Найкращі роки свого життя Олександра Синиця присвятила розбудові Прикарпаття. Та не пориває зв’язків зі своєю малою Батьківщиною. У матеріалі, присвяченому 230-річчю заселення грецьких сіл з Криму в Приазов’я, розкриває життєві карби своїх земляків.
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ. Пересе лення греків з Криму в При азовські степи відноситься до дру гої половини ХVІІІ століття. Тобто в період активного зовнішньо політичного курсу імператриці Росії Катерини ІІ – його спрямову вали на ліквідацію турецькота тарської агресії на її півдні, здо буття виходу до Чорного моря та приєднання Криму до Росії.

І все ж ліквідацією лівобережного ко зацтва послабила певною мірою південносхідні кордони держави. Поряд з цим у Криму, де про живали греки, склалася ситуація протистояння населення і влади з економічних питань, в зв’язку з приниженням його прав і свобод. Це добре розумів митрополит Ігнатій, який на той час був одним із свідомих патріотів, знав політи ку і економіку краю.

Рішення було одне: щоб врятувати свою паст ву, він звернувся до імператриці Катерини ІІ з проханням про мож ливість переселення греків з Кри му в звільнені у Приазовські сте пові простори. З одержанням її про це указу і при допомозі російських військ з армії Суворова в 1779 році пере селенці вирушили аж до При азов’я. Місцевість була обрана по течії річок Вовчої, Мокрі й Сухі Ями, де свого часу були козацькі постоянки. Першими були засновані села Улакли, Комар, Богатир, Великий Янісоль, Константинопіль. На півдні вже існувало місто Маріу поль з розвинутими галузями ви робництва. Всього було заснова но 24 слободи, в яких налічувало ся 18 тисяч населення. З переїздом на нові місця села зберегли свої назви. Греки отри мали великі переваги і місця для забудов – по 30 десятин землі на чоловічу душу, на 10 років звіль нення від податків та на 100 років від рекрутської служби. Основним заняттям переселенців було зем леробство, овочівництво, рибаль ство. Села будувалися поквар тально. Будинки зводили залеж но від можливостей. В кожному селі обов’язково споруджувався храм. У перші роки їх зведено 23. Маріуполь став повітовим цент ром Катеринославської губернії.

З БЕРЕГІВ ВОВЧОЇ РІКИ. На лівому березі ріки були села Нові Улакли, Старі Терни, Улакли, Кон стантинопіль і Богатир. Через сто ліття, по генеральному плану пер шої п’ятирічки, заклали будівни цтво Кураховської державної еле ктростанції. І тому перші два села підлягали переселенню. Вони ви бирали самі нові місця чи то по родинним зв’язкам, чи по бажан ню. А новозбудована електрос танція стала провідною в той час у розбудові вугільної та машино будівної промисловості Донбасу, сприяла зростанню міст і сіл на всьому терені цього краю. Мої нащадки, греки з сіл Богатир і Лаки, що біля Севастополя, поселилися в 30 кілометрах від залізничної станції Роя, в одне село, досить велике: 9 кварталів в довжину і 5 поперечних. Назви двох головних вулиць залишили ся до сьогодні. Минули століття. Війни і рево люція, безумовно, внесли свої ко рективи. Під час перепису насе лення у 1926 році всі села занесли до категорії грецьких поселень.

Великі зміни відбулися в струк турі господарювання. 1927–28 роках створені ТОЗИ – товарист ва по спільній обробці землі. З 1929 року їх реорганізовано в ко муну і два колгоспи, в один з яких вступив і мій батько як селянин бідняк. Комуна себе нічим не оп равдала і була реорганізована в колгосп. У селі нараховувалося 3 шко ли (2 початкові й семирічка), ам булаторія й аптека, клуб, 3 крам ниці, 2 церкви. Славився Богатир своїми ярмарками, традиційними святами, бажанням вчитися, на бувати відповідної професії. Тяжкими були 1932–33 роки. Неурожай на колгоспних полях, земельних наділах та інші обста вини викликали голод. Кількість померлих ніхто не може й досі підтвердити. Наша родина з шес ти чоловік вижила. 1937 рік. Він був трагічним для багатьох ро дин, адже політична репресія їх торкнула. Занепадало духовне життя селян. У ті ж роки в селі закрили обидві церкви. Одна зго дом згоріла і на її місці посадили парк. А головний храм підірвали і розібрали для будівництва кол госпного ангару та забудову об’ єктів новоутвореного радгоспу “Богатир”. Та життя брало своє. Молодь після семирічки їхала в Маріуполь, Дніпропетровськ, інші міста на навчання в технікумах, ФЗО, на різні курси. Хлопці й дівчата по верталися вже фахівцями різних професій або залишалися працю вати за призначенням. Навчання було безкоштовне. Гуртожитки, різні види спорту – все було доступно кожному. Сло вом, був хліб і до хліба. Росло нове покоління громадян нової держави Радянський Союз.

