Чому росіяни прагнуть придбати наших бджіл? Бджоливбивці. Чи загрожують вони Прикарпаттю? Що потрібно, аби стати пасічником? Про це розмовляємо з Богданом Колотилом, головою спілки бджолярів ІваноФранківська.

– Богдане Дмитровичу, як пережи ли морозну зиму бджоли? – Скільки бджолосімей перезимува ло, нині сказати важко. Минулорічної осені в нашому місті їх було понад 1180. І це на 320 бджолярів, серед яких 20 відсотків – початківці. Проте часто й у досвідчених пасічників після зими зали шається із 40 сімей вісім. На це впливає кілька чинників.

Переважно все залежить від самого бджоляра, його компетент ності, жадібності. Узимку бджоли гинуть здебільшого через недоїдання. Коли залишають у ву лику замало меду і економить при підгодівлі цукром. Тоді ослаблені комахи не доживають до тепла. У зимовий період на одну сім'ю потрібно не менше 12 кіло грамів. Хто дає 78 – навесні мають сум ний результат. Також багато сімей гине через зара ження вулика кліщем і від гнильця. Якщо ця зараза інфікує до 20 відсотків бджіл, рій кидає вулик із медом навіть серед зими. Рятуючись від пошесті, гине.

– Чи є засоби боротьби з цією напа стю? – Звичайно. При вмілому догляді, тур ботливому ставленні до бджіл загрозу можна звести до мінімуму. Молоді пасічни ки здебільшого цікавляться літературою, шукають новини в Інтернеті, дослухають ся порад, застосовують новітні засоби боротьби, не шкодуючи коштів. Тому і результат мають кращий ніж ті, хто звик керуватися дідівськими підходами, які нині не завжди спрацьовують. – Як стати бджолярем, що для цього потрібно?

– Найголовніше – бажання і любов до цієї справи. Наші ряди поповнюють хлопці й дівчата. Де кому лікарі радять бджолотерапію від різних недуг, адже відомо, що жало та продукти бджіл по зитивно впливають на здоров'я людини. Проте не кожен може стати пасічни ком. З неприємним запахом поту нема що братися за цю справу. То вже особливість кожної окре мої людини. Бджола не переносить різко го запаху поту, як і алкогольного перега ру. Отже той, хто хоче займатися бджільництвом, мусить суттєво обмежи ти споживання спиртного. Також медо носні комахи не люблять парфуми.

– Скільки коштує розпочати бджо лярну справу і чи фінансово вигідна вона?

– Бджолосім'я коштує 350 гривень, новий вулик – 400 -450, медогонка – 1300. І це не враховуючи вартості вощини, ра мок, засобів захисту, цукру на підгодівлю сім'ї взимку та в холодну дощову погоду. Адже бджоли вилітають із вулика при температурі не менше +15 градусів. Проте ця спра ва досить прибут кова. Кожен вулик дає за рік до 20 літрів меду. Якщо літо жарке, то й 40 - 50, як, приміром, на сході України. У Сибіру чи на Дале кому Сході, де пал ке літо і гарний тра востій, наші бджо ли дають до 60 літрів. Враховую чи, що на ринку літр меду коштує 50 гривень, а деякі пасічники мають 100-200 вуликів, то не важко порахувати, що ця справа при буткова. Звичайно, бджолярство вима гає часу, уваги, терпіння. Але щедро ви нагороджує тих, хто з душею береться за нього.

– Який вид медоносних комах пере важає в нашому регіоні?

– Тут домінує карпатська бджола. Цен тром розведення є Старий Угринів. Кар патський вид характерний високою ме доносністю, добрим пристосуванням до зимових умов і малою агресивністю. З радянських часів сюди було заборонено привозити матку кавказької, італійської чи російської бджоли. Це було обумовле но збереженням карпатського виду. Кавказька й російська бджола агре сивна і не так медоносна. Тому до нас приїжджають із Ростова, Кубані, Далеко го Сходу, щоб придбати карпатську бджо лу. Кавказька також має дещо злодійку ватий характер. Якщо поруч із вуликом кавказьких бджіл поставити хатку кар патської, то “чужинці” пограбують наших. Раніше дехто з пасічників заводив кав казькі бджоли, бо в холодне й дощове літо ті вміли дати собі раду.

– Із телепередач можна почути про американських бджілубивць. Чи за грожують вони Прикарпаттю? – Ні. Їх вивели в Мексиці, схрестивши африканську й американську бджіл. Те пер вони поступово захоплюють південь Американського континенту. Нам це не загрожує. Навпаки, в Росію прагнуть за везти карпатську породу через її лагідний характер і високу медоносність. Диких бджіл, які були колись у лісах, тепер нема. Якщо хтось зустріне рій у дуплі, то це він вилетів із домашнього вулика.

– Чи допомагає держава бджоля рам?

– Тепер жодної допомоги нема. За радянських часів пасічники отримували цукор на утримання бджолосім'ї. Єдиною залишається державна допомога з виве дення маток, щоб зберегти карпатську породу.

– Чи підтримуєте зв'язок із колега ми інших країн?

–Часті гості в нас пасічники з Росії, Канади. Зустрічаємося, обмінюємося досвідом, літературними новинками з бджолярства. Це приносить усім користь.

Анатолій ТЕЛИЧКО.