23:53 - Шантаж: русских объявили заложниками
• 28/01/2011 23:35 - День Соборності – шанс для всієї України
• 21/01/2011 21:22 - Навчальний посібник

• 08/01/2011 16:11 - У вихорі танцю
• 08/01/2011 15:32 - З Різдвом Христовим, дорогі краяни!
• 03/01/2011 14:13 - Що віщує день прийдешній
• 24/12/2010 00:00 - 20 лет спустя
• 17/12/2010 17:44 - Зцілюють організм і душу

---