Я, закінчивши семирічку і Дніпропетровське педучилище, в передвоєнні роки працювала вчи телем Тернівської початкової шко ли Павлоградського району. Вий шла заміж. Плани і перспективи були великі. Але... 22 червня 1941 року почалася війна. Фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. То був жах – вся країна стала на захист Батьківщини. Хто міг тримати зброю – мобілізували в діючу армію, а питання дальшої долі наших населених пунктів вирішу вали штаби зверху. Устаткування провідних підприємств та їх фахівців евакуювали на схід для підсилення індустріального Ура лу й Сибіру. В окрему групу були включені люди по евакуації кол госпного майна, головне – худо бу. Так з трьох колгоспів села “Красний Богатир”, “Аврора” і ко лишньої комуни об’єднали стада худоби понад дві тисячі голів і 5 жовтня 1941 року рушили на схід. Це був трудовий подвиг людей – в осінню вже снігову погоду туди йти. Я теж була в складі гонщиків. Після визволення Донбасу влітку 1943 року родини поверну лися в село. Довелося все почи нати знову. І от, нарешті, настав день Перемоги: радість і сльози. Всі – від першокласників до літніх людей взялися за розбудову зруй нованих будинків, обробіток го родів та колгоспних ланів. Техніки було мало, коней теж. Доводило ся впрягати корів.

РАДІСТЬ І ГІРКОТА. При всіх обставинах повоєнного часу село Богатир розправляло свої крила: споруджено комплекс бу динків, сільську раду, будинок культури, ресторан, створено торговельну мережу всіх профі лів. Новий корпус середньої шко ли, дитячий садок, викладені тро туари, обсажені тополями. Вони й сьогодні прикрашають цей ку ток села. А далі, на околиці села, збоку поля на 9 кварталі спорудили тва ринницький комплекс і все, що треба для обслуговуючого пер соналу. На кожній вулиці, спусто шеній війною, споруджували нові сучасні будинки. Та це все втра чало свою красу на тлі розвитку цивілізації. Нема двох ставків, чистої води в річці Вовчій, вітряка, лимана з багатою здобиччю до машньої птиці та зальотних птахів. Вина – новозбудована гребля Ку рахівської електростанції. Полю буватися річкою Вовчою можна хіба що в районі Павлограда, де вона впадає в ріку Самару. Руйнівні процеси перебудов чого періоду виявилися важкими. Ліквідовано колгоспні засади. На розпайованій землі господарюють п’ять фермерів. В селі низький процент наро джуваності, великий процент смертності. Сумно робилося, коли бувала там. Мене весь час хвилювала думка про відроджен ня духовності села, будівництво храму замість зруйнованого. Спостерігаючи за будівництвом церков у нас, на Прикарпатті, згадувала приклади, як сама, працюючи тридцять років дирек тором ІваноФранківського об ласного краєзнавчого музею, теж переживала тут руйнацію церков у 6070 роках минулого століття. Треба було протидіяти руйнації, зберігати цінності, особ ливо в селах Крилосі, Космачі, Рожневі, в містах ІваноФран ківську, Калуші, Рожнятові та інших.

