Надія Самусьонок народилася 2 травня 1922 року у Вітебську в сім’ї, де виховувалося четверо дітей. Як у всіх родинах, батьки посилали дітей до школи, долучали до праці, мріяли прощасливе життя і як моглийого будували..

Та війна з фашизмом змінила плани. Білорусія одна з перших відчуланищівні удари німецької авіації. Двоє дітей Самусьонків загинули, інші врятуF
валися завдяки евакуації в Сибір. Старшу Надію прийняли до Воронезької школи радіоспеціалістів і в 1943-му направили в Москву, де зарахували радисткою в 70-ту дивізію. З її воїнами пройшла героїчний воєнний шлях, звільняючивід ворога Сталінград, Київ, Проскурів, Кам’янець-Подільський, Бердичів, Чернівці, Коломию і Станіслав. А коли дійшли до Праги, то війна закінчилася.

Дивізію направили на Прикарпаття і разом з її воїнами приїхала й Надія Самусьонок. А 8 серпня 1945 року дівчину демобілізували з армії й направили працювати на залізницю, де відбудовували зруйновану війною господарку. Працювати доводилося в нелегких умовах, без вихідних. Продуктовий денний пайок був 400 грамів гливкого чорного хліба і кілограм соленої кільки. І на цьому пайку трудилася самовіддано, заслуживши орден “Залізнична слава”, “Ветеран праці”, багато грамот і
подяк, які добавилися до численних нагород за мужність на фронтах. Тепер, незважаючи на нелегкий стан здоров’я, Надія Матвіївна відчуває себе
щасливою, адже Бог дарував літа, любов до життя. Вона мріє гідно відзначити 65-ту річницю Великої Перемоги над фашизмом, в яку вклала посильну частку.