Максим Самойлов з Івано-Франківська є учасником багатьох музичних проектів. Чаруючи глядачів на вічевому майдані високою виконавською майстерністю пісень, він їх не бачить, бо Бог не наділив його зором, але відчуває думку глядачів щирим серцем, більш досконалим чуттям, ніж зір. Він пройшов через гіркоту розчарувань і все ж не припиняє рухатися сходинками своєї зіркової драбини. Про дитинство, музику і власні літературні твори, творчі здобутки і розчарування ділиться Максим Самойлов з читачами нашої газети. Розмову з ним почав із запитання, чи спів і музика приваблювали його з дитинства.

Ця пісня про нерозділе не кохання. Вибрав цю тему в зв’язку з її актуальністю серед молоді. Тепер більшість пісень пишу українською мовою, адже любов до неї прищепив батько іванофранківець. У ті часи мене надихала та кож творчість групи "Ласковый май". Моїми улюбленими пісня ми є ті, які торкаються самої душі. Такими, на мою думку, є пісні Шатунова – "Падають листья", "Я перессорился з дождем". На жаль, особисто не побував на жодному з його концертів.

Та кож мені подобається творчість таких співаків, як Ірина Білик, Віталій Козловського, Меладзе, групи "ЛЮБЕ" і "Фактор 2". На жаль, в дитинстві мені не випа дало привити собі любов до кла сичної музики, адже я навіть не мав змоги її слухати. Проте зай мався фортепіано з шести років. Я сподівався навчитися хорошої гри на цьому інструменті. – Ви самі пишете пісні та створюєте музику для них? – Звісно, придумую слова й створюю музичні композиції. Тепер дуже задоволений спів працею з Романом Калином. Мені з ним легко знаходити спільну мову і сподіваюся, пра цюватимемо разом і надалі. Та все ж пісні, які виконую, пере важно мої власні, які відчуваю всією душею. Можу виконувати й інших авторів, якщо, звичай но, вони не викликають негатив них емоцій і загалом мені приєм ні.

Щиро зізнаюся, однією з моїх мрій є записати пісню в дуеті з Віталієм Козловським. У нас же голоси зливаються, неначе в братів! Ми б чудово зспівалися. – Чи з багатьма трудноща ми стикалися у навчанні, як людина, позбавлена зору й хто підтримує в скрутні хвилини? – Труднощів, як таких, не існу вало, оскільки я навчався в інтер наті для незрячих у Львові. Одне завдавало болю, я незрячий і не міг самостійно виходити в місто. А я ж так не любив, щоб мене хтось спеціально супроводжу вав. А щодо підтримки, то най більше завдячую Олені –дівчині, з якою живу. Та найбільше на снаги додають не так люди, як Боже Слово. У Біблії знайшов таку мудрість, яка вселяє у мою душу спокій та надію і зміцнює для подальших творчих звер шень. Я релігійна людина і вірю, що Бог допомагає всім, хто істин но в Нього вірить. Саме віра до помагає мені виживати в цьому нелегкому світі.

Колись мені було важче стика тися з труднощами, але тепер відчуваю, що Бог мені допомагає. Переконаний, ніяка краса чи сила інтелекту не врятує світ, це зро бить лише істинна віра в Бога і Його любов до нас. Всім раджу побільше усміхатися, адже в світі й так забагато зла. – Чи маєте спонсора або творчого наставника? – Так, на щастя в моєму житті появилася така людина, яку звати Олег. Наразі він допомагає в за писуванні теперішнього альбому і зйомці кліпу на мою пісню "Чому?", що увійшла до нього. Він всіляко сприяє, аби я приймав участь у різноманітних музичних проектах та концертах і, як ніхто, розуміє, як мені потрібна публіка. – Чи брали участь у якихось сучасних українських музичних проектах? – Так, причому, в багатьох. Ро зумію, що без цього пробитися на сцену майже неможливо.

Я й не пригадаю все, але добре пам'ятаю про "Караоке на майдані", "Народ на зірка", "Фабрика зірок". Деколи якийсь проект лишав негативне враження, бо відчував нечесність. Раніше брав участь у проектах лише з власної ініціативи, тож мені, незрячому, доводилося важко. Та, на щастя, тепер, коли в мене по явився друг і спонсор в одній особі, можу сподіватися на допомогу во лонтера, який добирається зі мною туди, куди мені потрібно. – Чув, Максиме, що пишите роман. Про що він? – Про людські взаємини, про студентське життя, про кохання, про зраду і чого в ньому тільки нема. Він надзвичайно багатопла новий. Кожного героя цієї книжки я пережив у собі й досі відчуваю в душі. На цей роман я покладаю великі надії. Маю навіть сподіван ня, що коли вийде книжка, по її сюжету хтось зніме фільм. Хотіло ся б в такому разі зіграти одну з головних ролей, а саме сліпого студента. Вважаю, я таки досить підходяща кандидатура. Мій ро ман "Витівки долі" дуже дорогий моєму серці. Наразі завершена перша його частина, яка скла дається з 76 розділів. Тепер пра цюю над другою, закінченими вже є 26 розділів.