СЯЙВО КУПОЛА НАД СЕЛОМ. Вибори президента України в березні минулого року спонукали мене написати листа ще кандидату в президенти Вік тору Януковичу і передала його через штаб по виборах. Невдовзі зателефонував племінник з села Улакли, що в районній газеті “Сельский край” вміщено стат тю і фотографію учасників ініціа тивної групи по відкриттю в селі православного храму. Збіг об ставин. Ініціювала початок будів ництва храму моя землячка Ма рія Меркова, яка нині проживає і працює в Дніпропетровську. Її батьки були вчителями в селі. Померли. Сама Марія Антонівна має активну життєву позицію. Поряд з роботою бере участь в благодійній діяльності право славного храму Дніпропетровсь ка, її нагороджено двома орде нами як активного члена бла годійної ради Дніпропетровської єпархії. У пам’ять про батьків з бла гословінням митрополита Дні пропетровського і Павлоградсь кого Іринея та митрополита До нецького і Маріупольського Іла ріона стала ініціатором будів ництва церкви. Голова сільської ради Олександр Фендіков підняв всі мої листи і рекомендації щодо будівництва. І справа, як кажуть, зрушилася з місця. Марія Антонівна викупила книжковий магазин, створила бригаду по реставрації під мо лільний будинок. Керівником Карби життя церковної ради богатирці довіри ли М. Джантимірову, який на місці здійснював щоденний кон троль і надавав допомогу буді вельника. Невдовзі корпус був піднятий ще на один поверх і завершений яскравим куполом, який сповістив селянам про по чаток духовного відродження в селі.

Освячення було призначе но на 27 вересня. Священик о. Максим прибув з Маріуполя на постійне проживання і поселив ся в подарованому Марією Ан тонівною будинку батьків. Свого часу я послала відпо відну суму коштів, а приїхала з подарунками. Перше входжен ня через поріг майбутнього хра му було хвилюючим. Зустріч з Марією Мерковою відбулася на ступного дня. Сонячні промені яскраво висвітлювали купол церкви на віддалі. На урочис тості прибули священики з рай центру, сусідніх сіл. Людей прий шло чимало, в основному стар ше покоління. Хвилюючі зустрічі з ровесниками свідчили, що на ше життя протягом десятиліть не пройшло даром. Ми залиша ємо свій слід і добру пам’ять на цій землі. Аналогічні справи і в інших грецьких селах. Нещодавно від роджено чудовий храм Різдва Пресвятої Богородиці в Бучасі. Велика підтримка в наших починаннях по духовному відро дженню православ’я шляхом будівництва чи реконструкції храмів у грецьких селах з боку Федерації грецьких Товариств України з центром у місті Маріу полі, керівником якої є Олексан дра ПроценкоПічаджі. Її повсяк денна робота про діяльність осе редків в усіх областях України сприяє відродженню мови, тра дицій греків, які своєю багато віковою історією, традиціями збагачували і відроджують нині українську науку, культуру, по бут.

Особливо це характерно, безумовно, в Маріуполі, де нині діє університет з відділенням грецької мови і готує відповідні кадри, численні і активні осеред ки в містах Донецьку, Києві, Хар кові, Одесі, в Криму, а західно український центр у Львові очо лює Надія Екварніді. Як говорить народна істина, “нашого цвіту по всьому світу”. Представники мого великого ро доводу Паніотових, Халангото вих, Борющевих, Курбанових проживають у Києві, в селах Богатир, Константинопіль, Улак ли, в містах Донецьку, Харкові, Волновасі, в місті Кузнєцовську, на Рівненщині та в США. Є ви датні люди, вчені різних галу зей, герої праці села: М.Тамала, А.Атаманова та І.Тимошенко. У Маріуполі знаходиться і кон сульство Греції в Україні, що сприяє тісному зв’язку органі зації з правоматір’ю – Грецією, виходить газета “Елліни Украї ни”, яка висвітлює життя і діяль ність грецьких осередків у друж ній сім’ї багатонаціональної Ук раїни. Українці, росіяни,греки, німці, болгари, татари та інші народи споконвіку жили і живуть на благодатній землі України, примножують її славу і мо гутність.

---

• 08/01/2011 16:11 - У вихорі танцю
• 08/01/2011 15:32 - З Різдвом Христовим, дорогі краяни!
• 03/01/2011 14:13 - Що віщує день прийдешній
• 24/12/2010 00:00 - 20 лет спустя
• 17/12/2010 17:44 - Зцілюють організм і душу

• 11/12/2010 00:14 - Антирадість, або Що засмучує українців?
• 03/12/2010 16:00 - Вистава “Тев’є-Тевель” припала до душі
• 03/12/2010 15:49 - У міліції Прикарпаття – свій музей
• 26/11/2010 12:47 - Вторая персональная
• 06/11/2010 19:58 - Квасимо капусту

---