– Які маєте ще творчі плани на майбутнє? – Дописати наявний музичний альбом. Згодом обов'язково зро бити його презентацію. Також, якби мав таку можливість, хотів би давати сольні концерти по Ук раїні. Щодо літературних звер шень, то маю на меті видати свою збірку оповідань "Божа воля". А подальші плани прийдуть потім. Наразі для здійснення моїх те перішніх задумів мені вкрай не обхідний спонсор, який би допоміг опублікувати роман "Витівки долі". Але, на жаль, в нинішній час знай ти таку особу майже нереально. – А якої думки про сучасну українську естраду? – В основному негативна. Те пер багато "зроблених" зірок, які без грошей продюсерів, відверто кажучи, не на багато здатні. Ко лись за популярність співаки боро лися самотужки, тепер всю роль грає реклама і медіарозкрученість особи. Та такі зірки всього лише "на один день", це так звані "зірки проекти", які зблискують і згаса ють за помахом руки всемогутньо го продюсера. Хочу, щоб нашу ес траду нарешті почистили від "сміття". Особисто мене ніяк не вла штовують пісні з відкритими пош лостями у тексті. Як таке можна слухати і не червоніти, а тим більше співати?! А деякі ж з сучасних "зірок" узагалі не мають голосу!

– Для чого ж ви співаєте? – Щоб спонукати людей, пере хожих відірватися на деякий мо мент часу від буденності. Хочу, щоб через спів мої слухачі очисти ли свої душі від зла. Звичайно, мої пісні покликані для того, щоб осо ба, слухаючи їх, відпочила від ро бочого дня, позбулася стресу. Признаюся, що деколи підспівую, навіть коли їду в громадському транспорті, не можу стриматися, коли по радіо звучить гарна пісня. Можу підсумувати, що співаю завжди і будьде. – Чи доводилося терпіти жорстоке поводження кимось до Вас? – Безперечно, доводилося й стосується одного з творців про екту "Караоке на майдані". Я не зрячий, теж хотів продемонстру вати слухачам свої твори.Та охо ронці озвіріли, кричали: "Геть звідси!”. Їм було не втямки, що спів – це єдине чим, я живу. Йшов з площі і плакав. Було дуже боля че на душі й в серці. – Вибачте, але мене цікавить, як орієнтуєтеся у просторі?

– По пам'яті, пересуваюся тими вулицями, які запам'ятав ще ко лись. Багато в кого з людей упе реджена гадка, ніби незрячому сильно допомагає в орієнтуванні паличка, але це зовсім не так. Її допомога лише часткова. Хотіло ся б, щоб при нагоді допомагали випадкові перехожі. Нехай увій дуть в моє становище і подарують хвилину свого часу, допомагаючи мені безпечно пересуватися. Мож ливо, я багато прошу, та взамін своєму добродійнику завжди го товий подарувати пісню. – Чи вважаєте, що хороший музичний слух розвинувся в зв’язку з відсутністю зору? – Звичайно, що ні, це дар Бо жий. Наведу приклад: багато не зрячих узагалі не володіють ніяким музичним слухом. Це передусім залежить від того, чи в тебе є та лант. Через свою творчу і ро мантичну натуру звертаю увагу на музику в шелесті листя, доторку вітру, крапель дощу, що бараба нять по віконній шибці, ледь чутно го польоту павутинки...

Стараюся чути кожний звук природи й випліта ти з них мелодію до своєї пісні, яка народжується в ту прекрасну мить натхнення, поцілунку Музи. Мені подобається слухати. При слухатися до всіх речей навколо, а згодом творити зі своїх спогадів про це чергову пісню. Деколи мені навіть здається, що я більше за інших відчуваю людей і навко лишній світ. Часто черговий грозо вий день перетворюється для мене у мою чергову пісню. Моя творча пора – рання осінь, так зване баби не літо. Мене дуже спонукає на творіння політ листків, павутинки, встановлюється романтичний настрій на душі. У такі моменти року я особливо багато пишу, ство рюю нові пісні.

Розмову вів Ярослав БОРЕЙКО.